Перша колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України у складі:

Шаптали Наталі Костянтинівни (секретар колегії) - головуючої,

Запорожця Михайла Петровича,

Мойсика Володимира Романовича - доповідача,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою громадянина Прача Олександра Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 31, ст. 545) зі змінами.

Заслухавши суддю-доповідача Мойсика В.Р. та дослідивши матеріали справи, Перша колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України

1. До Конституційного Суду України звернувся громадянин Прач О.М. з клопотанням визнати такими, що не відповідають частині п'ятій статті 125 (за конституційною скаргою - частина четверта) Конституції України (є неконституційними), положення пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами (далі - Закон), якими встановлено, що "Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом".

Автор клопотання стверджує, що наведені положення Закону, застосовані в остаточному судовому рішенні, порушують його права, гарантовані статтями 41, 55, 61 Конституції України, а також не узгоджуються з її приписами частини п'ятої статті 125. Таке порушення він вбачає в тому, що саме на підставі оспорюваних положень Закону суди України вирішили його справу в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - Кодекс). На переконання Прача О.М., його справа як публічно-правовий спір належить до юрисдикції адміністративних судів і має розглядатися в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Автор клопотання зазначає, що в липні 2016 року він звернувся до Ленінського районного суду міста Полтави зі скаргою на дії і бездіяльність державного виконавця та виконувача обов'язків начальника Ленінського (з 22 серпня 2016 року - Подільського) відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області під час здійснення ними виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів на утримання доньки до досягнення нею повноліття.

Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 9 листопада 2016 року залишив ухвалу Ленінського районного суду міста Полтави від 12 вересня 2016 року без змін і відмовив автору клопотання у задоволенні вказаної скарги на підставі положень Закону України "Про виконавче провадження" та Сімейного кодексу України.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на положення пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, розглянув справу в порядку, передбаченому Кодексом, і ухвалою від 21 червня 2017 року відхилив касаційну скаргу Прача О.М., залишивши оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Названа ухвала суду касаційної інстанції є остаточним судовим рішенням у справі автора клопотання, що відповідає вимогам прийнятності конституційної скарги, встановленим пунктом 1 частини першої статті 77 Закону України "Про Конституційний Суд України", в частині вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту.

2. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Перша колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України виходить з такого.

2.1. Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційній скарзі зазначається обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону (пункт 6 частини другої статті 55); Конституційний Суд України відмовляє у відкритті конституційного провадження, визнавши конституційну скаргу неприйнятною, якщо зміст і вимоги конституційної скарги є очевидно необгрунтованими (частина четверта статті 77). Отже, суб'єкт права на конституційну скаргу, стверджуючи про невідповідність оспорюваного закону України (його окремих положень) Основному Закону України (неконституційність), повинен навести аргументи, які б свідчили про обґрунтованість змісту і вимог конституційної скарги.