Генеральна прокуратура України за результатами вивчення стану додержання вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час обрання неповнолітнім запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням особистої свободи, проведення досудового розслідування та судового розгляду у відповідних кримінальних провадженнях листом від 31 травня 2017 року № 08/1-70вих-17 (вх. № 681/0/1-17 від 06 червня 2017 року) звернулася до ВССУ щодо необхідності додаткового нагадування судам першої та апеляційної інстанцій про недопущення порушень чинного законодавства.

Зокрема, у зверненні зазначається, що окремими судами Житомирської, Запорізької, Полтавської та Рівненської областей під час обрання щодо неповнолітніх запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою не бралися до уваги вимоги ч. 2 ст. 492 КПК. Так, у справі № 295/9863/16-к слідчим суддею Богунського районного суду Житомирської області 26 липня 2016 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо неповнолітнього С.А.О., який підозрювався у вчиненні злочинів середньої тяжкості; апеляційним судом рішення скасовано, неповнолітнього звільнено із СІЗО.

Також зазначається, що після втручання прокурора із слідчого ізолятора звільнено неповнолітнього Н.В.Є., якого вироком Рівненського районного суду від 09 грудня 2016 року у справі № 570/5286/16-к засуджено до ЗО діб арешту за вчинення злочину середньої тяжкості - крадіжки і обрано запобіжний захід - тримання під вартою. За апеляцією прокурора вирок суду в частині призначеного покарання та обраного запобіжного заходу змінено, неповнолітньому призначено покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

Аналогічні випадки, як зазначено у зверненні, мали місце у провадженні № 320/6288/16-к щодо неповнолітнього М.А.О. та провадженні № 554/5223/16-к стосовно неповнолітніх К.К.В. та К.К.

У свою чергу, вважаючи таку практику неприпустимою, зазначимо, що до неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) згідно зі ст. 492 КПК може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених КПК. Разом із тим слід враховувати, що затримання та тримання під вартою як винятковий захід може застосовуватись лише у випадку, коли неповнолітній підозрюється чи обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, та за умови, якщо слідчий/прокурор доведе, що застосування іншого запобіжного заходу не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК. Крім урахування згаданих підстав, слідчий суддя, суд, беручи до уваги практику ЄСПЛ (Рішення від 27 листопада 2008 року у справі "Свершов проти України"), зобов'язаний враховувати і вік підозрюваного (обвинуваченого).

Слідчий суддя, суд повинен враховувати, що тримання під вартою має застосовуватись до неповнолітнього лише як винятковий захід з визначенням якомога коротших термінів такого тримання та із забезпеченням періодичного перегляду через короткі проміжки часу підстав для його застосування чи продовження (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Ассенов та інші проти Болгарії"). Реалізуючи положення ч. 5 ст. 199 КПК, слідчий суддя, а також суд відповідно до ч. З ст. 331 КПК мають враховувати, що після спливу певного часу (строку дії попередньої ухвали) саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, а тому в судовому рішенні судові органи зобов'язані, розглянувши можливість обрання альтернативних запобіжних заходів, навести інші підстави для подальшого тримання особи під вартою (рішення ЄСПЛ від 20 січня 2011 року у справі "Прокопенко проти України", від 05 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України"), Тому суд у разі задоволення клопотання про продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише наведенням переліку законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України"), а тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав визнається несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у п. 1 ст. 5 цієї Конвенції (рішення ЄСПЛ від 27 листопада 2008 року у справі "Соловей і Зозуля проти України"). Детальніше дивіться рекомендаційні роз'яснення в листі ВССУ від 16 січня 2017 року № 223-66/0/4-17 "Про практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх".

Також у зверненні з наведенням конкретних випадків зазначається про ігнорування окремими судами вимог ст. 28 КПК стосовно першочергового і невідкладного здійснення судового розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх.