У зв'язку з надходженням до Вищого адміністративного суду України листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) у справі "Куликов та інші проти України" (заява № 5114/09 та 17 інших від 19 січня 2017 року), стислий виклад якого додається, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне звернути увагу адміністративних судів на таке.

Цим рішенням визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та неупередженості під час звільнення заявників з посад суддів національних судів.

У вказаній справі Європейський суд, розглядаючи скарги заявників за статтею 6 Конвенції, послався на свої висновки у справі "Олександр Волков проти України", у якій зазначив, що провадження у Вищій раді юстиції і Верховній Раді України характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки.

Крім того, у цій справі Європейський суд визнав порушення статті 8 Конвенції. Розглядаючи скарги заявників за статтею 8 Конвенції, Європейський суд зробив посилання на висновки у справі "Олександр Волков проти України" та зазначив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, і таке втручання не відповідало вимозі "якості закону", а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції.

За інформацією, наданою Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини, найближчим часом автентичний переклад цього рішення буде надруковано у збірнику нормативно-правових актів "Офіційний вісник України" та розміщено на сайті Міністерства юстиції України (www.minjust.gov.ua).

Про викладене повідомляється у порядку інформування та для врахування при здійсненні судочинства.

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів.

Заявниками у цій справі є 18 судців українських національних судів, щодо яких у період з 2004 до 2012 роки Вищою радою юстиції (далі - ВРЮ) були ухвалені рішення про порушення присяги суддів. Подання ВРЮ про звільнення суддів вносились до Верховної Ради України або Президента України, залежно від того, які органи влади призначали судців на посади, для ухвалення остаточних рішень щодо їх звільнення. У подальшому заявники безрезультатно оскаржували ці рішення до Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ). Розглянувши справи заявників ВАСУ доходив висновків про законність та обгрунтованість рішень ВРЮ та Верховної Ради України.

У заяві № 35336/11 заявника було звільнено з посади судді Указом Президента України. Заявник оскаржив рішення про його звільнення до ВАСУ, який встановив незаконність рішення ВРЮ, проте зазначив про неможливість скасування Указу Президента України, оскільки це не входило до повноважень ВАСУ як суду першої інстанції. Пізніше беручи до уваги цю постанову ВАСУ, в.о. Президента України скасував попередній Указ про звільнення заявника та його було поновлено на посаді.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявники скаржилися за статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), що провадження стосовно їхнього звільнення були несправедливими та суперечили принципу незалежного і безстороннього суду. Деякі заявники скаржились за статтею 8 Конвенції на те, що звільнення значним чином вплинуло на їхнє приватне життя. Крім цього, заявники скаржилися за іншими положеннями Конвенції.