розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання незаконною і нечинною постанови ВРУ,

16 липня 2016 року позивач у порядку статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати:

протиправними дії ВРУ щодо одночасного паралельного ведення двох різних реєстрів для реєстрації поданих законопроектів, зокрема законопроектів про внесення змін до Конституції України: офіційного реєстру і, "тіньового" реєстру;

протиправною бездіяльність ВРУ, яка полягає в нереєстрації в офіційному реєстрі поданих законопроектів у момент подання 26 січня 2016 року як невідкладного доопрацьованого законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) № 3524 в редакції від 26 січня 2016 року, зареєстрованого в "тіньовому" реєстрі поданих законопроектів під № 1/34 від 26 січня 2016 року;

протиправною бездіяльність ВРУ, яка полягає у невиключенні відкладеного Президентом України за згодою ВРУ законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (реєстр. № 3524 в "тіньовому" реєстрі - № 1-1/1012 від 25 листопада 2015 року) з порядку денного третьої сесії ВРУ восьмого скликання;

протиправними дії ВРУ щодо надання доопрацьованому Президентом України законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) в редакції від 26 січня 2016 року офіційного реєстраційного № 3524, який був номером іншого (попереднього) законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), який був відкликаний Президентом України;

протиправними дії ВРУ, в результаті яких доопрацювання законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) № 3524, відносно якого вже було одержано Висновок Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016, всупереч Регламенту Верховної Ради України, затвердженому Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" (далі - Регламент), відбулось одноосібно Президентом України без участі ВРУ і народних депутатів України;

незаконною (такою, що не відповідає Регламенту) і нечинною Постанову ВРУ від 28 січня 2016 року № 950-VІІІ "Про включення до порядку денного третьої сесії Верховної Ради України восьмого скликання доопрацьованого законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) і про його направлення до Конституційного Суду України".

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 липня 2016 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС, оскільки зазначена справа належить до конституційної юрисдикції та непідвідомча Вищому адміністративному суду України.

Посилаючись на статтю 75 Конституції України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах процедура прийняття актів ВРУ, зокрема законів (вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання), в тому числі і законів про внесення змін до Конституції України, є здійсненням ВРУ законотворчої функції, а не владних управлінських функцій. Тому цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2016 року та направити справу до цього самого суду для розгляду справи по суті.

Посилаючись на положення статей 18 та 171-1 КАС, позивач зазначив, що ВРУ у межах наданих їй повноважень здійснює управлінські функції. Відтак, позивач вважає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Представник ВРУ у своїх поясненнях стверджував, що предмет цього спору не має ознак справи адміністративної юрисдикції, оскільки ВРУ своїми законодавчими діями не здійснювала владних управлінських функцій щодо позивача, тому між сторонами немає спірних правовідносин, які би потребували врегулювання у суді адміністративної юрисдикції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника ВРУ, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС).

За змістом розділу ІІ КАС організація адміністративного судочинства включає, з-поміж іншого, визначення юрисдикції адміністративних судів та їх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.