На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 53 і 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 103 Конституції України (справа щодо строків перебування на посту Президента України).

Вважаю Рішення у цій справі недостатньо обґрунтованим, таким, що базується на неправильній інтерпретації положень Конституції України.

З часу проголошення незалежності у 1991 році Україна набула статусу демократичної правової держави, в якій носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ.

Республіканська форма правління і діючий в Україні принцип народовладдя передбачає здійснення влади як безпосередньо народом, так і через публічні органи.

З 1991 року, з часу прийняття законів про заснування поста Президента, про Президента України, про вибори Президента України і внесення відповідних змін до чинної тоді Конституції (Основного Закону) України 1978 року, вибори Президента України здійснюються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Отже, в Україні безпосередньо народ уповноважує особу бути главою держави і надає їй владні повноваження. Однак повноваження здійснювати владу надаються Президенту України народом України не взагалі, а на визначений у встановчому порядку і закріплений в законодавстві строк.

Наявність у законодавстві України, як і в законодавстві інших демократичних країн, обмежень щодо строків здійснення влади органами чи особами є невід'ємним елементом демократичного устрою держави, однією з гарантій здійснення народовладдя.

Волевиявлення народу щодо обрання особи на пост Президента України в 1994 році і строку перебування на цій посаді не могла не враховувати Верховна Рада України, приймаючи у 1996 році нову Конституцію України. Без народного схвалення парламент не міг внести до нової Конституції України норму щодо дострокового припинення повноважень обраного народом Президента України, як і норму щодо дострокового припинення своїх повноважень. Тому пункти 2, 3 розділу XV "Перехідні положення" чинної Конституції України передбачають продовження діяльності раніше обраних народом Верховної Ради України і Президента України, що повністю відповідає принципу народовладдя.

Отже, особа, яка у 1994 році була обрана народом Президентом України, де-юре і де-факто перебувала на цьому посту безперервно до 1999 року. Цей п'ятирічний строк треба вважати першим строком перебування її на посту Президента України. Конституційний принцип народовладдя і прямі вибори Президента України є вирішальними факторами для правильної інтерпретації положень частини третьої статті 103 Конституції України. Вони дають розуміння того, що повноваження особи здійснювати функції Президента є похідними від народу, як і строки здійснення цих повноважень, а зміни в законодавстві чи прийняття нової Конституції України (якщо вона не скасовує народовладдя) не повинні створювати підстав для порушення принципу змінності глави держави.