У цій справі більшість проголосувала за відмову в задоволенні заяви у зв'язку з тим, що, виходячи з положень частини 4 статті 67 КК, рішення касаційного суду про відсутність підстав для касаційного перегляду даної справи з метою виключення з вироку посилання суду на обтяжуючу покарання обставину вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння є обґрунтованим.

Поділяючи позицію більшості про те, що матеріальний склад злочину, передбаченого статтею 286 КК, означає, що ознаками його об'єктивної сторони можуть бути лише обставини, які перебувають у прямому причинному зв'язку з наслідками для життя і здоров'я потерпілого, до яких не може належати порушення пункту 2.9(а) ПДР, не погоджуємося з висновком, що в даній справі таке порушення не було віднесено до ознак об'єктивної сторони вчиненого ОСОБА_1 злочину, а отже й не спричинило порушення приписів частини 4 статті 67 КК та неоднакового застосування цієї норми у порівнянні з рішенням касаційного суду, яке надано заявником на підтвердження підстави для перегляду.

Однією із загальних засад призначення покарання, які відображено в статті 65 КК, є призначення покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, входить до вичерпного переліку обставин, які обтяжують покарання, що встановлений у статті 67 КК. Згідно з частиною 4 цієї статті, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Стаття 286 Особливої частини КК не передбачає конкретних порушень правил безпеки дорожнього руху як ознак злочину, що впливають на його кваліфікацію. Диспозиція цієї норми є бланкетною - для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цієї статтею КК, належить звертатися до аналізу нормативно-правових актів, у яких сформульовано правила безпеки руху й експлуатації транспорту.

Із точки зору теорії кримінального права, порушення ПДР умовно поділяються на дві групи:

1) порушення, які самі по собі не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені в статті 286 КК (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп'яніння, у хворобливому стані, у стані стомлення чи транспортним засобом без належного номерного знаку);

2) ті з них, які самі по собі створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній дорожньо-транспортній пригоді (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів, розвороту, обгону, заборони виїзду на зустрічну смугу руху, перевищення швидкості руху).

Відтак, з огляду на матеріальний склад злочину, передбаченого статтею 286 КК, ознаками його об'єктивної сторони можуть виступати тільки порушення ПДР, які належать до другої групи, адже лише вони створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у цій нормі, і виступають причиною їх настання у кожному конкретному випадку дорожньо-транспортної пригоди.

Дійсно, розглядаючи справу, суд зобов'язаний установити і зазначити у вироку всі порушення ПДР, які допустив обвинувачений, і при цьому чітко вказати, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених у статті 286 КК (тобто перебували у причинному зв'язку з ними), а які лише сприяли порушенню цих правил. Про це йдеться і в роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України в постанові від 23 грудня 2005 року № 14. Іншими словами, при розгляді справ про злочин, передбачений нормою з бланкетною диспозицією, суд самостійно визначає ознаки його об'єктивної сторони, які прямо не передбачені в тексті норми.