Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набрав чинності з 1 вересня 2015 року, внесено зміни до Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI). Цим Законом запроваджено єдиний підхід до визначення ставок судового збору, уточнено перелік процесуальних документів, за подання до суду яких судовий збір не справляється, уточнено порядок сплати та повернення сплаченого судового збору, позбавлено пільг зі сплати цього збору ряду органів державної влади Також запроваджено перевірку зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України перед відкриттям провадження у справі.

Ці зміни породили низку питань у судовій практиці, про що свідчать звернення адміністративних судів, громадян та юридичних осіб. Також чимало питань в адміністративних судів виникло у зв'язку із застосуванням положень цього Закону під час визначення ставки судового збору за подання апеляційних чи касаційних скарг у справах, в яких позовні чи інші заяви подано до 1 вересня 2015 року.

Указане стало підставою для організації вивчення практики застосування судами положень законодавства, що регулює питання справляння судового збору. Об'єктом вивчення були рішення окружних та апеляційних адміністративних судів, Вищого адміністративного суду України, в яких суди виклали правові позиції щодо застосування законодавства про судовий збір. Також для забезпечення єдиного підходу до застосування Закону № 3674-VI здійснено порівняльний аналіз практики адміністративних судів з практикою інших вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України.

Об'єкти справляння судового збору визначено статтею 3 Закону № 3674-VI. Частина перша цієї статті, в якій наведено перелік документів та дії, за які справляється судовий збір, змін не зазнала.

Водночас з 1 вересня 2015 року розширено перелік об'єктів, за які судовий збір не справляється.

Одним із найбільш поширених питань, що постають перед судами, є питання про справляння судового збору за звернення органів Державної фіскальної служби України з поданням, яке передбачене статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Частиною першою цієї статті встановлено, що провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів (нині - органи Державної фіскальної служби України) при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо:

1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;

2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;

3) стягнення коштів за податковим боргом;

4) зобов'язання керівника підприємства провести інвентаризацію основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, які перебували або перебувають під митним контролем чи використовувалися цим підприємством разом із товарами, які були поміщені у відповідний митний режим;

5) надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

У попередній і чинній редакціях статті 3 Закону № 3674-VI подання органів Державної фіскальної служби України не визначено як самостійний об'єкт справляння судового збору. Також для цього виду звернення не встановлено ставки судового збору. Водночас такі подання не віднесено до заяв, за які судовий збір не сплачується. Саме через таку нечіткість законодавства виникла проблема в правозастосуванні.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

У розумінні статті 2 цього Закону платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Статтею 183-3 КАС України подання визначено як форму звернення до суду органу Державної фіскальної служби України при здійсненні ним передбачених законом повноважень.

Отже, подання як форма звернення до суду передбачена КАС України. Ця ознака покладена в основу визначення понять "судовий збір" та "платник судового збору".

Указане подання Закон № 3674-VI не відносить до об'єктів, за які судовий збір не справляється, а органи Державної фіскальної служби України - до осіб, для яких встановлено пільги щодо сплати судового збору.

Таким чином, подання органу Державної фіскальної служби України, передбачене статтею 183-3 КАС України, є об'єктом справляння судового збору.

Як показує вивчення судової практики, для визначення ставки судового збору суди використовують ставку, встановлену за подання позовної заяви.

Наприклад, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 18 вересня 2015 року (50646646) в адміністративній справі № 826/22104/15 залишив без руху подання Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про зупинення видаткових операцій шляхом накладення адміністративного арешту та надав строк для усунення недоліків, зазначивши таке:-

"Відповідно до частини третьої КАС України подання подається до суду першої інстанції протягом двадцяти чотирьох годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі та повинно містити: 1) найменування адміністративного суду; 2) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв'язку заявника; 3) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв'язку, якщо такий відомий, відносно сторони, до якої застосовуються заходи, передбачені частиною першою цієї статті; 4) підстави звернення з поданням, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника; 5) перелік документів та інших матеріалів, що додаються; 6) підпис уповноваженої особи суб'єкта владних повноважень, що скріплюється печаткою.

У частині, що не врегульована КАС України, вимоги до подання визначаються загальними нормами, зокрема статтею 106 цього Кодексу.

Крім того, суд звернув увагу заявника, що провадження у справах, порушених за поданнями податкових органів, є окремим видом судового провадження, що має особливості, дотримання яких вимагається приписами статті 183-3 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 106 цього Кодексу до позовної заяви додається документ про сплату судового збору.

Заявником при зверненні до суду не надано доказів сплати судового збору.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 цього ж Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана суб'єктом владних повноважень, справляється судовий збір у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Станом на 1 січня 2015 року розмір мінімальної заробітної плати складає 1218,00 гривні.

Таким чином, заявником не був сплачений судовий збір у встановленому законом порядку, що є недоліком позовної заяви".

Таку правову позицію підтримують судові палати Вищого адміністративного суду України. Для усунення неоднакового розуміння положень Закону № 3674-VI необхідним є визначення в цьому Законі ставки судового збору за звернення органу Державної фіскальної служби України з поданням, передбаченим статтею 183-3 КАС України.

Неоднозначно розуміються положення пункту 3 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI, згідно з яким заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення не є об'єктом справляння судового збору, та підпункту 6 пункту 3 частини другої статті 4 цього Закону, яким за подання такої заяви до адміністративного суду передбачена сплата судового збору - 0,3 розміру мінімальної заробітної плати.

Як показав аналіз судової практики, колізію між вказаними положеннями адміністративні суди вирішують на користь підпункту 6 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI як спеціальної норми та у разі несплати судового збору за подання такої заяви ухвалюють рішення про залишення заяви без руху, зобов'язуючи заявника сплатити судовий збір. Як приклад можна навести ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2015 року (50792978), Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року (51644165).

Разом із тим єдиним способом усунення цієї колізії є внесення змін до Закону № 3674-VI та встановлення правил справляння судового збору за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення на основі єдиних вимог.

Як показало вивчення судових рішень, аналіз звернень адміністративних судів, адресованих Вищому адміністративному суду України, у судів також виникло питання з приводу справляння судового збору за видачу дубліката виконавчого листа, а саме: на якій стадії особа зобов'язана подати квитанцію про сплату судового збору - разом із заявою (поданням) про видачу дубліката чи після ухвалення відповідного судового рішення.

Правове регулювання сплати судового збору за видачу дубліката виконавчого листа з 1 вересня 2015 року змін не зазнало. Водночас, аналіз практики вирішення судами цього питання виявив стійкі розбіжності в застосуванні положень Закону № 3674-VI та процесуальних законів судами різних юрисдикцій.

Наприклад, вирішуючи питання про можливість розгляду в судовому засіданні подання державного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа у справі № 2а-43962/09/1670, Полтавський окружний адміністративний суд в ухвалі від 7 вересня 2015 року (49980227) до цих відносин застосував положення частини третьої статті 106 КАС України, згідно з якою до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати, статті 108 КАС України та залишив подання державного виконавця без руху, у тому числі через відсутність доданої до подання квитанції про сплату судового збору.

До аналогічних правових висновків дійшов Харківський окружний адміністративний суд в ухвалі від 3 вересня 2015 року (49887016) в адміністративній справі № 15156/11/2070.

Така позиція присутня і в практиці судів з розгляду цивільних справ, які у разі недолучення до заяви документа про сплату судового збору на підставі статті 121 Цивільного процесуального кодексу України залишають такі заяви без руху. Як приклад можна навести ухвалу Срібнянського районного суду Чернігівської області від 16 вересня 2015 року (50452647) у справі № 746/410/15-ц.

Разом із тим вивчення судових рішень показало наявність іншої практики. Зі змісту ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року (38966998) вбачається, що питання про сплату судового збору суд вирішив після розгляду подання державного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа, стягнувши із заявника судовий збір та зобов'язавши видати дублікат документа за наявності доказів сплати судового збору.

Під час аналізу судової практики не виявлено рішень судів апеляційної чи касаційної інстанцій з цього питання. Водночас аналіз положень Закону № 3674-VI та статті 260 КАС України дозволяє зробити такий висновок.

Частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється за видачу судами документів.

Перелік документів, за видачу яких справляється судовий збір, наведено в пункті 4 частини другої статті 4 цього Закону. Отже, судовий збір справляється:

1) за повторну видачу копії судового рішення;

2) за видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа;

3) за роздрукування технічного запису судового засідання;

4) за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання;

5) за виготовлення копії судового рішення у разі, якщо особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків, звертається до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлення такої копії згідно із Законом України "Про доступ до судових рішень".

Аналогічне підпункту 2 пункту 4 частини другої статті 4 цього Закону 3674-VI положення містить частина четверта статті 260 КАС України, згідно з якою за видачу стягувачу дубліката виконавчого листа справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом. Цій частині передують положення, які регулюють порядок подачі та розгляду судом заяви про видачу дубліката виконавчого листа.

Отже, законодавством чітко визначено об'єкт справляння судового збору - це видача дубліката виконавчого листа як документа.

Відповідно заява (подання) про видачу дубліката виконавчого листа не є об'єктом сплати цього збору.

Аналіз пункту 4 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI показує, що всі інші дії, за які справляється судовий збір, крім як за видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа, не передбачають ухвалення судового рішення. Для одержання документа достатньо ініціювати цю дію та оплатити її судовим збором. У свою чергу питання про видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа вирішується в порядку, передбаченому процесуальним законом. У зв'язку з цим вбачається доцільним підпункт 2 пункту 4 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI виключити та передбачити справляння судового збору за таку процесуальну дію, як подання відповідної заяви.

Згідно з частиною третьою статті 277 КАС України судове провадження, втрачене до закінчення судового розгляду, не підлягає відновленню у встановленому цим розділом порядку. Заявник у цьому разі може пред'явити новий позов, при цьому в ухвалі суду про відкриття провадження в такій справі повинно бути зазначено про цю обставину.

За інформацією, наданою судами, суди по-різному вирішують питання про сплату судового збору у разі пред'явлення нового позову відповідно до частини третьої статті 277 КАС України.

Зазначене також підтверджує аналіз судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень та ухвалених в адміністративних і цивільних справах. Наприклад, в ухвалі Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2015 року (50732429) зазначено, що з підстав, визначених частиною третьою статті 406 Цивільного процесуального кодексу України (аналогічна частині третій статті 277 КАС України), заявник має можливість звернутися до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з новою позовною заявою, сплативши судовій збір.

Іншою є позиція Донецького окружного адміністративного суду (ухвала від 26 травня 2015 року, 44370662), який під час вирішення питання про відкриття провадження встановив сплату судового збору під час подання первинного позову і, враховуючи цей факт, не вимагав повторної сплати збору.

На нашу думку, така позиція є слушною з огляду на те, що у разі добросовісного виконання позивачем свого обов'язку щодо сплати судового збору повторне покладення такого тягаря на позивача не відповідатиме принципу верховенства права, який визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості.

Одним із нововведень Закону № 3674-VI є збільшення ставок судового збору за подання процесуальних документів про перегляд судових рішень в апеляційному і касаційному порядку та Верховним Судом України і уніфікація об'єкта, з якого розраховується судовий збір. З 1 вересня 2015 року за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами в адміністративній справі необхідно сплатити 110% ставки, яка підлягала сплаті при подачі позовної заяви (підпункт 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI). За подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду - 120% ставки, а за подання заяви про перегляд рішення Верховним Судом України - 130% ставки (підпункти 3 та 4 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI).

Водночас Законом № 3674-VI неоднозначно врегульовано питання визначення ставки судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України на судові рішення, ухвалені за результатом розгляду заяв, судовий збір за подання яких сплачено до 1 вересня 2015 року.

Для вирішення цього питання пропонуємо застосовувати позицію Верховного Суду України, яка полягає в тому, що за таких умов розмір судового збору підлягає розрахунку та сплаті виходячи з суми, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, за ставкою, передбаченою редакцією Закону № 3674-VI, чинною на час звернення зі скаргою (заявою). Наприклад, в ухвалі від 28 вересня 2015 року Верховний Суд України зазначив таке:

"Відповідно до підпункту 4 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України судовий збір справляється в розмірі 130 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

На час звернення до суду, у січні 2015 року, діяла редакція підпункту 1 пункту 3 статті 4 Закону № 3674-VI, відповідно до якої за подання до адміністративного суду позову майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIIІ "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено, що з січня до грудня 2015 року мінімальний розмір заробітної плати становить 1218 гривень.

До заяви заявник додав платіжне доручення від 8 вересня 2015 року № 25 про сплату судового збору у розмірі 237 грн 51 коп.

Ураховуючи вищевикладене та суму виконавчого збору (9979 грн) заявникові слід доплатити судовий збір у розмірі 2 137 грн 59 коп. (1218*1,5 *130% - 237 грн 51 коп.)" (51998194).

Як зазначалося, з 1 вересня 2015 року зазнав змін об'єкт, з якого повинен розраховуватися розмір ставки судового збору за подання апеляційної, касаційної скарг та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України. У попередній редакції Закону № 3674-VI за подання таких скарг, заяв розмір судового збору становив визначений цим Законом відсоток ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви. Виняток з цього правила становили майнові спори, у яких за подання таких скарг розмір судового збору становив відсоток ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми, тобто суми, зі стягненням якої не погоджується особа, що подає скаргу, заяву.

З 1 вересня цього року уніфіковано ставки судового збору за звернення зі скаргами, заявами у справах з вимогами майнового та немайнового характеру. Розмір судового збору розраховується зі ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви.

Таким чином, розмір судового збору за звернення до суду апеляційної чи касаційної інстанції, Верховного Суду України у справах з майновими вимогами не залежить від оспорюваної суми.

Як і в попередній редакції Закону № 3674-VI, окрему ставку судового збору визначено для апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду, яка становить 1 розмір мінімальної заробітної плати (підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI).

Як зазначено в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", суди повинні розрізняти ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій, якими вирішуються питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання, від ухвал, якими вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги. Останні викладаються лише у письмовій формі.

Отже, під дію підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI підпадають ухвали місцевих адміністративних судів та ухвали судів апеляційної інстанції, якими вирішуються питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи, інші процесуальні питання, та якщо ці ухвали можуть бути оскаржені у випадках, встановлених КАС України.

Це положення застосовується під час подання апеляційних і касаційних скарг на процесуальні ухвали суду незалежно від того, чи передбачено Законом № 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв чи скарг, за результатами розгляду яких постановляються відповідні ухвали.

Тривалий час навколо судової практики точаться дискусії з приводу розподілу адміністративних справ за характером спору на майновий та немайновий для реалізації вимог Закону № 3674-VI. Приводом для обговорення цього питання став лист Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2012 року № 165/11/13-12 щодо застосування підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір". У цьому листі Вищий адміністративний суд України зазначив, що звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими.

Ця проблема не була висвітлена у Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону України "Про судовий збір", яку 23 січня 2015 року заслухав Пленум Вищого адміністративного суду України, оскільки на момент її складання це питання було предметом дослідження Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України.

На сьогодні під час вирішення цього питання пропонуємо враховувати таке.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою судовий збір сплачується у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою-підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою-підприємцем сплачується 1 розмір мінімальної заробітної плати, фізичною особою - 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

З аналізу цього підпункту вбачається, що майновими є вимоги, для яких визначено ціну позову. КАС України, на відміну від Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, не регулює питання визначення ціни позову для різних видів позовів, що заявляються до адміністративного суду.