1. На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у контексті положень частини четвертої статті 114, частин другої, третьої статті 115 Конституції України (справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів) (далі - Рішення).

Вважаю положення абзацу шостого пункту 5 мотивувальної частини та пункту 2 резолютивної частини Рішення недостатньо обгрунтованими, такими, що базуються на неправильній інтерпретації норм Конституції України.

Згідно з абзацом шостим пункту 5 мотивувальної частини та пунктом 2 резолютивної частини Рішення положення пункту 12 частини першої статті 85 Конституції України у контексті положень частини четвертої статті 114, частин другої, третьої статті 115 Конституції України стосовно того, чи є необхідним подання Президента України до Верховної Ради України при звільненні з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України, треба розуміти так, що Верховна Рада України може реалізувати своє повноваження щодо звільнення з посад Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України і без подання Президента України.

На мою думку, ця теза викликає заперечення щодо застосування сполучника "і" та є юридично помилковою. До того ж вона не підкріплена положеннями мотивувальної частини Рішення.

2. Повноваження Президента України закріплені в Конституції України.

Правові позиції щодо визначення повноважень Президента України виключно Конституцією України сформульовані в рішеннях Конституційного Суду України, зокрема

- від 10 квітня 2003 року N 7-рп (справа про гарантії діяльності народного депутата України): "Відповідно до Конституції України повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки). Тому положення частини другої статті 17 Закону не поширюються на Президента України і обов'язок керівників та інших посадових осіб розташованих на території України органів державної влади невідкладно приймати народного депутата України з питань депутатської діяльності не може розглядатись як обов'язок (повноваження) Президента України, оскільки такий обов'язок не передбачено Конституцією України" (абзац тринадцятий пункту 2 мотивувальної частини).

"Право народного депутата України безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також право безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, не поширюються на приміщення, в яких перебуває Президент України, оскільки серед повноважень Президента України, вичерпно визначених Конституцією України, відсутній його обов'язок приймати народного депутата України" (абзац восьмий пункту 3 мотивувальної частини);

- від 16 травня 2007 року N 1-рп (справа про звільнення судді з адміністративної посади): "Відповідно до пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України визначаються лише Основним Законом України. На цю обставину Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх рішеннях, зокрема у рішенні від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), де сказано, що "повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки)", та в рішенні від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет), в якому вказано, що повноваження Президента України, як і повноваження Верховної Ради України, визначаються Конституцією України" (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини);

- від 24 грудня 1997 року N 8-зп (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій): "Відповідно до пункту 10 частини першої статті 106, частини четвертої статті 118 та пункту 7 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України Президент України призначає за поданням Кабінету Міністрів України голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах. Конституція України не відносить до повноважень Президента України призначення перших заступників, заступників голів місцевих державних адміністрацій" (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини).

"Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Встановлені Указом Президента "Про Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію та Положення про районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію" від 21 серпня 1995 року N 760 повноваження Президента України призначати перших заступників, заступників голів місцевих державних адміністрацій не входять до переліку повноважень Президента України, визначених у частині першій статті 106 Конституції України.

Згідно із статтею 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" та враховуючи наведене вище, можна зробити висновок про те, що положення частини першої пункту 11 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію , якою визначено повноваження Президента України призначати певних посадових осіб місцевих державних адміністрацій, не відповідає Конституції України" (абзаци перший, другий пункту 4 мотивувальної частини);

- від 28 січня 2003 року N 2-рп (справа про повноваження Президента України реорганізовувати центральні органи виконавчої влади): "Встановлення Конституцією України прямо чи опосередковано назв міністерств та інших центральних органів виконавчої влади зумовлює зміст повноважень Президента України щодо їх реорганізації. В разі реорганізації таких органів не можуть бути змінені їх назва та основне цільове призначення, що випливає з назви, оскільки це може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг конституційних повноважень цих органів, зокрема на повноваження Верховної Ради України щодо надання згоди на призначення та звільнення встановлених Основним Законом України посадових осіб" (абзац восьмий пункту 3 мотивувальної частини);