Голова Верховного Суду України Романюк Я. М. уніс на розгляд Пленуму Верховного Суду України подання про прийняття рішення стосовно звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності положень частини другої статті 18, частини четвертої статті 234 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Підставою для цього подання стали ухвали Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2016 року № 180/1767/16-ц та № 180/1787/16-ц і звернення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року № 01-09/346/2016/К-301, Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року № б/н, Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 жовтня 2016 року № 6/117/2016, Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 7 жовтня 2016 року № 576/2038/16-ц/9597/2016 про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України зазначеного подання.

Пленум Верховного Суду України дійшов висновку щодо відсутності обґрунтованих підстав для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням для вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) частини другої статті 18, частини четвертої статті 234 ЦПК України з огляду на нижченаведене.

У вказаних ухвалах та зверненнях судів зазначено, що 2 червня 2016 року Верховна Рада України прийняла закони України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (№ 1401-VIII) та "Про судоустрій і статус суддів" (№ 1402-VIII), які набрали чинності з 30 вересня 2016 року. Положення вказаних законів містять низку новел для українського законодавства у сфері судоустрою, зокрема, в них не передбачено інституту народних засідателів, а закріплено, що справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів, а також за участю присяжних (частина перша статті 15 згаданого Закону № 1402-VIII ).

Натомість положення ЦПК України передбачають необхідність розгляду справ за участю народних засідателів (частина четверта статті 234). Тобто з 30 вересня 2016 року створилася прогалина у законодавстві, що призвело до блокування правосуддя через неможливість розгляду цивільних справ щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу.

Згідно з пунктом 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить Конституції України. Це саме стосується і набуття чинності законом про внесення змін до Конституції України. Таким чином, положення частини другої статті 18 та частини четвертої статті 234 ЦПК України фактично втратили чинність після набуття чинності вказаним Законом № 1401-VIII як такі, що не ґрунтуються на положеннях чинної Конституції, у зв'язку з чим не можуть бути предметом розгляду Конституційного Суду України.