03 червня 2016 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про правові позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

У зв'язку із цим надсилаємо для врахування в роботі правові позиції судової палати у кримінальних справах ВССУ за 2015 рік.

Зазначені правові позиції просимо довести до відома місцевих судів.

1. У статті 26 КПК закріплено засаду диспозитивності, відповідно до якої сторони кримінального провадження вільні у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

На відміну від державного обвинувачення, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого.

Якщо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні у формі державного обвинувачення виникли підстави для складання повідомлення про підозру або про зміну раніше повідомленої підозри з перекваліфікацією діяння підозрюваного на злочин, за яким кримінальне провадження згідно зі ст. 477 КПК може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого, то прокурор або слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний з'ясувати з цього приводу думку потерпілого і має право скласти відповідно повідомлення про підозру або нове повідомлення про змінену підозру лише за наявності письмової заяви потерпілого про вчинення щодо нього злочину приватного обвинувачення із внесенням відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

2. За змістом п. 15 ч. 2 ст. 36, ч. 2 ст. 337, ч. 1 ст. 338 КПК змінити обвинувачення в суді є правом прокурора. У зв'язку з цим суд не може заборонити або перешкодити прокурору реалізувати це право.

Згідно з ч. 1 ст. 341 КПК прокурор може змінити обвинувачення в суді, лише погодивши це з прокурором вищого рівня (на час розгляду провадження - з керівником органу прокуратури, в якому він працює). Суд для цього має відкласти судове засідання і надати прокурору час не тільки для складання, а й для погодження відповідного процесуального документа.

Безпідставне ненадання або необґрунтоване обмеження часу для вирішення питання щодо зміни прокурором обвинувачення в суді є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

3. Положеннями ст. 369 КПК передбачено, що судове рішення, в якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку, а судове рішення, в якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 380 КПК, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Ухвала про роз'яснення судового рішення або відмову у його роз'ясненні може бути оскаржена в апеляційному порядку особою, яка звернулася із заявою про роз'яснення судового рішення, та учасниками судового провадження. При цьому будь-яких застережень щодо неможливості вирішення питання про роз'яснення судового рішення, постановленого слідчим суддею, у порядку, визначеному положеннями ст. 380 КПК, кримінальний процесуальний закон не містить.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов'язковим.

Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому КПК. Якщо у матеріалах провадження відсутній технічний носій інформації, на якому зафіксоване судове провадження в суді першої інстанції, і така фіксація була обов'язковою, судове рішення підлягає скасуванню (ч. 5 ст. 27 КПК ).

Недотримання наведених процесуальних вимог має місце і у випадку наявності технічного носія, однак відсутності на ньому зафіксованого судового провадження.

5. При вирішенні цивільного позову у кримінальних провадженнях, пов'язаних із відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, мають враховуватись положення законодавства, яке визначає механізм страхового відшкодування та передбачає одночасну участь у справі, в яких мало місце страхування цивільно-правової відповідальності, і фізичної особи, і страховика.

6. Відповідно до ст. 20 КПК підозрюваний, обвинувачений, засуджений має право на захист, яке полягає у тому числі й у наданні йому можливості користуватися ефективною правовою допомогою захисника.

З огляду на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини (Санніно проти Італії (рішення № 30961/03 від 27 квітня 2006 року) забезпечення ефективного захисту є обов'язком суду, нездійснення судом апеляційної інстанції належної перевірки доводів апеляційної скарги щодо забезпечення ефективної правової допомоги є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

7. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 233 КПК слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу.

Відсутність у матеріалах кримінального провадження відомостей про звернення слідчого чи прокурора до суду за наданням дозволу слідчого судді на обшук транспортного засобу наступного дня, після проведення огляду транспортного засобу, який за тих обставин був невідкладним, унеможливлює використання протоколу огляду цього транспортного засобу як доказу під час прийняття процесуального рішення та посилання на нього під час ухвалення судового рішення.

8. Відповідно до вимог ст. 319 КПК судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. У разі якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 цього Кодексу. Після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті та ст. 320 цього Кодексу.

За загальним правилом після проведення заміни судді розгляд справи розпочинається з початку, однак суд своєю вмотивованою ухвалою може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювались під час судового розгляду до заміни судді, якщо таке рішення не може негативно вплинути на судовий розгляд та за умови дотримання вимог, передбачених пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 319 КПК. У такому випадку докази, що були досліджені під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень.

9. Статтею 367 КПК визначено, що під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу.

Розгляд та прийняття рішення в інших справах після виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку до його ухвалення є істотним порушення кримінального процесуального закону, при якому судове рішення підлягає скасуванню.

10. При пред'явленні позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до заподіювача шкоди у відповідному розмірі.

11. Відповідно до ст. 337 КПК, яка визначає межі судового розгляду, він проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Згідно з обвинувальним актом засуджений обвинувачувався у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю. При цьому обвинувачення під час судового розгляду прокурор не змінював, як і не висував додаткового обвинувачення.

Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, визнав винним засудженого у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось як особливою зухвалістю, так і винятковим цинізмом. Визначаючи протиправні дії винного ще й такими, що супроводжувалися винятковим цинізмом, суд першої інстанції вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, що є порушенням кримінального процесуального закону.

12. Відповідно до вимог ст. 384 КПК суд зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.

Виконання судом вищезазначеного зобов'язання не пов'язано з тим, чи роз'яснив прокурор обвинуваченому про таку можливість до передання обвинувального акта до суду.

Невиконання місцевим судом під час підготовчого судового засідання вказаних вимог процесуального закону є його істотним порушенням та безумовною підставою для скасування судових рішень, адже, крім іншого, ставить під сумнів ухвалення судового рішення законним складом суду.

13. Питання щодо процесуальних витрат вирішується судом у підсумковому рішенні (викладеному у формі вироку), яким відповідно завершується провадження на стадії судового розгляду (п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК, п. 1 ч. 4 ст. 374 цього Кодексу). А покладення судових витрат на осіб, звільнених від кримінальної відповідальності, у справах публічного обвинувачення кримінальним процесуальним законом (ст. 124 КПК) не передбачено.

14. Відповідно до положень ст. 87 КПКнедопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов'язаний визнати істотним порушенням прав людини та основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Таким чином, показання свідка (слідчого) у частині наданих йому, як слідчому, пояснень іншими особами не відповідають встановленим законом критеріям допустимості доказів і не можуть бути покладені в основу судових рішень.

15. Обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою при постановленні вироку суду, яким призначено покарання у виді арешту на строк 1 місяць, до набрання вироком законної сили обумовлюється необхідністю виконання остаточного рішення суду першої інстанції за наявності підстав, що прямо, або опосередковано повинні бути наведені у вироку. Водночас у випадку, коли строк обмеження свободи, визначений конкретним видом покарання, менше або дорівнює строку на апеляційне оскарження, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без наведення відповідних підстав для його застосування порушує вимоги ст. 2 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у такому випадку ціною здійснення права на оскарження є свобода засудженого, та суперечить практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справі "Руслан Яковенко проти України", яке набуло статусу остаточного 04 вересня 2015року.

16. Відповідно до вимог ст. 94 КПК суд оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення. Жоден доказ не має наперед установленої сили. При цьому має бути усунено усі розумні сумніви.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Банніков проти Російської Федерації" від 04 листопада 2010 року, "Веселов та інші проти Російської Федерації" від 02 жовтня 2010 року, застосування особливих методів ведення слідства - зокрема, агентурних методів - саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний зазначеними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину.

Для визначення провокації злочину Європейський суд встановив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об'єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

Висновок про наявність провокації злочину без перевірки зазначених обставин та надання їм оцінки є необґрунтованим.

17. В апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу, а також постановлена в порядку ч. 6 ст. 193 КПК ухвала слідчого судді про обрання запобіжного заходу.

Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження з перегляду ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу з підстав, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, не ґрунтується на вимогах закону.

18. Відповідно до положень, встановлених ст. 36 КПК, право оскаржувати судові рішення у кримінальному провадженні має прокурор, який здійснює повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, а також незалежно від їх участі в судовому провадженні Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники.

Відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, який не має права оскаржувати судові рішення у конкретному кримінальному провадженні, є істотним порушенням кримінального процесуального закону, при якому судове рішення, ухвалене за результатами такого апеляційного провадження, підлягає скасуванню.

19. У разі виявлення порушення кримінального закону при призначенні особі покарання суд апеляційної інстанції у своїх висновках повинен вказувати на дві підстави для зміни або скасування вироку, як-то: неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

20. Відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КПК судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. У разі якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 цього Кодексу.

Подальший розгляд кримінального провадження після проведення такої заміни судом у складі, який здійснював його розгляд до заміни, не відповідає вимогам процесуального законодавства.

21. Відповідно до ч. 1 ст. 49 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов'язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні, зокрема, у випадках, якщо відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника, або підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може його залучити самостійно.

Згідно з п. "с" ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

Забезпечення судом апеляційної інстанції в порядку ч. 1 ст. 49 КПК участі захисника за призначенням через неявку захисника, обраного на власний розсуд обвинуваченим, за наявності відмови обвинуваченого від наданого за призначення захисника та за наявності наполягання обвинуваченого щодо здійснення його захисту сааме тим захисником, з яким він укладав угоду про надання правової допомоги, та здійснення апеляційного розгляду за таких обставин є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

22. У ч. 4 ст. 380 КПК передбачено, що ухвалу про роз'яснення судового рішення або про відмову в його роз'ясненні може бути оскаржено в апеляційному порядку особою, котра звернулась із заявою про роз'яснення судового рішення, та учасниками судового провадження.

Тобто процесуальним законом прямо передбачено можливість учасників провадження оскаржити в апеляційному порядку ухвали, постановлені за результатами розгляду заяв про роз'яснення судових рішень.