Конституційний Суд України у складі суддів:

Бауліна Юрія Васильовича - головуючого,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Касмініна Олександра Володимировича,

Колісника Віктора Павловича,

Кривенка Віктора Васильовича,

Литвинова Олександра Миколайовича,

Мельника Миколи Івановича,

Мойсика Володимира Романовича,

Саса Сергія Володимировича,

Сліденка Ігоря Дмитровича - доповідача,

Тупицького Олександра Миколайовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шевчука Станіслава Володимировича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянки України Драмарецької Валентини Григорівни щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України .

Заслухавши суддю-доповідача Сліденка І.Д. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне звернення - громадянка України Драмарецька В.Г. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - Кодекс), а саме: "заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання".

На думку суб'єкта права на конституційне звернення, судами загальної юрисдикції у справах однієї категорії за однакових юридично значимих обставин положення частини першої статті 257 Кодексу застосовується неоднозначно.

Як зауважує Драмарецька В.Г., в одних судових рішеннях зазначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення (у тому числі й щодо встановлення належності правовстановлюючих документів стосовно нерухомого майна), подається відповідно до частини першої статті 257 Кодексу до суду за місцем її проживання, оскільки положення цієї статті застосовується в окремому провадженні та носить конкурентний характер як і норми, що закріплюють правила підсудності при пред'явленні позовних вимог в порядку позовного провадження. В інших випадках суди України вказують, що правило виключної підсудності, передбачене частиною першою статті 257 Кодексу, не застосовується, якщо подано заяву про встановлення юридичного факту належності особі правовстановлюючого документа на об'єкт нерухомого майна, та/або ця належність нерозривно пов'язана з нерухомим майном та правом розпорядження таким майном.

Автор клопотання стверджує, що неоднозначне застосування положення частини першої статті 257 Кодексу може призвести до порушення його конституційних прав на набуття права приватної власності в порядку, визначеному законом (стаття 41 Конституції України), на судовий захист (стаття 55 Конституції України, стаття 4 Кодексу , стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ).

На підтвердження фактів неоднозначного застосування положення частини першої статті 257 Кодексу до конституційного звернення долучено копії ухвал апеляційних судів Київської області від 29 березня 2015 року, Дніпропетровської області від 7 грудня 2015 року, Миколаївської області від 15 квітня 2014 року, Харківської області від 28 серпня 2013 року, від 18 грудня 2014 року, Полтавської області від 10 жовтня 2011 року, від 11 серпня 2015 року. Також у конституційному зверненні Драмарецька В.Г. посилається на судову практику пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладену у пункті 44 постанови "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" від 1 березня 2013 року № 3.

2. Конституційний Суд України, вирішуючи питання про відкриття конституційного провадження у справі у зв'язку з прийняттям Другою колегією суддів Конституційного Суду України Ухвали від 9 червня 2016 року про відмову у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України", виходить з такого.

Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційному зверненні має зазначатися обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України (пункт 4 частини другої статті 42); підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (стаття 94).