Конституційний Суд України у складі суддів:

Бауліна Юрія Васильовича - головуючого,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Касмініна Олександра Володимировича,

Колісника Віктора Павловича,

Кривенка Віктора Васильовича,

Литвинова Олександра Миколайовича - доповідача,

Мойсика Володимира Романовича,

Саса Сергія Володимировича,

Тупицького Олександра Миколайовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шевчука Станіслава Володимировича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Плюс" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 21 Цивільного кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Литвинова О.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа-Плюс" (далі - Товариство) звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини першої статті 21 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс), згідно з якими "суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси", в аспекті питання, "чи є самостійним та достатнім такий спосіб захисту порушеного права як визнання незаконним та скасування судом правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію за фактом його виконання, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, без застосування інших способів захисту порушеного права, враховуючи, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини та кожному гарантується право на судовий захист".

Необхідність в офіційній інтерпретації положень частини першої статті 21 Кодексу суб'єкт права на конституційне звернення обґрунтовує неоднозначним їх застосуванням господарськими судами. Так, в одних випадках суди у разі наявності підстав задовольняють позови, предметом яких є виконаний правовий акт індивідуальної дії (постанови Вищого господарського суду України від 3 червня 2014 року у справі № 920/1568/13, від 8 липня 2015 року у справі № 916/650/14, рішення господарського суду міста Києва від 18 листопада 2014 року у справі, у якій Товариство було стороною), а в інших - відмовляють у задоволенні таких позовів, оскільки вважають, що виконаний правовий акт індивідуальної дії вичерпав свою дію фактом його виконання, а обраний позивачами спосіб судового захисту є недостатнім для реального захисту їхніх порушених прав (постанови Вищого господарського суду України від 8 липня 2015 року у справі № 911/4611/13, від 1 грудня 2015 року у справі № 911/5314/14, від 29 грудня 2015 року у справі № 916/983/13).

Автор клопотання стверджує, що в разі оскарження і можливого скасування судового рішення у справі, у якій він був стороною, така неоднозначна судова практика може призвести до порушення його прав, гарантованих статтями 8, 55 Конституції України.