Більшість моїх колег витлумачила положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься в статті 155 Конституції України, як таке, що дозволяє прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону на будь-якій пізнішій сесії Верховної Ради України, будь-якого скликання, якщо вона не є позачерговою. При ознайомленні з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України від 15 березня 2016 року № 1-рп/2016 (далі - Рішення) навіть складається враження, що наступною черговою сесією є та сесія, на якій законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважатиметься прийнятим як закон, якщо за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України, незважаючи на послідовність чергових сесій.

Із наданого Конституційним Судом України тлумачення випливає, що як тільки за законопроект про внесення змін до Конституції України проголосує не менше ніж дві третини від конституційного складу народних депутатів України на будь-якій сесії, ця сесія буде вважатися "наступною черговою" відповідно до статті 155 Конституції України. Цим тлумаченням більшість суддів Конституційного Суду України розірвала хронологічний та безпосередній зв'язок, що існує відповідно до статті 155 Конституції України між попереднім схваленням законопроекту на одній сесії Верховної Ради України та його остаточним прийняттям на наступній сесії, тобто такій, що відразу слідує за нею. Це призвело, на мою думку, до суттєвої методологічної помилки. Оскільки я не погоджуюся з таким тлумаченням положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", що міститься у Рішенні, я вважаю себе зобов'язаним скористатися правом, передбаченим статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" , і висловити окрему думку щодо порушеного у конституційному поданні питання.

Насамперед хочу наголосити на тому, що я підтримував ініціативу припинення конституційного провадження у цій справі у зв'язку з відсутністю практичної необхідності в офіційному тлумаченні зазначеного положення статті 155 Конституції України.

Цю практичну необхідність народні депутати України обґрунтовують тим, що через обмеження у часі стосовно виконання необхідних процедур для остаточного схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (реєстр. № 2217а) може скластися ситуація, коли цей законопроект може бути не розглянутий протягом третьої сесії Верховної Ради України. Станом на 2 лютого 2016 року, коли закрилася третя сесія та відкрилася четверта сесія парламенту, зазначений законопроект не ставився на голосування і не був прийнятий як закон.

По-перше, у теорії права існує принцип interpretatio cessat in claris, за яким ясні та зрозумілі нормативні приписи не потребують тлумачення. На мою думку, положення статті 155 Конституції України викладені зрозумілою для усіх суб'єктів права мовою. Необхідності у тлумаченні цих правових норм не виникало з моменту прийняття Конституції України у 1996 році. Звернення ж до тексту стенограми червневого засідання Верховної Ради України, на якому був прийнятий Основний Закон України (тлумачення відповідно до намірів авторів документа, або travaux preparatories), не дає жодних підстав для виникнення сумнівів щодо однозначності термінології, використаної у статті 155 та в інших статтях розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України, оскільки це питання навіть не обговорювалося.

Моє особисте спілкування з авторами проекту Конституції України з цього приводу тільки підтвердило правильність такого висновку, оскільки вони вважають, що саме термінологія, застосована у статті 155 Основного Закону України, є вдалою для передачі послідовності дій при прийнятті змін до Конституції України та дозволяє після звернення до будь-якого лінгвістичного словника та здорового глузду дійти висновку, що наступний - це той, який слідує за попереднім у певній черговості, є наступним щодо черговості.

Для підтвердження наведеної тези можна навести приклади із законів України. Так, у частині третій статті 67 Кодексу законів про працю України зазначається, що "у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого". У частині другій статті 67 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що "рішення і висновки Конституційного Суду України офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання". У частині першій статті 30 Закону України "Про Рахункову палату" йдеться про те, що "Рахункова палата щороку готує та не пізніше 1 травня року, наступного за звітним, подає Верховній Раді України щорічний звіт про свою діяльність".

Конституційний Суд України також чітко висловився щодо розуміння словосполучення "наступна чергова сесія" в абзаці шостому пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 : "Питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України послідовно (стаття 155 Конституції України)".

По-друге, народні депутати України, які звернулися до Конституційного Суду України, разом зі своїми колегами не стали чекати на прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення, а через 10 днів після того, як конституційне подання було зареєстроване Секретаріатом Конституційного Суду України, прийняли Закон України "Про внесення змін до статті 149 Регламенту Верховної Ради України" від 28 січня 2016 року № 948-VIII (далі - Закон), відповідно до якого до Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі - Регламент), внесено такі зміни:

"у частині шостій слова "чи позачерговій" виключити;

частину восьму після першого речення доповнити новим реченням такого змісту: "Якщо законопроект про внесення змін до Конституції України (який за висновком Конституційного Суду України відповідає вимогам статей 157, 158 Конституції України) був попередньо схвалений Верховною Радою і не був розглянутий на наступній черговій сесії після попереднього схвалення, то такий законопроект розглядається Верховною Радою на наступній за нею черговій сесії".

Отже, народні депутати України при прийнятті Закону виходили з того, що положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, за своїм змістом охоплює чергову сесію, наступну за черговою сесією, на якій законопроект про внесення змін до Конституції України не був розглянутий, і таке їхнє розуміння зазначеного положення у системному зв'язку зі статтею 158 Конституції України є настільки переконливим, що дозволяє не чекати на рішення Конституційного Суду України із цього питання. Такою є позиція і Президента України, який підписав та офіційно оприлюднив Закон. Ці обставини також вказують на відсутність практичної необхідності в офіційному тлумаченні положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", що міститься у статті 155 Конституції України.

Безумовно, прийняття Закону не виключає можливості перевірки його положень на конституційність, наслідком якої може бути втрата ними чинності, але у цьому випадку починає діяти принцип презумпції конституційності, що випливає із частини другої статті 152 Конституції України: "Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність". Тобто закони та інші правові акти є конституційними, поки Конституційний Суд України не визнає їх неконституційними, оскільки саме він відповідно до частини першої статті 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Заперечення презумпції конституційності законів та інших правових актів є прямою загрозою стабільності конституційного ладу, оскільки будь-який орган державної влади, до прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України, може відмовитися від виконання законів, посилаючись на їх неконституційність, а суди не будуть їх застосовувати при здійсненні правосуддя. При наявності явного та безпосереднього протиріччя між Конституцією та законами України слід застосовувати Конституцію України-1.

Отже, Конституційний Суд України мав усі підстави для відмови у відкритті або припиненні конституційного провадження у цій справі та, можливо, повернення до цього питання вже у процесі розгляду питання щодо конституційності положень Закону , натомість він розглянув цю справу та виправдав таку практику, за якою шляхом внесення змін до Регламенту коригується текст Конституції України . Більше того, Конституційний Суд України пішов значно далі узгодження змін до Регламенту, внесених Законом, із розділом XIII "Внесення змін до Конституції України " Основного Закону України та розширив часовий діапазон (давньогр. - через все) до безмежності, чим поставив під сумнів легітимність усіх наступних конституційних змін.

Я можу погодитися з висновком Конституційного Суду України, що міститься у підпункті 2.7 пункту 2 Рішення , що конституційна процедура розгляду парламентом питання щодо внесення змін до Конституції України послідовно у два етапи встановлена з метою розведення у часі попереднього схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України і його остаточного прийняття як закону, що унеможливлює прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону на одній черговій сесії Верховної Ради України, а також дає народним депутатам України час для додаткового аналізу змісту цього законопроекту, з'ясування можливих наслідків внесення змін до Основного Закону України тощо.

Як слушно зазначає з цього приводу суддя Конституційного Суду України, професор В. Колісник, "попереднє схвалення законопроекту на одній сесії парламенту та остаточне схвалення його на наступній парламентській сесії називається "подвійним вотумом" і має на меті дати народним депутатам України додаткову можливість ще раз переосмислити сутність запропонованих конституційних змін і, відпочивши протягом парламентських канікул та охолонувши від політичних пристрастей (що зазвичай вирують у парламенті), більш зважено, неупереджено, можливо, по-новому поглянути на запропоновані зміни та оцінити їх, а також (і це найголовніше) ще раз переконатись у їх нагальній необхідності"-2.

І хоча останнім часом складається ситуація, коли народні депутати України не мають часу на відпочинок, коли попередня сесія закривається, а наступна відкривається у той самий день, передбачений Конституцією України для відкриття чергової сесії, такий підхід є правильним щодо встановлення конституційного обмеження у кількості мінімально необхідного часу на прийняття змін до Конституції України. Це не може відбутися на одній черговій або позачерговій сесії, тому що потрібно мати певний час, щоб подумати та переконатися у необхідності остаточного прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України, схваленого на попередній сесії.

Чи є час на прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України необмеженим після того, як відбулося попереднє схвалення такого законопроекту відповідно до статті 155 Конституції України, як це випливає з Рішення? У мене є серйозні сумніви щодо цього.

Як я вже зауважував, проаналізувавши наміри конституцієдавця, наміри авторів проекту Конституції України, правову позицію, що висловлена Конституційним Судом України в абзаці шостому пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, а також враховуючи прямий зміст положень статті 155 Конституції України (plain meaning of the text), можна дійти однозначного висновку про те, що цей час обмежений двома черговими сесіями парламенту, але не більше. І тут більшість суддів Конституційного Суду України робить ще одну помилку, намагаючись обґрунтувати необмеженість у часі на остаточне прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону шляхом лише лінгвістичного аналізу відповідних конституційних положень та переконати широкий загал у тому, що саме з буквального розуміння випливає твердження про часову необмеженість для прийняття остаточних змін.

Для підсилення аргументації, що заснована на буквальному або граматичному тлумаченні, у Рішенні встановлюється "розрив" текстуальної зв'язки для позначення взаємопов'язаного процесу прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону, що міститься у статті 155 Конституції України: "попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України" - "на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини". Після цього "розриву" словосполучення "наступна чергова сесія" починає тлумачитися окремо.

Тому запропоноване Конституційним Судом України буквальне розуміння положення статті 155 Конституції України "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", без залучення інших способів тлумачення Конституції України, призвело до хибного висновку про необмеженість у часі на внесення конституційних змін. Цей час не обмежений навіть скликаннями Верховної Ради України. У той же час відповідно до частини третьої статті 82 Конституції України Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів, й усі інші сесії будуть черговими та наступними послідовно щодо першої сесії протягом одного скликання Верховної Ради України. Отже, перша сесія нового скликання Верховної Ради України не може бути наступною черговою, оскільки відлік починається від першої сесії нового скликання. Верховна Рада України не може двічі змінювати одні й ті ж самі положення Конституції України протягом строку своїх повноважень, тобто протягом одного скликання, що також вказує на обмеження у часі.