Конституційний Суд України 15 березня 2016 року ухвалив Рішення № 1-рп/2016 року (далі - Рішення), у якому вирішив, що "в аспекті порушеного у конституційному поданні питання щодо конституційної процедури прийняття закону про внесення змін до Конституції України, якщо відповідний законопроект був попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, але не розглядався на черговій сесії Верховної Ради України, положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", застосоване у статті 155 Конституції України відповідно до її цілей, у взаємозв'язку з положеннями частини другої статті 8, частини першої статті 82, частин першої, другої, п'ятої статті 83, частини другої статті 84, частини першої статті 158 Основного Закону України необхідно розуміти так, що наступною черговою сесією Верховної Ради України є чергова сесія парламенту, яка має відбутися відповідно до положень розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Основного Закону України та Регламенту Верховної Ради України і на якій законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважатиметься прийнятим як закон, якщо за нього проголосує не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України".

Категорично не погоджуючись з Рішенням Конституційного Суду України, на підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо нього.

1. На моє переконання, підстав для відкриття конституційного провадження у цій справі не було, відкрите конституційне провадження підлягало припиненню з огляду на таке.

Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційному поданні зазначається правове обґрунтування тверджень щодо необхідності в офіційному тлумаченні Конституції України та законів України (пункт 4 частини другої статті 39); підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації їх положень (частина перша статті 93).

Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України" однією з підстав для відмови у відкритті конституційного провадження у справі є невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, цим законом (пункт 2 статті 45). Якщо підстави для відмови у відкритті конституційного провадження будуть виявлені в процесі пленарного засідання, Конституційний Суд України припиняє конституційне провадження у справі (пункт 1 § 51 Регламенту Конституційного Суду України ).

На мій погляд, аналіз конституційного подання дає підстави стверджувати, що народні депутати України не навели і не могли навести правового обґрунтування тверджень щодо необхідності в офіційному тлумаченні положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, оскільки воно є чітким, однозначним і зрозумілим, а отже, не потребувало офіційного роз'яснення.

При цьому Конституційний Суд України вже навів своє розуміння статті 155 Конституції України. Так, у його Рішенні від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 у справі щодо повноважності Верховної Ради України зазначено, що питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох чергових сесіях Верховної Ради України послідовно (третє речення абзацу шостого пункту 3 мотивувальної частини).

Таким чином, конституційне подання не відповідало вимогам пункту 4 частини другої статті 39, частини першої статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" , що було підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі, а відкрите конституційне провадження підлягало припиненню згідно з пунктом 2 статті 45 цього закону .

Доречно також зазначити, що, приймаючи у 1996 році Конституцію України під час п'ятої сесії Верховної Ради України другого скликання, народні депутати України, яким народ фактично одноразово делегував свою прерогативу здійснювати установчу владу в Україні, не висловили жодних зауважень до змісту статті 155 Основного Закону України (Видання Верховної Ради України, 1996 p., бюлетень № 107, частина VIII, С. 3, 4).

Конституційний Суд України за весь час своєї діяльності дав 29 висновків щодо відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 цієї конституції, серед яких лише два, від 18 листопада 2010 року № 3-в/2010 та від 21 травня 2013 року № 1-в/2013, реалізовано з дотриманням конституційно встановленої процедури внесення змін до Основного Закону України (у тому числі з дотриманням приписів його статті 155). При цьому органи публічної влади розглядали положення "на наступній черговій сесії Верховної Ради України", яке міститься у статті 155 Конституції України, як таке, що передбачає необхідність остаточного голосування за конституційний законопроект як закон на найближчій після попередньої черговій сесії Верховної Ради України кваліфікованою більшістю народних обранців.