Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085, зі змінами, внесеними розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2015 року № 128, від 5 травня 2015 року № 428 та від 2 грудня 2015 року № 1276, затверджено перелік окремих населених пунктів Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції територіальна підсудність відповідних судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції судам, змінюється за розпорядженням голови відповідного вищого спеціалізованого суду.

Складення переліку місцевих та апеляційних судів, які знаходяться в районі проведення антитерористичної операції і в яких неможливо здійснювати правосуддя, та направлення відповідних подань до голів вищих спеціалізованих судів для прийняття рішень, передбачених частинами першою й другою статті 1 зазначеного Закону , покладено на Державну судову адміністрацію України.

До набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" судді, які обіймали посаду в судах, які припинили роботу у зв'язку з проведенням антитерористичної операції, були прикріплені до судів в іншій місцевості України та отримували суддівську винагороду відповідно до рішень Ради суддів України від 25 квітня 2014 року № 18 та від 23 грудня 2014 року № 76. Зокрема, судді місцевих загальних судів Донецької та Луганської областей були прикріплені відповідно до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області та Рубіжанського міського суду Луганської області.

Згідно з пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" у разі, якщо суд припиняє роботу у зв'язку із стихійним лихом, військовими діями, проведенням антитерористичної операції або іншими надзвичайними обставинами, суддя, який обіймає посаду в такому суді, може бути за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на строк не більше ніж на шість місяців прикріплений до іншого суду того ж рівня в іншій місцевості зі збереженням за ним посадового окладу, але без відповідних доплат.

За інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, розміщеної на її офіційному веб-сайті, за період з дня набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII Комісією було прийнято рішення від 9 квітня 2015 року № 16/зп-15, від 12 травня 2015 року № 31/зп-15, від 28 травня 2015 року № 38/зп-15, від 9 червня 2015 року № 39/зп-15, від 24 червня 2015 року № 46/зп-15, від 19 серпня 2015 року № 55/зп-15, від 9 вересня 2015 року № 58/зп-15, від 30 вересня 2015 року № 62/зп-15 та № 63/зп-15, від 21 жовтня 2015 року № 66/зп-15, від 9 листопада 2015 року № 73/зп-15, від 10 грудня 2015 року № 78/зп-15 про прикріплення відповідних суддів до іншого суду того ж рівня в іншій місцевості.

Таким чином, у частини суддів, які не побажали залишатися на території Луганської та Донецької області, у межах якої органи державної влади не здійснюють свої повноваження, та були прикріплені відповідно до рішень Комісії у квітні - липні 2015 року, у жовтні - листопаді 2015 року закінчився граничний шестимісячний термін такого прикріплення, що обумовило невизначеність їхнього правового статусу та фактичного перебування як штатної одиниці в структурі суду, розташованого на неконтрольованій території України та призвело до того, що судді, які залишилися вірними присязі українському народу, опинилися в скрутному становищі без матеріального забезпечення.

Окремих суддів із судів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на сьогодні також не переведено до інших судів України.

Необхідно акцентувати увагу на співвідношенні положень частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та пункту 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" .

Згідно з частиною десятою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, крім випадків, коли він не здійснює правосуддя у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або під час перебування в щорічній оплачуваній відпустці.

Тобто судді, який не здійснює правосуддя, виплачується суддівська винагорода в розмірі посадового окладу. Разом з тим, це не виключає права судді, що не здійснює правосуддя, на отримання допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (стаття 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ).

Як випливає зі змісту Закону України "Про судоустрій і статус суддів" , суддя не може здійснювати правосуддя з моменту:

досягнення 65-річного віку;

закінчення строку щодо призначення на відповідну посаду;

відсторонення від посади з підстав, передбачених законом;

у разі набрання щодо нього обвинувального вироку суду (з втратою права на грошове та інші види забезпечення);

припинення громадянства.

Зазначені підстави носять суб'єктивний характер, тобто стосуються особисто судді й не пов'язані з діяльністю суду, в якому такий суддя працює.

Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" запроваджується ще одна підстава, коли суддя з незалежних від нього причин не може здійснювати правосуддя, а саме в разі, якщо суд припинив свою роботу.

Шестимісячний строк прикріплення, який дає право на збереження посадового окладу згідно з зазначеним пунктом, пов'язується з моментом відновлення роботи суду, коли таке прикріплення припиняється, або ж з моментом переведення судді для роботи до іншого суду в передбаченому законом порядку.

У разі коли строк прикріплення судді до іншого суду спливає, а суд не відновив свою роботу, такий суддя втрачає статус прикріпленого, а отже й право на збереження за ним виплати в розмірі посадового окладу.

Можливість продовження виплати посадового окладу такому судді обумовлюється лише прийняттям нового рішення щодо його прикріплення до іншого суду.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював свою правову позицію стосовно забезпечення гарантій незалежності суддів, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

Згідно з зазначеними рішеннями Конституційного Суду України, визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу та поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є, у тому числі, надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Особливу увагу слід акцентувати на правовій позиції Конституційного Суду України, згідно з якою грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.

Незважаючи на рівний статус усіх суддів перед Законом, на сьогодні частина суддів потрапила до якоїсь нової, окремої категорії - суддів, які не отримують суддівської винагороди. Зазначені обставини розмежували суддів на дві категорії - тих, хто отримує суддівську винагороду, та тих, що змушені виживати, залишившись при цьому як без житла, так і без засобів для існування.

Разом з тим, існуючі законодавчі обмеження щодо можливості отримувати матеріальні блага за рахунок інших джерел унеможливлюють здійснення останніми будь-якої іншої діяльності та де-факто ставлять суддів перед вибором: або залишатися в статусі судді, не отримуючи суддівської винагороди протягом невизначеного періоду, або подавати заяву про звільнення з посади судді, що порушує базові гарантії незалежності суддів.

Законодавець, у цілому дотримуючись гарантій незалежності суддів, на законодавчому рівні не передбачив можливості та випадків, за умови яких було б здійснено розмежування та віднесення частини суддів до категорії позбавлених можливості отримувати суддівську винагороду.

Швидко змінюючись, життєві обставини обумовили виникнення нових правовідносин, які не були врегульовані законодавством. Це є сучасним викликом для судової системи та перевіркою на здатність оперативно та ефективно приймати рішення та знаходити механізми запобігання негативним наслідкам порушення передбачених Конституцією України гарантій незалежності суддів. Чинне законодавство не завжди встигає прямо передбачати та врегулювати нові правовідносини. Разом з тим, існування загальних засад та органів суддівського самоврядування забезпечує можливість розраховувати на своєчасне розв'язання будь-яких конфліктних обставин, що виникають, та запобігти порушенню прав суддів.

З метою забезпечення прав суддів, які обіймають посади в судах, що припинили роботу у зв'язку із стихійним лихом, військовими діями, проведенням антитерористичної операції, без обмеження в часі до усунення перешкод для роботи відповідного суду, народним депутатом України Ємцем Л. О. 15 жовтня 2015 року подано на розгляд Верховної Ради України законопроект № 3328, яким передбачено внесення зміни до Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" , а саме виключення з пункту 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" слів "на строк не більше ніж на шість місяців".

Зазначений законопроект отримав позитивні висновки Головного науково-експортного управління та профільного комітету Верховної Ради України і 24 листопада 2015 року включений до порядку денного сесії, але до цього часу не розглянутий Верховною Радою України.

Таким чином, через бездіяльність законодавчого органу доля суддів, які обіймають посади в місцевих судах Донецької та Луганської області, що припинили роботу у зв'язку з проведенням антитерористичної операції, залишається не визначеною.

Тобто через законодавчу прогалину не забезпечується захист прав суддів, які залишилися вірним присязі українському народу та, незважаючи на втрату житла та інших соціальних благ, разом з членами своєї родини переїхали на іншу територію України з метою продовжити працювати на благо України.

Фактично склалася ситуація, за якої судді змушені нести відповідальність за бездіяльність органу законодавчої влади. Порушення статусу судді щодо рівності всіх суддів у частині отримання суддівської винагороди ставить зазначених суддів у скрутне становище, яке не може бути змінено лише їх власними зусиллями без допомоги суддівської спільноти.

За умови законодавчих обмежень щодо сумісництва та наявного незаконного поділу судів на категорії виникає нагальна потреба вирішення відповідної ситуації з дотриманням основних конституційних засад.

Особливу увагу слід звернути на правову позицію Конституційного Суду України, згідно з якою статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Таким чином, порушення статусу судді та невиплата суддівської винагороди становить триваюче й грубе порушення принципу верховенства права, що у свою чергу потребує негайного вирішення не тільки засобами законотворчої діяльності, а й шляхом прийняття інших рішень, спрямованих на приведення даної ситуації до стандартів, за умови яких у повному обсязі буде дотримано принцип верховенства права та незалежності суддів.