Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кротюка О.В. при секретарі судового засідання Семенченко Р.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_3 до Антитерористичного центру при Службі безпеки України про визнанння незаконним та скасування наказу

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_3 з позовом до Антитерористичного центру при Службі безпеки України та, згідно заяви про зміну позовних вимог від 11.03.2015 року, просять суд визнати незаконним та таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили наказ 27ог від 22.01.2015 року та нечинним.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи. Зокрема зазначає про правомірність оскаржуваного наказу, ґрунтуючись на змісті статей 12, 13, 14, 15 Закону України "Про боротьбу з тероризмом".

Третя особа - заперечила проти позову з аналогічних підстав, що й відповідач.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є громадянами України, які зареєстровані за адресами місця проживання у Донецькій області, місто Макіївка.

Позивач ОСОБА_1 пояснив суду, що Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей (затверджено Першим заступником керівника антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівник антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) наказом від 22 січня 2015 року N 27ог С. М. Попко; далі - оскаржуваний наказ) порушує його права та інтереси, законодавство щодо свободи пересування та вибору місця проживання, оскільки незаконно вимагається від нього подання певних документів і отримання перепустки для виїзду та в'їзду з/до неконтрольованої території зони АТО.

Позивач ОСОБА_3 додатково до вказаного вище зазначила, що має нерухоме майно у зоні АТО і не може до нього потрапити, оскільки їй відповідної перепустки не видають.

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33 Конституції України, № 254к/96-ВР від 28.06.1996).

Суд не приймає покликання позивачів на доводи щодо відсутності воєнного чи надзвичайного стану, оскільки такі умови, згідно положень статті 64 Конституції України, не включають положення статті 33 цього ж закону.

Відтак Конституція України допускає обмеження права громадян на свободу пересування у випадках, встановлених законом.

У відповідності до положень ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" (№ 638-IV від 20.03.2003, далі - Закон):

- тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей;

- боротьба з тероризмом - діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності;

- антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності;

- район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція;

- режим у районі проведення антитерористичної операції - особливий порядок, який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення і передбачати надання суб'єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах, зокрема: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; комплексного використання з цією метою правових, політичних, соціально-економічних, інформаційно-пропагандистських та інших можливостей; пріоритетності попереджувальних заходів; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності (ст. 3 Закону).