Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Адвоката Жигуліна Олексія Михайловича до 1) Антитерористичного центру при Службі безпеки України; 2) Служби безпеки Українипро визнання наказу незаконним,

Позовні вимоги заявлені про визнання незаконним та нечинним з моменту прийняття наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 12.06.15 р. № 415ог "Про затвердження Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей".

Позивач - Адвокат Жигулін Олексій Михайлович вважає вказаний наказ незаконним та нечинним з моменту прийняття з таких підстав.

Позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято на порушення ст. 313 ЦК України, якою фізичній особі гарантовано свободу пересування та передбачено можливість встановлення обмежень лише законом; ст. ст. 2, 12 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання", якими також передбачено можливість запровадження обмежень на пересування лише законом; ст. ст. 33, 64 Конституції України, якими гарантовано свободу пересування та можливість обмеження конституційних прав виключно у випадках, передбачених Конституцією України; ст. 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою також гарантовано право вільного пересування в межах території країни; ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Крім того, в залежність від наявності у особи дозволу (перепустки), передбаченої Тимчасовим порядком, поставлена реалізація конституційних прав, передбачених статтями 27, 40, 42, 43, 46, 55, 67 Конституції України.

Позивач є громадянином України, який здійснює незалежну адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1612 від 23.01.04 р. та не може з 21.01.15 р. реалізувати своє невід'ємне право на свободу пересування, свободу здійснення незалежної адвокатської діяльності, оскільки це право поставлене в залежність від наявності у позивача відповідного дозволу, передбаченого Тимчасовим порядком.

Зокрема, 16.01.15 р. позивач звернувся до Подільського РУ ГУМВС України у м. Києві з заявою про злочин і не може отримати рішення про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у зв'язку з відсутністю відповідної перепустки.

Позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято поза межами компетенції Антитерористичного центру, оскільки законодавством України відповідних повноважень не передбачено.

Право тимчасово обмежувати або забороняти рух транспортних засобів і пішоходів на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості згідно ст. 12 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" не залежить від наявності дозволу (перепустки), як це передбачено Тимчасовим порядком.

Що стосується постанови Верховної Ради України від 17.03.15 р. № 254, якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, то згідно ст. 85 Конституції України Верховній Раді України не надано повноважень щодо визнання окремих територій окупованими шляхом прийняття постанови, тоді як це питання згідно ст. 92 Конституції України має бути вирішене прийняттям відповідного закону.

Оскаржуваний наказ на порушення чинного законодавства України не був оприлюднений, хоча зачіпає права, свободи і інтереси громадян.

Відповідач - Антитерористичний центр при Службі безпеки України проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач зазначає, що Тимчасовий порядок прийнято у відповідності до ст. 33 Конституції України. ст. 14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", згідно якого у районі проведення антитерористичної операції на час її проведення може бути встановлено спеціальний порядок, права та свободи громадян можуть бути тимчасово обмежені.

Представник відповідача також вказав, що Тимчасовий порядок є спеціальним порядком, встановленим в районі проведення антитерористичної операції відповідно до Закону України "Про боротьбу з тероризмом", який спрямований на захист прав та життя усіх осіб, які перебувать на території нашої держави.

Відповідач - Служба безпеки України проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що згідно Закону України "Про боротьбу з тероризмом" передбачено можливість обмеження прав і свобод громадян в районі проведення АТО, до яких відносяться Донецька і Луганська області згідно наказу АТЦ при СБУ від 07.10.14 р. № 33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення".

Саме на підставі ст. 14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" і було прийнято оскаржуваний наказ.

Оскільки постановою Верховної Ради України від 17.03.15 р. № 254 визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, то оскаржуваний Тимчасовий порядок відповідає вимогам законів України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", "Про боротьбу з тероризмом".

Відповідачі також заперечують порушення ст. 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод з врахуванням позиції Європейського суду з прав людини у рішенні від 07.12.06 р. у справі "Іванов проти України" (заява № 15007/02).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

12.06.15 р. Першим заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (Керівник Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) прийнято наказ № 415ог "Про затвердження Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей", яким у зв'язку з відсутністю можливості здійснення державного контролю на окремих ділянках державного кордону України з Російською Федерацією, при наявності задокументованих фактів присутності на території Донецької та Луганської областей військової активності іноземних збройних формувань, з метою недопущення виходу терористів та їх посібників з району проведення Антитерористичної операції та проникнення їх у такий район, запобігання вчиненню терористичних актів, інших протиправних діянь, убезпечення громадян та співробітників силових структур від загрози збройних нападів, з метою стабілізації економічного та оборонного сектору держави, відповідно до статей 12, 13, 14, 15 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", аб. 3 п. 8 Положення про оперативний штаб з управління антитерористичною операцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.04 р. № 611-11, та затверджено відповідний Тимчасовий порядок.

В даному випадку Тимчасовим порядком контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженим оскаржуваним наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 12.06.15 р. № 415ог, передбачено форми контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, зокрема, запроваджено дозвільний порядок перетину лінії зіткнення (дозвіл фізичній особі, перепустка, дозвіл та перевезення товару (вантажу).

Тобто, оскаржуваним актом передбачено обмеження свободи пересування на території України.

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Вказане положення Конституції України співвідноситься зі змістом ст. 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, що не включені до Конвенції та першого Протоколу до неї, згідно якої кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.