Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до третя особа Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Служби безпеки України Міністерство юстиції України про визнання незаконними та скасування окремих положень наказу № 415ог від 12.06.2015,

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Служби безпеки України, третя особа: Міністерство юстиції України, у якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 1.6 та розділ VII "Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей" (далі - Порядок), затвердженого наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 145ог від 12.06.2015, в частині, що обмежує право громадянина на вільне пересування по території України, а саме:

- щодо встановлення заборони перетинання лінії зіткнення громадським пасажирським транспортом;

- щодо встановлення громадянину України вичерпного переліку мети та підстав для в'їзду на контрольовану (неконтрольовану) територію Луганської та Донецької області;

- щодо встановлення обов'язку отримання громадянином України дозволу на в'їзд на контрольовану (неконтрольовану) територію Луганської та Донецької області;

- щодо встановлення обов'язку отримання громадянином України дозволу на виїзд з контрольованої (неконтрольованої) території Луганської та Донецької області.

Позов обґрунтовано тим, що, на думку позивача, положення пункту 1.6 та розділу VII Порядку в частині, що встановлює громадянину України строк перебування на контрольованій (неконтрольованій) території, а також встановлює виключний перелік мети та підстав для в'їзду (виїзду) на (з) контрольовану (неконтрольовану) територію, підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають статті 33 Конституції України, статті 12 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966, статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, окремим Рішенням Європейського Суду з прав людини.

Позивач у судовому засіданні просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник Антитерористичного центру при Службі безпеки України подав заперечення на позов та у судовому засіданні пояснив, що згідно з абзацом 7 частини 1 статті 13 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, тому твердження позивача про неузгодженість чи суперечливість приписів пункту 1.6 та розділу VII Порядку нормам Конституції та законів України є необґрунтованими, вважає, що позов не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні та письмових запереченнях представник Служби безпеки України вказав, що даний Порядок спрямований на захист законних прав на життя і здоров'я усіх осіб, які перебувають на території держави, оскільки відсутність належного контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів з території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не у повному обсязі повноваження (або з такої території), створює загрозу для безпеки як всієї держави в цілому, так і для безпеки життя і здоров'я кожного громадянина, який перебуває на її - території (внаслідок переміщення зброї, вибухівки, терористичних груп тощо). Зазначив, що потреба отримання дозволів на право переміщення осіб, транспортних засобів та вантажів з тимчасово неконтрольованих територій на іншу територію України та з території України до тимчасового неконтрольованих територій є важливим заходом, направленим на захист особи, держави і суспільства від тероризму, має тимчасовий характер та обмежена районом проведення АТО. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник Міністерства юстиції України у судовому засіданні вказав, що оскаржуваний наказ першого заступника керівника Антитерористичного центру пари Службі безпеки України від 12.06.2015 № 145ог "Про затвердження Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей" не підлягає реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Згідно з частиною 6 статті 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 12.06.2015 начальником штабу - першим заступником керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей генерал-майором Тимошенко І. В. було прийнято наказ № 415ог, яким затверджено Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Пунктом 1.6 вказаного Порядку визначено, що перетин лінії зіткнення громадським пасажирським транспортом забороняється, за винятком нерегулярних перевезень для окремих організованих груп людей (біженців, дітей для оздоровлення та відпочинку, тощо), за відповідним дозволом виданим згідно рішення КЦ.

Розділом VII Порядку встановлено порядок надання, припинення та відмови у наданні дозволу фізичній особі.

Позивач вважає, що вказаним розділом Порядку встановлені певні обмеження свободи пересування шляхом введення процедури отримання громадянином дозволу на пересування: в'їзду на неконтрольовану (контрольовану) територію, виїзду з неконтрольованої (контрольованої) території за виключним переліком мети та підстав, та за наявністю документа (-ів), що доводять вказані обставини, та наявністю транспорту для перетину лінії зіткнення.

Позивач - ОСОБА_1 є громадян України, зареєстрована за адресою: 83114, АДРЕСА_1, яка на законних підставах перебуває на території України та не може з 21.01.2015 реалізувати своє невід'ємне право на свободу пересування тому, що це право поставлено в залежність від наявності у неї перепустки та транспорту для перетину лінії зіткнення.

На даний час позивач є внутрішньо переміщеною особою та тимчасово проживає у м. Києві, що підтверджується довідкою від 09.12.2014 № 3006002858, виданою Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією.

Позивач зазначає, що на місці реєстрації та постійного проживання у неї є власне житло, знаходиться майно, а також там знаходяться її родичі, друзі та знайомі.

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України, № 254к/96-ВР від 28.06.1996).

Відтак Конституція України допускає обмеження права громадян на свободу пересування у випадках, встановлених законом.

У відповідності до положень статті 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" (№ 638-IV від 20.03.2003, далі - Закон):

- тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей;