розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 5 березня 2015 року № 250-VIIІ "Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України "Про обрання суддів" в частині обрання на посаду судді безстроково ОСОБА_1" (далі - Постанова № 250-VІІІ),

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправною та нечинною Постанову № 250-VІІІ.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Постанова № 250-VІІІ, якою визнано такою, що втратила чинність, Постанову Верховної Ради України від 7 червня 2012 року № 4919-VI "Про обрання суддів" (далі - Постанова № 4919-VI) в частині обрання його (ОСОБА_1) на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково, є незаконною, оскільки таке звільнення з посади судді, обраного безстроково, не передбачено Конституцією та законами України. Послався позивач і на рішення Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2012 року (справа № 9991/1139/12), яким встановлено, що Постанова № 4919-VI в частині обрання ОСОБА_1 на посаду судді безстроково прийнята Верховною Радою України відповідно до вимог Конституції та законів України. Крім того, зазначив про те, що не був повідомлений належним чином про пленарне засідання Верховної Ради України, на якому приймалось рішення щодо ухвалення оскаржуваної Постанови, тому був позбавлений можливості бути присутнім при прийнятті рішення, надавати пояснення та висловлювати заперечення.

Вищий адміністративний суд України постановою від 26 травня 2015 року позов задовольнив частково: визнав незаконною Постанову № 250-VІІІ, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що процедура призначення, звільнення та переведення судді встановлена Конституцією України, Законом України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98-ВР), Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI), Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі - Регламент Верховної Ради України). Порядок розгляду питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлений Законом № 2453-VI та Регламентом Верховної Ради України (частина перша статті 111 Закону № 2453-VI). Проте Постановою № 250-VІІІ позивача фактично звільнено з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області без будь-якого подання Вищої ради юстиції, тобто Верховною Радою України не був дотриманий порядок звільнення судді з посади, визначений статтею 126 Конституції України. Також суд зазначив, що Постанова № 4919-VI не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, спрямованим на реалізацію парламентом своїх повноважень щодо обрання посадових осіб, і ця постанова була виконана. Приймаючи Постанову № 250-VІІІ, відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень та прийняв оскаржувану Постанову у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України. Взяв суд до уваги і чинну постанову Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2012 року, якою встановлено, що Постанова № 4919-VI в частині обрання ОСОБА_1 на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково прийнята Верховною Радою України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Суд також погодився з доводами позивача про порушення його права на безпосередню участь у процесі прийняття рішення, надання пояснень та доказів на підтвердження певних обставин.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, Верховна Рада України звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). На думку відповідача, позов ОСОБА_1 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки вирішення питань, про які йдеться у цьому позові, є компетенцією Конституційного Суду України. За змістом заяви відповідач просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року та закрити провадження у справі.

У судовому засіданні представник Верховної Ради України Селіванов А.О. підтримав подану відповідачем заяву та навів доводи на її обґрунтування.

Народний депутат України Тарута С.О. та директор Харківської правозахисної групи Захаров Є.Ю. у своїх поясненнях стверджували, що Постанова № 250-VІІІ прийнята Верховною Радою України в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, у зв'язку з чим підстав визнавати її незаконною немає.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Лутковська В.В. підкреслила, що призначення та звільнення суддів має відбуватися відповідно до вимог Конституції та законів України. Вважає, що Верховний Суд України має дати оцінку наведеним у заяві про перегляд доводам та постановити законне і обґрунтоване судове рішення.

Заслухавши пояснення зазначених осіб, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.

Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.