Строк давності - це передбачений ст. 49 Кримінального кодексу України (далі - КК) певний проміжок часу з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.

Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є:

- закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 та ст. 106 КК строків;

- відсутність обставин, що порушують їх перебіг (частини 2-4 ст. 49 КК).

Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є:

- притягнення особи як обвинуваченого;

- згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності (статті 284 - 288 Кримінального процесуального кодексу України; далі - КПК).

Давність, згідно з ч. 5 ст. 49 КК, не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України (статті 109 - 114-1 КК), проти миру та безпеки людства (статті 437 - 439 і ч. 1 ст. 442 КК).

Положеннями ст. 49 КК визначено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого злочину, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення від кримінальної відповідальності; обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення та переривання.

Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49, 80 КК з урахуванням положень ч. 2 ст. 106 цього Кодексу.

Підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК визнається благополучне закінчення певних строків давності з дня вчинення злочину і до набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа засуджена за вчинений нею злочин певної тяжкості.

Благополучним визнається таке закінчення зазначених строків давності, протягом яких особа, що вчинила злочин, виконала дві умови:

- не ухилялася від слідства або суду;

- не вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Для правильного обчислення строків давності необхідно визначити момент початку строку і його закінчення.

Початком перебігу строку давності є день, коли злочин був вчинений.

Строк давності щодо триваючих злочинів обчислюється з дня фактичного припинення дії або бездіяльності з волі або поза волею особи (наприклад, з дня явки її із зізнанням, затримання тощо), а щодо продовжуваних злочинів - із дня вчинення останнього тотожного діяння з тих, що об'єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин. При попередній злочинній діяльності перебіг строків давності обчислюється з дня, коли були припинені або не вдалися підготовчі дії чи злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

За співучасті у злочині строк давності обчислюється з дня, коли була завершена роль, що виконував певний співучасник, а не день вчинення злочину виконавцем.

Закінченням перебігу строку давності є день набрання вироком законної сили.

Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49, 106 КК є лише таке закінчення відповідного строку давності, який сплив до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо особи, яка вчинила злочин певної тяжкості. Таким чином, строк давності спливає і під час досудового розслідування, і під час судового провадження, і після проголошення обвинувального вироку суду. Будь-які процесуальні дії протягом цих строків не припиняють їх перебіг. Якщо строк давності сплив до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження щодо цієї особи.

Якщо строк давності закінчується після ухвалення обвинувального вироку, то особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності (покарання) тільки до набрання вироком законної сили. Так, наприклад, закінчення строку припадає на час апеляційного провадження. У такому разі апеляційний суд, встановивши і перевіривши всі необхідні обставини для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, повинен скасувати обвинувальний вирок і закрити кримінальне провадження (справу).

Згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Факт ухилення особи від досудового розслідування та суду є обставиною, що виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційований строк, передбачений ч. 1 ст. 49 КК. Час такого ухилення дорівнює часу зупинення перебігу давності диференційованого строку, а загальний строк - п'ятнадцять років - спливає далі, незалежно від ухилення.

До загального, недиференційованого, строку давності зараховується:

1) час, що минув з дня вчинення злочину і до дня ухилення особи від досудового розслідування та суду;

2) час такого ухилення;

3) час, що минув з дня з'явлення особи із зізнанням або затримання, якщо таке мало місце;

4) час проведення поновленого досудового розслідування та судового розгляду.

Відповідно до частин 2 і 3 ст. 49 КК особа, яка ухиляється від досудового слідства і суду, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо:

- з дня вчинення злочину будь-якої тяжкості минуло не менше п'ятнадцяти років (загальний, недиференційований, строк давності);

- ця давність не була перервана вчиненням іншого злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Наприклад, у випадку, якщо особа ухиляється від слідства та суду за тяжкий злочин, десятирічний строк давності зупиняється з моменту ухилення особи і до моменту її з'явлення або затримання, з якого продовжується перебіг десятирічного строку.

Іншою обставиною, що виключає благополучний перебіг строків давності як диференційованих, передбачених ч. 1 ст. 49 КК, так і загального, недиференційованого п'ятнадцятирічного строку, передбаченого ч. 2 ст. 49 КК, є вчинення особою до закінчення зазначених строків злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину. Вчинення такого злочину перериває перебіг строків давності, у зв'язку з чим час, який сплив з дня першого вчиненого злочину до скоєння нового злочину, втрачає юридичне значення і не береться до уваги судом. Обчислення строків давності у цьому разі починається з дня вчинення нового злочину (ч. 3 ст. 49 КК). При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний ­злочин.

При вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності судам слід вимагати від слідчого та прокурора в матеріалах кримінального провадження (кримінальних справ) доказів про те, що особа, стосовно якої вирішується зазначене питання, не вчинила протягом цих строків нового злочину певної тяжкості.

У разі вчинення особою нового злочину невеликої тяжкості перебіг давності за попередній злочин не переривається, а одночасно з ним, паралельно та самостійно, починається перебіг строку давності за новий злочин невеликої тяжкості з дня його вчинення.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов'язковим. Тобто суд, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження (справа) - досудове розслідування, попередній розгляд справи суддею (за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 р.; далі - КПК 1960 р.), підготовче судове засідання, судовий розгляд справи судом першої інстанції, на стадії провадження в суді апеляційної інстанції, але до набрання вироком суду законної сили (ст. 532 КПК).

Суд за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК, та за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного від кримінальної відповідальності.

У тому разі, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний заперечує проти застосування строків давності щодо нього, суд постановляє вирок, призначає винній особі покарання та на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільняє її від покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Частина 5 ст. 74 КК застосовується лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК). Якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків давності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд, за наявності для цього підстав, визнає особу винною, ухвалює обвинувальний вирок і звільняє її від покарання, керуючись положеннями ст. 49, ч. 5 ст. 74, ст. 106 КК.

Звільнити від кримінальної відповідальності (покарання) і закрити провадження (справу) суд може:

- під час підготовчого судового засідання (статті 283 - 288, 314, 315, 368 - 372 КПК);

- під час розгляду справи по суті в загальному порядку судом першої інстанції (статті 283 - 288, 318, 337, 342 - 380 КПК);

- під час провадження в суді апеляційної інстанції (статті 283 - 288, 337, 342 - 380, 392 - 396, 401, 404 - 422 КПК);

- під час провадження в суді касаційної інстанції (статті 283 - 288, 337, 342 - 380, 392 - 396, 401, 404 - 422, 430, 433 - 442, 532 - 534 КПК).

Суди при звільненні від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності також керуються положеннями статей 71, 111, 237, 240, 244, 248, 253, 263, 273, 282, 362, 365, 366, 376, 400-1 КПК 1960 р., а також іншими відповідними статтями цього Кодексу.

З моменту звільнення особи від кримінальної відповідальності припиняється дія кримінально-правових відносин між державою та людиною, яка вчинила злочин. Закон не містить підстав відновлення таких відносин, припинених внаслідок звільнення від кримінальної відповідальності. Тому вчинення особою нового злочину після звільнення її від кримінальної відповідальності не створює повторності злочину.

За нормами КПК судове рішення за результатами кримінального провадження про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності необхідно постановляти відповідно до статей 284, 288, 368 - 372 цього Кодексу у формі ухвали. За нормами КПК 1960 р. судове рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності викладається у формі постанови. Кримінальні справи, які на день набрання чинності КПК не направлені до суду, розглядаються судами згідно з його положеннями.

Статистичні дані щодо кількості звільнених осіб від кримінальної відповідальності за даними Державної судової адміністрації України наводяться у табл. 2.

Така значна відмінність показників за 2012, 2013 та 2014 рр. пояснюється набранням чинності у 2012 р. КПК та застосуванням нових процедур.

Нормами КПК не передбачено звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка скоїла злочин, але не була встановлена досудовим слідством.

Як свідчить судова практика, суди в основному правильно розглядають справи такої категорії, дотримуючись кримінального процесуального законодавства України. КПК передбачено обов'язок прокурора звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності як одну з форм закінчення досудового розслідування (ст. 283 КПК). І, якщо обставини, передбачені ст. 49 КК, настають під час досудового розслідування, прокурор, отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, складає клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі направляє його до суду (статті 283 - 288 КПК). Перед направленням клопотання (подання) до суду прокурор зобов'язаний ознайомити з ним потерпілого та з'ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності.

Такі клопотання суд розглядає у підготовчому судовому засіданні, судові рішення щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності і закриття кримінального провадження постановляються у формі ухвали. При цьому суд залежно від обставин керується статтями 12, 44, 49 КК, статтями 91, 283 - 288, 314, 315, 349, 350, 368 - 372 КПК чи відповідними статтями КПК 1960 р.

Згідно з ч. 3 ст. 285 КПК підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі, якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 314 КПК після отримання клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п'яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження, а у випадку встановлення під час підготовчого судового засідання підстав, передбачених пунктами 4-8 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 цього Кодексу, має право закрити провадження (ч. 3 ст. 314 КПК).

Суд, виконавши вимоги, передбачені частинами 1 та 2 ст. 288 КПК, ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Так, Токмацький районний суд Запорізької області, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, статтями 284, 288, п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК, постановою від 27 березня 2013 р. у підготовчому судовому засіданні задовольнив клопотання прокурора, підтримане підсудною М., звільнив її від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК у зв'язку із закінченням строків давності та закрив щодо неї кримінальне провадження.

Клопотання прокурорів, слідчих, обвинувачених, їх захисників про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності суди розглядають у підготовчому (попередньому) судовому засіданні.

Наприклад, Суворовський районний суд м. Одеси, розглядаючи в попередньому судовому засіданні матеріали кримінальної справи щодо Б. за ч.2 ст. 367 КК та її клопотання про закриття кримінальної справи (підтримане прокурором) у зв'язку із закінченням строків давності, постановою від 24 січня 2012 р., керуючись статтями 71, 111, п. 2 ч. 1 ст. 237, п. 5 ч. 1 ст. 244, ст. 248 КПК 1960 р., правомірно закрив кримінальну справу.

При цьому суд допустив помилку, зокрема в резолютивній частині постанови не зазначив рішення про звільнення Б. від кримінальної відповідальності, хоча в мотивувальній частині постанови звернув увагу на це, пославшись на п. 3 ч. 1 ст. 49 КК.

Ульяновський районний суд Кіровоградської області в підготовчому судовому засіданні, розглянувши клопотання захисника про звільнення від кримінальної відповідальності Ц. за ч. 1 ст. 366 КК, встановивши обставини, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 49 КК, керуючись ст. 44, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 285, ч. 4 ст. 286, статтями 288, 314, 350, 369 - 372, 376 КПК, ухвалою від 10 червня 2013 р. закрив кримінальне провадження щодо Ц. за ч. 1 ст. 366 КК, звільнивши її від кримінальної відповідальності.

Як вбачається із судової практики, у підготовчому судовому засіданні суди розглядали клопотання обвинувачених про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження через настання підстав, передбачених ст. 49 КК.

Так, Приморський районний суд м. Одеси, розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання К. про звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 358 КК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК, ухвалою від 6 червня 2013 р., керуючись статтями 12, 49 КК і статтями 284 - 286 КПК, задовольнив клопотання підсудної К. і звільнив її від кримінальної відповідальності, закривши кримінальне провадження за ч. 3 ст. 358 КК, але в мотивувальній частині ухвали не послався на статті 314, 315 КПК.

У разі встановлення судом необґрунтованості клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд своєю ухвалою відмовляє у його задоволенні та повертає клопотання прокурору для продовження кримінального провадження в загальному порядку (ч. 4 ст. 288, ст. 314 КПК) або продовжує судове провадження в загальному порядку, якщо таке клопотання надійшло після направлення обвинувального акта до суду (ч. 4 ст. 288, статті 314, 337 - 368 КПК).

Так, Лутугинський районний суд Луганської області 20 грудня 2012 р. відмовив у задоволенні такого клопотання прокурора про звільнення М. від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК, оскільки потерпіла та її представник заперечували проти закриття справи щодо М. та вважали його дії більш тяжкими, ніж було встановлено у ході досудового слідства; районний суд повернув матеріали кримінальної справи прокурору Луганської області для продовження досудового слідства.

Слід звернути увагу, що клопотання прокурора або слідчого щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування на підставі закінчення строків давності не завжди відповідають вимогам закону.

У разі встановлення судом, що в клопотанні не відображено обставини кримінального правопорушення, що заважає правильно кваліфікувати протиправні дії; не виконані вимоги ч. 1 ст. 49 КК щодо обчислення строків давності, а саме не визначено моменти початку строку і його закінчення, суд відмовляє в задоволенні такого клопотання.

10 липня 2013 р. Київський районний суд м. Одеси на підставі ч. 1 ст. 49 КК, керуючись п. 1 ч. 2, ч. 7 ст. 284, статтями 285 - 288 КПК, відмовив у задоволенні клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності Т. за ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК у зв'язку із закінченням строків давності і зазначив, що відсутні докази на підтвердження факту вчинення злочину, не виконані вимоги ст. 91 КПК, що є порушенням ст. 287 КПК, крім того, Т. заперечувала проти закриття провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 49 КК.

При вирішенні питання про звільнення осіб від кримінальної відповідальності та закриття кримінальних справ у зв'язку із закінченням строків давності суди особливу увагу приділяли правильності застосування норм закону щодо наявності матеріалів на підтвердження підстав для зупинення або переривання строків давності.

Керченський міський суд АР Крим постановою від 12 січня 2012 р. відмовив у звільненні обвинуваченого Ш. від кримінальної відповідальності за ст. 128 КК у зв'язку із закінченням строків давності через ухилення від досудового слідства та переривання перебігу строку давності.

Інколи в судів виникали труднощі при застосуванні положень КПК 1960 р. після набрання чинності у 2012 р. КПК. Суди ухвалювали рішення про закриття кримінального провадження (ч. 7 ст. 284 КПК) і звільняли осіб від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності постановами, хоча відповідно до статей 288, 369 КПК судові рішення щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності (справа не розглядається по суті) та закриття кримінального провадження на підставі закінчення строків давності має оформлюватись ухвалою.

Так, Липовецький районний суд Вінницької області, керуючись статтями 111, 248 КПК 1960 р. та ст. 49 КК, при попередньому розгляді кримінальної справи за клопотанням прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності М. за ч. 1 ст. 125 КК у зв'язку із закінченням строків давності постановою від 13 листопада 2013 р. звільнив М. від кримінальної відповідальності і закрив кримінальну справу.

Як вбачається із судової практики суди, закриваючи справу і звільняючи особу від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, в резолютивній частині постанови помилково визнавали таку особу винуватою у скоєнні злочину.

Так, Суворовський районний суд м. Одеси постановою від 24 травня 2012 р. у попередньому судовому засіданні визнав К. винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 122 КК, звільнив його від кримінальної відповідальності і закрив кримінальну справу.

Суди, вирішуючи питання звільнення від кримінальної відповідальності за передбачених ст. 49 КК умов, викладали рішення у формі вироку, а не ухвали (ч. 3 ст. 288 КПК), що є неправильним.

Так, Звенигородський районний суд Черкаської області 29 січня 2014 р., розглянувши клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності К. (який не заперечував проти звільнення) за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК, у зв'язку із закінченням строків давності вироком закрив кримінальне провадження щодо К. за ч. 4 ст. 358 КК, звільнивши його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Аналіз судової практики свідчить, що суди в основному правильно розглядають справи такої категорії, дотримуючись кримінального процесуального законодавства України. І якщо обставини, передбачені ст. 49 КК, настають під час розгляду справи в загальному порядку, підсудний, його захисник, прокурор звертаються до суду з клопотанням (поданням) про звільнення від кримінальної відповідальності з цієї підстави або суд вправі порушити перед учасниками кримінального провадження питання про звільнення підсудного від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Перевіривши законність заявленого клопотання та отримавши згоду на таке звільнення обвинуваченого, суди ухвалювали рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності і закривали провадження у справі.

Незважаючи на те, що справа надійшла до суду з обвинувальним актом, але через настання підстав, передбачених ст. 49 КК (за клопотанням прокурора, заявою захисника, обвинуваченого, підсудного), суд вирішує питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності і повинен виконати вимоги, передбачені ст. 368 КПК (у разі заперечення потерпілого про закриття справи за нереабілітуючих його підстав та розгляду справи у скороченому порядку), зокрема, перевірити:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа;

2) чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений;

3) чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення;

4) чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення та інші вимоги, передбачені цією статтею.

Крім того, суд має перевірити, чи дійсно строки давності спливли, чи особа не ухилялася від слідства та суду, чи не зупинявся перебіг строку давності, чи не переривався через вчинення нового злочину, чи правильно обчислені строки давності, чи дійсно настали передбачені ст. 49 КК підстави.

Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

У КПК чітко не визначено, хто має складати клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Однак вважаємо, що для забезпечення прав підозрюваних, обвинувачених, підсудних суд, встановивши у судовому засіданні факт закінчення строку давності, за власною ініціативою повинен повідомити про це учасників кримінального провадження і винести таке питання на обговорення сторін, зазначивши, що настали передбачені ст. 49 КК підстави для звільнення особи (осіб) від кримінальної відповідальності. Суд з'ясовує думку обвинуваченого щодо його звільнення від кримінальної відповідальності, роз'ясняє про те, що звільнення у зв'язку із закінченням строків давності є нереабілітуючою підставою, про наслідки такого звільнення і, у разі його згоди, ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє особу від кримінальної відповідальності.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 288 КПК суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Суд ухвалою відмовляє у задоволенні клопотання прокурора (захисника) про звільнення від кримінальної відповідальності, якщо обвинувачений заперечує проти такого звільнення і наполягає на проведенні судового розгляду в загальному порядку.

Так, незважаючи на відмову підсудного підтримати подання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності, Суворовський районний суд м. Одеси, керуючись статтями 71, 111, 282 КПК 1960 р., ст. 49 КК, постановою від 24 квітня 2012 р. звільнив П. від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК на підставі ст. 49 КК і закрив кримінальну справу, мотивуючи тим, що вчинений злочин є злочином невеликої тяжкості, був скоєний у 2008 р. і відповідно до статей 12, 49 КК закінчились строки давності, і особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.

У разі заперечення обвинуваченого (підсудного) розглядати питання про закриття кримінального провадження (справи) на підставі статей 12, 44, 49, частин 1, 5 ст. 74 КК суд має розглянути справу в загальному порядку, виконавши всі вимоги, передбачені статтями 91, 283 - 288, 337, 344 - 380 КПК (відповідними статтями КПК 1960 р.), а також інших статей КК та КПК.

Відповідно до статей 417, 440 КПК суд апеляційної, касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває провадження у справі.

У більшості справ, наданих для вивчення, строки давності звільнення від кримінальної відповідальності спливли на час їх розгляду в апеляційній інстанції.

Так, ухвалою від 28 травня 2013 р. Апеляційний суд Кіровоградської області, керуючись статтями 111, 362, 376 КПК 1960 р., п. 4 ч. 1 ст. 49 КК, обґрунтовано задовольнив апеляцію прокурора та засуджених С., П., скасував вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2012 р. щодо С., П., які були засуджені за ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 365 КК, та звільнив їх від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності і закрив кримінальну справу.

Суди апеляційної інстанції неоднаково застосовували законодавство про звільнення від кримінальної відповідальності і закривали справи у зв'язку із закінченням строків давності при перегляді вироків про засудження осіб за кількома статтями КК, щодо однієї із яких на час апеляційного перегляду строки давності спливли, а щодо іншої - ні.

Так, Апеляційний суд Кіровоградської області задовольнив клопотання засудженого А. і, керуючись статтями 362, 365, 366 КПК 1960 р., ухвалою від 23 травня 2013 р. скасував вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 5 лютого 2013 р. щодо А. в частині засудження за ст. 128 КК, закривши в цій частині кримінальну справу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності. Суд виключив із вироку рішення про призначення А. покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК і ухвалив вважати А. засудженим за ч. 4 ст. 296 КК на три роки позбавлення волі.

Помилкою є те, що суд, закриваючи кримінальну справу за ст. 128 КК на підставі настання обставин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, у резолютивній частині ухвали не постановив рішення про звільнення А. від кримінальної відповідальності.

Аналогічну помилку цей суд допустив, скасовуючи вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 червня 2013 р. щодо К. та Ф.

Так, Апеляційний суд Кіровоградської області задовольнив апеляційну скаргу засуджених К. та Ф. і, керуючись статтями 362, 365, 366 КПК 1960 р., ухвалою від 29 серпня 2013 р. скасував вирок районного суду в частині засудження К. та Ф. за ч. 1 ст. 365 КК і закрив кримінальну справу за цією статтею у зв'язку із закінченням строків давності, але не ухвалив рішення про звільнення К. та Ф. від кримінальної відповідальності.

З огляду на зазначене вище слід звернути увагу судів на те, що для правильного застосування норм закону про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності необхідно чітко встановлювати момент вчинення злочину, момент початку ухилення особи від слідства та суду, момент її з'явлення або затримання, а також момент набрання вироком законної сили.

Процесуальний порядок закриття кримінального провадження (кримінальної справи) у зв'язку із закінченням строків давності щодо невстановлених осіб КПК, який набув чинності 19 листопада 2012 р., не передбачено.

Згідно з п. 10 розд. ХІ "Перехідні положення" КПК кримінальні справи, які на день набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду з обвинувальним висновком, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами згідно з положеннями цього Кодексу.

Незважаючи на це, деякі районні суди продовжують застосовувати статті 71 і 111 КПК 1960 р.

Відповідно до порядку звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбаченому ст. 111 КПК 1960 р., якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, визначених у ч. 1 ст. 49 КК, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою ч. 3 ст. 111 КПК 1960 р.

Так, постановою від 12 листопада 2013 р. Сокальський районний суд Львівської області закрив кримінальну справу, порушену за фактом крадіжки майна з будинку Н., за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 49 КК, ст. 71, ч. 3 ст. 111 КПК 1960 р.

Із постанови суду вбачається, що справу було порушено 12 жовтня 1997 р. за ч. 3 ст. 140 Кримінального кодексу України 1960 р. (далі - КК 1960 р.) за фактом крадіжки 11 жовтня 1997 р. майна з будинку Н. 12 грудня 1997 р. досудове слідство зупинено до встановлення осіб, які вчинили зазначений злочин. 11 жовтня 2012 р. досудове слідство у кримінальній справі поновлено, дії невстановлених осіб перекваліфіковано з ч. 3 ст. 140 КК 1960 р. на ч. 3 ст. 185 КК. Проведеними розшуковими діями осіб, які вчинили вказаний злочин, не встановлено.

У разі неправильного обчислення слідчими органами строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності суди обґрунтовано відмовляли в задоволенні подання про закриття кримінальної справи щодо невстановленої особи у порядку норм КПК 1960 р.

Так, Керченський міський суд АР Крим постановою від 16 травня 2012 р. відмовив у задоволенні постанови прокурора від 25 квітня 2012 р. про направлення до суду кримінальної справи за ч. 2 ст. 125 КК щодо невстановленої особи для вирішення питання про її припинення у зв'язку із закінченням строків давності, оскільки кримінальна справа, порушена за фактом скоєння злочину, може бути припинена відповідно до ч. 2 ст. 49 КК, якщо особу, що вчинила злочин, не встановлено протягом п'ятнадцяти років з часу скоєння злочину, а прокурор мотивував свою постанову, зазначивши, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК, належить до злочинів невеликої тяжкості та з моменту його вчинення минуло більше двох років.

Однак у суддів виникали труднощі при застосуванні закону про звільнення від кримінальної відповідальності (невиконання вимог частин 1 і 2 ст. 49 КК при обчисленні строків давності) і суди допускали помилки, які, за наявності апеляційної скарги, виправлялися в апеляційному порядку.

Наприклад, Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 28 серпня 2012 р. скасував постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 6 липня 2012 р. про закриття провадження у кримінальній справі за ч. 1 ст. 186 КК у зв'язку із закінченням строків давності, а справу направив прокурору на додаткове розслідування, мотивувавши рішення тим, що злочин щодо потерпілої С. вчинено 11 листопада 2005 р., справу порушено 21 листопада 2005 р. за фактом відкритого викрадення чужого майна, особу або осіб, які вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 186 КК, у цій справі не встановлено, до кримінальної відповідальності ніхто не притягнутий, обвинувальний висновок не складено, з дня скоєння злочину минуло шість років вісім місяців, а встановлений ч. 2 ст. 49 КК п'ятнадцятирічний термін з дня вчинення злочину не минув, тому районний суд закрив провадження у справі передчасно.

У зв'язку з відсутністю постанови про перекваліфікацію дій невстановлених осіб, які вчинили злочини, суди відмовляли в закритті справ на підставі ст. 49 КК.

Так, постановою Київського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2012 р. було відмовлено в задоволенні клопотання про закриття кримінальної справи за ч. 4 ст. 81 КК 1960 р., порушеної за фактом крадіжки 25 серпня 1997 р. майна заводу "Електронмаш", у зв'язку із закінченням строків давності, через те, що, незважаючи на набуття чинності у 2001 р. КК., дії невстановлених осіб не було перекваліфіковано відповідно до статей КК, постанови слідчого про перекваліфікацію дій винесено не було, тому, керуючись ст. 49 КК, статтями 111, 282 КПК 1960 р., суд правомірно відмовив у закритті провадження у справі у зв'язку із закінченням строку давності.