Суддя Вищого адміністративного суду України Шипуліна Т.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України про визнання незаконними Указу Президента України від 27.08.2014 №694/2014 та Указу Президента України від 10.09.2014 №715/2014,

ОСОБА_1 24.02.2015 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції із позовом до Президента України про визнання незаконними Указу Президента України від 27.08.2014 №694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та Указу Президента України від 10.09.2014 №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Позов ОСОБА_1 обґрунтований, зокрема, тим, що Указ Президента України від 27.08.2014 №694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та Указ Президента України від 10.09.2014 №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" виданий з порушенням вимог статті 6 та 106 Конституції України та частини першої статті 11 Закону України "Про природні монополії".

Як вбачається зі змісту позовної зави, ОСОБА_1 вважає, що Указ Президента України від 27.08.2014 №694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та Указ Президента України від 10.09.2014 №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" видані поза межами компетенції Президента України, встановленої Конституцією України.

Таким чином, позивачем фактично ставиться питання про неконституційність Указів Президента України від 27.08.2014 №694/2014 та від 10.09.2014 №715/2014, а також статті 11 Закону України "Про природні монополії".

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.