1.Штраф - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання(ст.ст. 546, 549 ЦК України), який має допоміжний (акцесорний) стосовноосновного зобов'язання характер.

Якщо за рішенням суду з боржника стягнуто штраф, правова природа цієї заборгованості як штрафної санкції не змінюється, штраф не перетворюється на грошове зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 509 ЦК України, а отже, відсутні підстави для застосування у такому разі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 18 лютого 2014 р. у справі № 3-2гс14).

- спори, що виникають із договорів іпотеки

2.Застереження ч. 1 ст. 35 Закону України від 5 червня 2003 р.№ 898-IV «Про іпотеку» про те, що у разі порушення основного зобов'язаннята/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю таборжникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу проусунення порушення, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателязвернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду увстановленому законом порядку (постанова Верховного Суду України від29 квітня 2014 р. у справі № 3-12гс14).

1.Пункт 5.29 Правил користування системами централізованогокомунального водопостачання та водовідведення в населених пунктахУкраїни, затверджених наказом Міністерства житлово-комунальногогосподарства України від 27 червня 2008 р. № 190, містить вичерпнийперелік способів визначення кількості стічних вод, який не підлягаєрозширеному тлумаченню.

Таким чином, визначення в договорі об'єму стічних вод у будь-який інший спосіб, нехай навіть погоджений обома сторонами цього договору, суперечить вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання (постанова Верховного Суду України від 29 квітня 2014 р. у справі № 3-13гс14).

2.Відповідно до ч. З ст. 179 ГК України укладення господарськогодоговору є обов'язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівказакону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

З огляду на загальні положення про правочини (договори) та зобов'язання, закріплені у ГК України та ЦК України, спеціальний Закон України від 12 травня 2011 р. № 3319-УІ «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» надає окремим суб'єктам, визначеним цим Законом, можливість реструктуризувати заборгованість за спожитий природний газ та електричну енергію, що утворилася за визначений період, за наявності певних умов, при цьому така можливість може бути реалізована у вигляді двостороннього зобов'язання в межах договірних правовідносин, що з урахуванням приписів ст. 181 ГК України, ст.ст. 641- 644, 646 ЦК України вимагає відповіді контрагента для визначення підстав відмови у прийнятті пропозиції.

Суд має проаналізувати можливість реалізації сторонами цього права та ймовірні підстави відмови однієї зі сторін укласти договір про реструктуризацію заборгованості. Крім того, оскільки загалом така реструктуризація регламентована спеціальним Законом, сторона також має вчинити передбачені чинним законодавством дії, спрямовайі на повідомлення іншої сторони про результати розгляду її пропозиції (постанова Верховного Суду України від 20 травня 2014 р. у справі №3-17гс14).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (постанова Верховного Суду України від 29 квітня 2014 р. у справі № 3-11гс14).

1.Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною успорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважнимипричини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту(ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. При цьому у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними порушене право підлягає захисту.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові у справі, Вищий господарський суд України визнав позов обґрунтованим і задовольнив його, проте не вирішив питання про наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, про що було заявлено стороною у спорі, і взагалі не застосував положення ст. 267 ЦК України при вирішенні справи (постанова Верховного Суду України від 13 травня 2014 р. у справі № 3-14гс14).

2.Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовноїдавності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою длявідмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовноїдавності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності (ст. 261 ЦК України) має важливе значення, оскільки від цього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27 травня 2014 р. у справі № 3-23гс14).

1.Застосування до боржника, який порушив господарськезобов'язання, санкцій у вигляді штрафу, передбаченого абз. З ч. 2 ст. 231 ГКУкраїни, можливо за сукупності таких умов:

-якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

-якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки;

-якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких" і вираховується у відсотковому співвідношенні розмір штрафу.

Відповідно до ч. З ст. 510 ЦК України якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.