розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, виконуючого обов'язки Президента України Турчинова Олександра Валентиновича про визнання незаконними постанови Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 782-VII та Указу виконуючого обов'язки Президента України від 24 лютого 2014 року № 91/2014,

24 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому просив визнати незаконними: постанову Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 782-VІІ "Про надання згоди на призначення Махніцького О.І. виконуючим обов'язки Генерального прокурора України" (далі - постанова № 782-VІІ), Указу виконуючого обов'язки Президента України від 24 лютого 2014 року № 91/2014 "Про призначення О. Махніцького виконуючим обов'язки Генерального прокурора України" (далі - Указ № 91/2014).

На обґрунтування позову позивач зазначив, що прийняття постанови № 782-VII відбулось із порушенням частини першої статті 2 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1789-XII), частини восьмої статті 212 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України", а Указ № 91/2014 прийнятий з порушенням частини першої статті 2 Закону № 1789-XII.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 квітня 2014 року відмовив у відкритті провадження.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд, посилаючись на статті 147, 150, 152 Конституції України, статті 13, 15 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 422/96-ВР), зазначив, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування постанови № 782-VІІ, Указу № 91/2014 не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки розгляд питання про неконституційність правових актів Верховної Ради України та Президента України, віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2014 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, встановлених пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (ділі - КАС), в якій просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини другої статті 4 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.