У порядку інформації та для врахування у розгляді справ зі спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про інформацію, надсилається огляд вирішених господарськими судами справ, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Юридична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації та на її захист внаслідок поширення недостовірної інформації, крім випадку, коли подібна інформація містить оціночні судження.

Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства 1 та Товариства 2 про захист ділової репутації та спростування недостовірних відомостей, в якому просило, зокрема, визнати недостовірною та такою, що дискредитує, порочить ділову репутацію ПАТ інформацію, яка була розміщена в оголошенні щотижневого рекламно-інформаційного видання і стосувалася ініціювання Товариством 1 - акціонером ПАТ у зв'язку з неблагополучною ситуацією в будівельній галузі винесення на розгляд загальних зборів акціонерів питання щодо ліквідації ПАТ і здійснення заходів, пов'язаних з такою ліквідацією.

Рішенням місцевого господарського суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що:

- оспорювана інформація не містить відомостей, виражених у формі твердження, що принижували б ділову репутацію позивача з точки зору законів, моралі та звичаїв і могли б бути об'єктом моральної оцінки членів суспільства;

- зазначені Товариством 1 відомості за ознакою відсутності у них фактичних даних є відтворенням власного суб'єктивного уявлення про права та необхідні дії акціонера у правовідносинах з іншими акціонерами та акціонерним товариством у цілому за умов неблагополучної економічної ситуації у будівельній галузі та його суб'єктивним оціночним ставленням до цього, тобто є судженнями, а не відомостями;

- висловлювання Товариства 1 не є розповсюдженням недостовірних та дискредитуючих відомостей щодо позивача у формі твердження про спосіб ведення чи результати господарської (підприємницької) діяльності позивача, у тому числі про виконання ним договірних зобов'язань, якість товарів, що ним випускаються, або надання послуг позивачем, про рівень розвитку виробництва, - тобто відомостей, які можуть вплинути на зниження вартості нематеріальних активів позивача.

Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 91 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Статтею 94 цього Кодексу передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Отже, за змістом статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене частиною першою статті 277 цього Кодексу, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини другої статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Разом із тим згідно з частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, правильно з'ясували наявність права юридичної особи на захист ділової репутації від її приниження шляхом розповсюдження неправдивої інформації і дослідили характер такої інформації. Визначивши відповідну інформацію як таку, що містить оціночні судження, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували положення статті 30 Закону України "Про інформацію" про неможливість притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень (постанова Вищого господарського суду України від 10.10.2012 № 5023/429/12-5011-20/2675-2012).

2. Викладення в акті органу державної податкової служби відомостей, що отримані за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків, не може розглядатися як поширення недостовірної інформації.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом до органу державної податкової служби (далі - Інспекція) про визнання відомостей недостовірними. Позивач зазначив, що при складанні актів перевірки його контрагентів Інспекцією використано акт про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, що, на його думку, є поширенням недостовірної інформації.

Залишаючи без змін судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, Вищий господарський суд України зазначив таке.

На момент вчинення Інспекцією дій, в яких Товариство вбачає порушення його особистих немайнових прав, стаття 1 Закону України "Про інформацію" (у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) визначала, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про інформацію" (у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) податкова інформація - це сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до статей 75, 86 ПК України (в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні та фактичні перевірки; результати перевірок оформлюються у вигляді акта чи довідки.

Інформація, одержана підрозділами податкової служби за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби (стаття 71 ПК України).

Таким чином, Інспекція як орган державної податкової служби відповідно до наданих їй повноважень провела перевірку платника податків - Товариства, за результатами якої було складено акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм податкової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. При складанні акта було використано інформацію, одержану за результатами здійсненого податкового контролю і призначену для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Інспекції.

З огляду на наведене Вищий господарський суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що викладена в актах перевірки інформація не може бути підставою для задоволення позову Товариства до Інспекції про спростування недостовірної інформації та відкликання зазначених актів, оскільки у даному випадку мала місце реалізація органом державної податкової служби визначених ПК України повноважень стосовно отримання інформації, що, відповідно, не може розглядатися як поширення недостовірної інформації (постанова Вищого господарського суду України від 18.07.2013 № 5011-64/9991-2012).

3. Головний редактор друкованого засобу масової інформації має право представляти редакцію в господарських судах за умови набуття останньою у встановленому законом порядку статусу юридичної особи.

Головний редактор газети звернувся до господарського суду з позовом, зокрема, про визнання неправомірними дій Підприємства щодо віднесення інформації, запитуваної редакцією газети, до конфіденційної та зобов'язання відповідача надати повну обґрунтовану відповідь на питання, поставлені у запиті редакції газети.

Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, якою скасовано рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог та припинено провадження у справі, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Пунктом 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За приписами статті 1 ГПК України звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю справ, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають право підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (далі - Закон про пресу) редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації керує діяльністю редакції в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцію у відносинах із засновником (співзасновниками), видавцем, авторами, державними органами, об'єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді і третейському суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставляться до діяльності друкованого засобу масової інформації, його редакції відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

За правилами статті 21 Закону про пресу редакція друкованого засобу масової інформації діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого засобу масової інформації, затверджену засновником (співзасновниками).

Редакція друкованого засобу масової інформації набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 Закону про пресу статут редакції друкованого засобу масової інформації затверджується засновником (співзасновниками) відповідно до чинного законодавства України.

Зі змісту наведених норм вбачається, що головний редактор друкованого засобу масової інформації має право представляти редакцію за умови, якщо ця редакція має затверджений засновниками статут і у встановленому законом порядку набула статусу юридичної особи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що редакція газети не є юридичною особою; належного доказу на підтвердження того, що редакція газети є структурним підрозділом юридичної особи і що зазначений структурний підрозділ уповноважений цією юридичною особою представляти її інтереси в господарському суді, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду, якою припинено провадження у справі, є законною та обґрунтованою і підлягає залишенню без змін (постанова Вищого господарського суду України від 28.01.2011 № 9/56-23/407).

4. Інформація про стан довкілля є відкритою та не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Конвенція "Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля", не обмежує та не звільняє підприємства від виконання вимог національного законодавства щодо надання екологічної інформації.

Міжнародна благодійна організація (далі - Організація) звернулася до господарського суду з позовом до підприємства (далі - Підприємство) про зобов’язання надати завірені копії документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами, та звіту з інвентаризації викидів забруднюючих речовин, на підставі яких підприємство отримало дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища.

Рішенням місцевого господарського суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, у позові відмовлено, зокрема, оскільки надання конфіденційної інформації підприємства, що може міститися в документах, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і ознайомлення з якими вимагає Організація, не передбачено Конвенцією "Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля", ратифікованою Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV (далі - Конвенція), а також Законами України "Про доступ до публічної інформації", "Про охорону навколишнього природного середовища".

Скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України виходив, зокрема з такого.

Статтею 10 Закону України "Про інформацію" визначені види інформації, до яких відноситься й інформація про стан довкілля (екологічна інформація).

Відповідно до приписів статей 13, 21 названого Закону до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені, зокрема відомості про стан довкілля, крім інформації про місце розташування військових об'єктів.

Правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації) визначається законами України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.