Відповідно до статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно розуміння і наступного застосування Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента України про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 5, статті 69, частини другої статті 72, статті 74, частини другої статті 94, частини першої статті 156 Конституції України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) (далі - Рішення) у правовідносинах щодо проведення всеукраїнських референдумів за народною ініціативою.

Погоджуючись у цілому з Рішенням і підтримуючи правову позицію, згідно з якою народ може реалізувати своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою, водночас висловлюю деякі зауваження до змісту Рішення, зокрема до пункту 1 резолютивної частини, які зводяться до такого.

Закріплений у частині другій статті 5 Конституції України принцип народного суверенітету організації і здійснення державної влади означає, що установча влада є невід'ємною від народу, який, уповноважуючи певні органи на здійснення державної влади (стаття 6 Конституції України) та виділяючи серед тріади цих органів Верховну Раду України як єдиний законодавчий орган, не передає при цьому свого суверенітету і залишається єдиним джерелом влади в Україні.

Конституція України не надає право приймати Основний Закон держави жодному органу державної влади і не містить з цього питання жодних положень, однак, закріпивши в частині третій статті 5 за народом виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, відповідно залишила за народом право за його ж ініціативою приймати (затверджувати) Конституцію України, у разі необхідності вносити до неї зміни (приймати нову редакцію).

Такий висновок ґрунтується на раніше висловлених правових позиціях Конституційного Суду України, які наведені в Рішенні, на застосуванні у сукупності системного, логічного (зокрема телеологічного) способів тлумачення положень преамбули, статей 1, 5, 8, 38, 69, 72, 156 Конституції України.

Оскільки в науці конституційного права під поняттям конституційного ладу розуміється сукупність усіх правовідносин, спричинених і закріплених Конституцією, то зміст пункту 1 резолютивної частини Рішення слід сприймати не у вузькому значенні - як можливість народу приймати (затверджувати) чи змінювати положення розділів I, III, XIII Конституції України, в яких закріплено лише основи конституційного ладу, а як право народу на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою, здійснюючи своє волевиявлення, безпосередньо приймати Конституцію України (затверджувати в цілому або приймати її нову редакцію), вносити зміни до будь-якого розділу.

Конституційне закріплення принципу народного суверенітету потребує запровадження правових механізмів його реалізації.

Проголошення України як демократичної, соціальної і правової держави (стаття 1 Конституції України) зумовлює всі суб'єкти публічно-правових відносин діяти відповідно до Конституції та законів України.

Якщо Український народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади та наділений виключним правом визначати і змінювати конституційний лад в Україні, яке не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами, то в Конституції та законах України має бути визначено обсяг і зміст цього права, в який спосіб і в якому порядку це право здійснюється.

В Україні воля народу щодо визначення і зміни конституційного ладу, прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою є первинною, визначальною для органів законодавчої, виконавчої та судової влади і має насамперед бути реалізованою в їх діяльності.

Оскільки право народу не може бути використане для цілей, які суперечать загальновизнаним принципам демократичної, соціальної і правової держави, то Конституційний Суд України, враховуючи закріплений у статті 8 Основного Закону України принцип верховенства Конституції України, обґрунтовано застеріг у Рішенні, що волевиявлення народу через всеукраїнський референдум за народною ініціативою може здійснюватись у порядку, який має бути визначений у Конституції і відповідних законах України.