На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010 (далі - Рішення).

Конституційний Суд України в пункті 1 резолютивної частини Рішення зазначив: "В аспекті конституційного подання:

- визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства "забезпечення ... касаційного оскарження рішення суду" у системному зв'язку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції;

- визначення у частині третій статті 125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів;

- визначення у частині другій статті 125 Конституції України Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції".

Вважаю, що положення пункту 1 резолютивної частини Рішення не знайшло правового обґрунтування в його мотивувальній частині і базується на неправильній інтерпретації норм Конституції України.

1. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Стаття 125 Конституції України визначає основні положення стосовно організації системи судів загальної юрисдикції в Україні, встановлюючи, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації (частина перша); найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України (частина друга); вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди (частина третя).

Найвищий статус Верховного Суду України характеризується кількома ознаками.

Першою з них є найвищий статус в інстанційному розумінні: найвищий судовий орган не може бути підпорядкований будь-якому іншому судовому органу чи іншій судовій інстанції. До такого висновку приводить і аналіз статті 125 Конституції України , за змістом якої можна визначити складові судової системи, виокремивши при цьому її елементи: місцеві та апеляційні суди ( частина четверта ), вищі спеціалізовані суди ( частина третя ). Всі зазначені суди - загальні і спеціалізовані - входять до системи судів загальної юрисдикції, на чолі якої Конституція України визначила Верховний Суд України.

Стаття 125 Основного Закону України обмежується лише визначенням місця Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції, не вказуючи його повноважень щодо здійснення правосуддя.

2. Пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2003 року № 20-рп/2003 (справа про Касаційний суд України) зазначив, що внутрішня організація і порядок діяльності судових органів, повноваження та кількість судових інстанцій на основі конституційних засад судоустрою і судочинства визначаються виключно законом згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України.

Законом України "Про судоустрій України" (далі - Закон) (стаття 39), Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України ) (стаття 210), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) (стаття 108) передбачено, що вищі спеціалізовані суди розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції і є судами касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 47 Закону Верховний Суд України переглядає справи у зв'язку з винятковими обставинами у порядку, встановленому процесуальним законом, переглядає справи у касаційному порядку у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами.

Згідно зі статтею 111-1 ГПК України сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України.

Судом, який переглядає судові рішення за винятковими обставинами, є Верховний Суд України; перегляд судових рішень за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження (стаття 235 КАС України).

Наведене дає змогу стверджувати про відсутність у Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів конституційно визначених повноважень. Його повноваження, як і повноваження вищих спеціалізованих судів, є предметом регулювання законів України, ґрунтуються на конституційному статусі Верховного Суду України як найвищого в системі судів загальної юрисдикції та випливають з цього статусу, зокрема повноваження щодо перегляду в касаційному порядку рішень Вищого господарського суду України та перегляду за винятковими обставинами судових рішень в адміністративному судочинстві.

3. Найвищий статус Верховного Суду України в судовій системі цілком закономірно обумовлює наявність у нього повноважень контрольного характеру стосовно рішень нижчих за статусом судів, до яких, зокрема, належать і вищі спеціалізовані суди - Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України. Такі повноваження є додатковою гарантією захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу.

Передбачені пунктом 1 частини другої статті 47 Закону повноваження Верховного Суду України переглядати справи у зв'язку з винятковими обставинами, переглядати справи у касаційному порядку, а також розглядати інші справи, пов'язані з виключними обставинами, знайшли своє відображення у відповідних процесуальних кодексах України.

Статтею 111-14 ГПК України передбачено право оскаржити до Верховного Суду України у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України. Відповідно до статей 235, 236 КАС України судові рішення за винятковими обставинами переглядає Верховний Суд України, перегляд судових рішень за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження, оскарженню за винятковими обставинами підлягають судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку, судові рішення суду касаційної інстанції, а також судові рішення Верховного Суду України в адміністративних справах, якщо вони оскаржені з підстави, встановленої пунктом 2 статті 237 цього Кодексу .

Отже, виходячи з наведеного надання Верховному Суду України права переглядати відповідні рішення спеціалізованих судів в порядку касаційного провадження є формою реалізації однієї з основних засад судочинства - забезпечення касаційного оскарження рішень суду, що визначена пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України . Діяльність цього суду має контрольний характер у зв'язку з наділенням його законодавцем функцією забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, оскільки однією з засад судочинства Конституція України визначила законність.

Конституція України не визначила судові інстанції, до яких можна звернутися з касаційним оскарженням, кількість можливих оскаржень судових рішень в порядку касації, коло осіб, що мають право на касаційне оскарження, перелік рішень, які можуть бути оскаржені в порядку касації. Вирішення таких питань Конституція України відносить до повноважень Верховної Ради України (пункт 14 частини першої статті 92), яка визначає це в законодавчому порядку. Саме відповідно до конституційно закріпленого найвищого статусу Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції закон покладає на нього здійснення функції забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції (частина перша статті 47 Закону).

До ознак, що характеризують найвищий статус Верховного Суду України, слід також віднести остаточність рішень та відсутність у нього повноважень щодо розгляду справ по першій інстанції. Так, відповідно до статті 360 Цивільного процесуального кодексу України рішення і ухвали Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають. Згідно з частиною другою статті 111-20 ГПК України постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає. Відповідно до частини третьої статті 242 КАС України постанова Верховного Суду України, прийнята за наслідками провадження за винятковими обставинами, є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 цього Кодексу. Прийняті за результатами розгляду в касаційному порядку кримінальних справ ухвали Верховного Суду України оскарженню не підлягають (глава 31 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), хоча чинний КПК України і надає можливість перегляду судових рішень, зокрема Верховного Суду України, в порядку виключного провадження. Однак аналіз положень відповідних норм глави 32 КПК України ("Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження") дає підстави для висновку про неможливість оскарження ухвал спільного засідання судових палат Верховного Суду України, уповноважених законом на розгляд кримінальних справ.

Так, у цивільному процесі Верховний Суд України здійснює касаційне провадження та провадження у зв'язку з винятковими обставинами (глави 2, 3 розділу V Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у кримінальному процесі - касаційне провадження та перегляд судових рішень в порядку виключного провадження (глави 31, 32 КПК України). ГПК України покладає на Верховний Суд України повноваження щодо перегляду в касаційному порядку судових рішень Вищого господарського суду України (розділ XII-2), а КАС України - по перегляду судових рішень за винятковими обставинами (глава 3 розділу V).

4. Частиною третьою статті 125 Конституції України передбачено існування в системі судів загальної юрисдикції спеціалізованих судів, підсистеми яких мають свої власні вищі органи - вищі суди, однак Конституція України не регламентує кількість таких підсистем, категорії справ, що є предметом розгляду спеціалізованих судів, повноваження вищих судів, зокрема інстанційність розгляду ними справ, покладаючи врегулювання цих питань на законодавця.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди. Принцип спеціалізації судів полягає у виокремленні в системі судів загальної юрисдикції спеціалізованих судових установ, певних підсистем судових органів, завданням яких є вирішення судових справ певної категорії застосування права до специфічних правовідносин.

Статтею 39 Закону встановлено повноваження вищого спеціалізованого суду розглядати в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом.

Більш детально повноваження вищих адміністративного та господарського судів України врегульовано нормами КАС України та ГПК України. Аналіз змісту цих норм свідчить, що вони не встановлюють жорсткого зв'язку вищих спеціалізованих судів зі здійсненням ними певного виду провадження (тобто, що такі суди є судами лише касаційної інстанції). Відсутність зв'язку між судовими органами і видами провадження, які може здійснювати кожен з них, випливає також з аналізу відповідних норм ЦПК України і КПК України (статті 107, 291, 323, 363 ЦПК України, статті 33, 34, 356, 385, 400-10 КПК України), а також статей 22, 26, 39, 47 Закону.