Законом України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" Закон України "Про виконавче провадження" викладено у новій редакції, чим удосконалено захист прав учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, шляхом оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

З метою усунення недоліків у розгляді таких скарг, а також роз'яснення питань, що виникли у суддів, забезпечення правильного й однакового застосування відповідного законодавства, керуючись статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПОСТАНОВЛЯЄ дати судам такі роз'яснення:

1. Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

2. При розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України , пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК ), законами України: від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу", від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI) (далі - Закон про виконавче провадження), іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання судових рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, тощо.

3. При розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

У зв'язку із цим у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов'язків, передбачених статтею 12 Закону про виконавче провадження, під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі статтею 377-1 ЦПК, пунктом 18 частини третьої статті 11 Закону про виконавче провадження тощо.

4. Відповідно до статті 383 ЦПК, частини першої статті 12, частини четвертої статті 82 Закону про виконавче провадження право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають лише сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. При цьому вони набувають процесуального статусу заявника.

На підставі статті 8 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Суди мають ураховувати, що до учасників виконавчого провадження, які мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, належать також представники сторін за законом чи договором, які діють від їх імені.

Прокурор має право звернутися до суду зі скаргою у зазначених справах не лише як учасник виконавчого провадження, статусу якого він набуває при відкритті виконавчого провадження за його заявою у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді (частина перша статті 7, пункт 2 частини першої статті 19 Закону про виконавче провадження ), а й при здійсненні представництва в суді особи, яка є стороною виконавчого провадження, відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру", статей 45 - 46 ЦПК.

Разом із тим у разі відхилення подання прокурора в цілому чи частково або неповідомлення прокурора державною виконавчою службою про результати його розгляду прокурор може звернутися до суду в порядку адміністративного судочинства з позовом про визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій (частина п'ята статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

5. Враховуючи положення статті 383 ЦПК , суб'єктом оскарження може бути державний виконавець чи інша посадова особа державної виконавчої служби, які представляють орган державної виконавчої служби, зазначений у статті 3 Закону України "Про державну виконавчу службу", оскільки відповідно до частини другої статті 4 цього Закону державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

6. Інші учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, визначених у статті 7 Закону про виконавче провадження, мають право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого згідно із вимогами ЦПК, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина четверта статті 82 Закону про виконавче провадження).

Не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі й під час виконання виконавчих написів нотаріуса. Такі скарги подаються до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина п'ята статті 82 Закону про виконавче провадження).

У зв'язку із цим у разі подання такої скарги в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження за скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, а, помилково прийнявши скаргу до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК.

7. Відповідно до статей 28, 41, 89 Закону про виконавче провадження при визначених умовах у разі невиконання боржником рішення самостійно державний виконавець виносить постанови про стягнення виконавчого збору, про накладення штрафу та про стягнення витрат, пов'язаних із організацією та проведенням виконавчих дій.

Враховуючи, що відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" , частини другої статті 384 ЦПК України рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, та керуючись змістом статті 383 ЦПК України, справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до розгляду в порядку цивільного судочинства.

8. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (частина п'ята статті 128 КПК).

Оскільки судове рішення щодо цивільного позову у кримінальному провадженні ухвалюється не за нормами ЦПК , які лише субсидіарно можуть бути застосовані при його розгляді, а його примусове виконання здійснює державна виконавча служба, то оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби при виконанні вироків, що стосуються вирішення цивільних позовів у кримінальному провадженні, відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

9. Згідно із статтею 33 Закону про виконавче провадження кілька відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів лише з одного боржника об'єднуються у зведене виконавче провадження.

Якщо оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, прийняті (вчинені, допущені) із метою виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання судових рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), то скарга підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в тій частині, яка стосується виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, а в іншій частині суд відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, а, помилково прийнявши в цій частині скаргу до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК ERROR.

10. Відповідно до глави 2 розділу VII-1 ЦПК та розділу XIV-1 Господарського процесуального кодексу України розгляд заяв про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та видачу такого виконавчого документа здійснюють суди з розгляду цивільних справ і господарські суди.

У зв'язку з цим у порядку цивільного судочинства належить розглядати скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання таких виконавчих документів, виданих на підставі судових рішень, ухвалених відповідно до норм ЦПК та поданих сторонами виконавчого провадження.

11. Оскарження стягувачем рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених Законом про виконавче провадження випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду (статті 55, 124 Конституції України, частина перша статті 384 ЦПК).

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку (частина друга статті 82 Закону про виконавче провадження).

12. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК), незалежно від місця виконання судового рішення.

У зв'язку із цим у разі подання такої скарги з порушенням правил підсудності суддя повертає скаргу заявникові на підставі пункту 4 частини третьої статті 121 ЦПК.

13. Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, та містити відомості, зазначені в пунктах 3 - 5 частини сьомої статті 82 Закону про виконавче провадження, зокрема зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення статті 121 ЦПК.

У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання, а саме: стаття 122 ЦПК - про відкриття провадження у справі; статті 26, 27, 45 ЦПК - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків; статті 74 - 77 ЦПК - про судові виклики та повідомлення; глави 4 розділу III ЦПК - про судовий розгляд; глав 1, 2 розділу V ЦПК - щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо.

З урахуванням передбаченого законом строку розгляду такої скарги проведення попереднього судового засідання не є обов'язковим.

14. Ураховуючи, що провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід'ємною частиною (стадією) судового провадження по конкретній справі, в якій провадження за скаргою не відкривається, а за подання позовної заяви сплачено відповідний судовий збір, ні розділом VII ЦПК, ні Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (частина перша статті 3) не передбачено необхідність сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то за подання скарги судовий збір не сплачується.

15. При розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.

Разом із тим до завершення розгляду скарги при наявності для цього підстав суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа (пункт 4 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження).

16. Відповідно до статті 385 ЦПК скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Також суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, стаття 26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стаття 58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна ( Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами статті 385 ЦПК.

Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження.

Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.