З метою однакового і правильного застосування законодавства при вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням договорів поставки продукції (товарів) в 1993 році, Президія Вищого арбітражного суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. При вирішенні зазначених спорів арбітражним судам необхідно керуватись пунктом 1 статі 21 Закону України "Про підприємства в Україні", статтею 5 Закону України "Про підприємництво", Декретом Кабінету Міністрів України від 22 січня 1993 року "Про державний контракт і державне замовлення на 1993 рік", постановами Кабінету Міністрів України від 10 лютого 1993 року N 100 "Про порядок укладання державних контрактів і формування державного замовлення на 1993 рік", N 101 "Про затвердження обсягів продукції виробничо-технічного призначення для поставки у 1993 році за державними контрактами і державним замовленням" та від 9 січня 1993 року N 6 "Про укладання господарських договорів на 1993 рік".

2. Відповідно до пункту 1 статті 21 Закону "Про підприємства в Україні" підприємства вільні у виборі предмета договору і визначенні зобов'язання.

Щодо поставки продукції для державних потреб, то такі поставки також здійснюються на підставі договорів, але з урахуванням порядку, що визначається законодавчими актами України (пункт 2 статті 20 Закону "Про підприємства в Україні").

Так, порядок поставки для державних потреб у 1993 році промислової продукції, сільськогосподарської сировини та продовольства визначений Декретом Кабінету Міністрів України від 22 січня 1993 року N 14-93 "Про державний контракт і державне замовлення на 1993 рік" та Тимчасовим положенням про порядок формування та розміщення обсягів поставок продукції (робіт, послуг) для виконання державних контрактів і державного замовлення на 1993 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.02.93 N 100 (далі - "Тимчасове положення").

Таким чином, якщо підприємство, у тому числі яке належить до загальнодержавної (комунальної) власності, поставляє продукцію не для державних потреб, то відповідно до пункту 1 статті 21 Закону "Про підприємства в Україні" поставщик (продавець) сам визначає предмет договору і свої зобов'язання. У цьому випадку держава, крім важелів економічного порядку, не має права втручатись у вирішення питання збуту продукції.

Перелік і обсяг продукції, що підлягає поставці для державних потреб у 1993 році, визначені у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 10.02.93 N 101. У цій постанові встановлений перелік та обсяг продукції, що підлягає поставці за державним контрактом та за державним замовленням.

Поняття "державний контракт" відрізняється від поняття контракту (договору), який укладають на підставі державного замовлення, тим, що державний контракт укладають органи державної виконавчої влади, визначені у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 10.02.93 N 100, оплату продукції гарантує держава за рахунок державного бюджету.

Характерною рисою державного замовлення є те, що його виконання стимулюється шляхом надання виконавцю економічних та інших пільг, порядок надання яких та їх розмір після затвердження Кабінетом Міністрів України доводиться до замовників, а також підприємств - виконавців через галузеві міністерства, відомства.

3. Відповідно до розділу 1 Тимчасового положення укладання державного контракту або договору на підставі державного замовлення обов'язкове тільки для підприємств-монополістів. Отже, інші підприємства мають право відмовитись від укладання державного контракту або виконання державного замовлення.

Оскільки доведені галузевими міністерствами (відомствами) до підприємства обсяги продукції, що поставляється за державним контрактом або державним замовленням, не є обов'язковими для підприємства-виконавця (крім монополіста), у підприємства нема необхідності звертатися до арбітражного суду з заявою про визнання цього акту міністерства (відомства) повністю або частково недійсним.

Арбітражним судам необхідно мати на увазі, що відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року "Про тимчасовий порядок визначення переліку підприємств, що займають монопольне становище на ринку" перелік підприємств-монополістів підлягає опублікуванню в газетах "Урядовий кур'єр" і "Сільські вісті".

4. Згідно з статтею 42 Цивільного кодексу України мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством. Чинне законодавство, яке регулює взаємовідносини за договором (контрактом) поставки продукції, не передбачає, що відсутність відповіді підприємства на пропозицію замовника укласти державний контракт або прийняти до виконання державне замовлення слід розцінювати як згоду підприємства-виконавця.

Тому у разі неодержання відповіді підприємства-монополіста на пропозицію замовника укласти державний контракт або прийняти до виконання державне замовлення і укласти на його підставі договір замовник має право звернутись до арбітражного суду з заявою про зобов'язання такого підприємства укласти відповідний контракт (договір).

Щодо інших підприємств-виконавців, то у випадках відмови від укладання державного контракту або прийняття державного замовлення, а також відсутності відповіді на пропозиції замовника у арбітражного суду нема підстав для зобов'язання підприємства укласти контракт (договір) або вважати, що підприємство прийняло замовлення до виконання.

5. За своєю правовою природою державний контракт на поставку продукції і договір (контракт), укладений на підставі державного замовлення, є договором поставки і, крім наведених нормативних актів щодо поставки продукції для державних потреб у 1993 році, взаємовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права та Положеннями про поставку продукції (товарів), у частині, що не суперечить законодавству України.