Для забезпечення однакового застосування законодавства під час розгляду та вирішення адміністративних справ, предметно підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, Вищий адміністративний суд України надсилає огляд судових рішень, підготовлений за матеріалами судових рішень Вищого адміністративного суду України, ухвалених у касаційному порядку.

1. Наявність заборгованості перед Пенсійним фондом України зі сплати страхових внесків не може бути підставою для відмови у здійсненні перерахунку пенсії, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.

5 листопада 2012 року позивач звернувся до суду з позовом про перерахунок пенсії. Свої вимоги обґрунтував тим, що він є працюючим пенсіонером та відповідно до статей 40, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) має право на перерахунок пенсії після двох відпрацьованих років з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 20 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2013 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області зарахувати до страхового стажу для перерахунку пенсії позивача період роботи у відокремленому підрозділі "Охорона" Державного підприємства "Селидіввугілля" (далі - ВП "Охорона") з 1 червня по 31 грудня 2010 року та з 1 червня по 30 червня 2012 року, та здійснити перерахунок і виплату пенсії з 1 серпня 2012 року.

Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили таке.

Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області, отримує пенсію за віком і після її призначення продовжує працювати. 6 серпня 2012 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії за стажем та заробітком. Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області від 8 серпня 2012 року № 229 у перерахунку пенсії було відмовлено з посиланням на те, що позивач не має необхідного страхового стажу, а саме 24 місяців. Після перерахунку пенсії на дату звернення позивача його страховий стаж становить 1 рік 5 місяців. Період роботи у ВП "Охорона" з 1 червня по 31 грудня 2010 року та з 1 червня по 30 червня 2012 року неможливо зарахувати до страхового стажу, так як, згідно з даними персоніфікованого обліку Пенсійного фонду, страхові внески не сплачені.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону в разі, якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через два роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Перерахунок пенсії здійснюється із заробітної плати (доходу), з якої була обчислена пенсія, або за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону.

Частина перша статті 40 Закону передбачає, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року.

Суди встановили, що із заробітної плати позивача щомісяця утримувалася сума страхових внесків, у тому числі з 1 червня по 31 грудня 2010 року та з 1 червня по 30 червня 2012 року.

Щодо відмови відповідача в перерахунку пенсії через неперерахування ВП "Охорона" страхових внесків, то відповідно до статті 106 Закону відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює позивач, так як саме воно нараховує страхові внески із заробітної плати застрахованої особи.

За результатом розгляду справи Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок щодо зарахування позивачу до страхового стажу спірних періодів, оскільки із його заробітної плати щомісяця утримувалася сума страхових внесків.

( Ухвала Вищого адміністративного суду України від 1 жовтня 2013 року, реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 34430053).

2. Із 7 жовтня 2009 року виплата пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.

У квітні 2011 року позивач звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною відмови щодо поновлення нарахування та виплати пенсії за віком.

16 грудня 2011 року постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є громадянином України, що підтверджується копією паспорта, постійно мешкає в Ізраїлі.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" позивачеві у 1992 році на підставі його заяви була призначена пенсія за віком. Із 2002 року виплата пенсії була припинена відповідно до статей 47, 49 цього Закону.

26 січня 2011 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про поновлення виплати пенсії за віком, на що йому було відмовлено з підстав неможливості перераховування пенсії, оскільки він проживає за межами України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" (далі - Закон) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України Рішенням від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Отже, із 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.

Після прийняття Конституційним Судом України цього Рішення і на час розгляду справи інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україна не уклала відповідного договору, не прийнято.

З огляду на викладене Вищий адміністративний суд України рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову.

(Постанова Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2013 року, реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 33358135).

3. Умовою зарахування часу проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пільгової пенсії, є, зокрема, факт роботи особи на момент призову за професією або обіймання посади, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах.

У липні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області протиправними та зобов'язання відповідача зарахувати до стажу на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 (далі - Список № 1), строкової військової служби з 10 травня 1984 року по 23 червня 1986 року та здійснити перерахунок пенсії з 1 січня 2012 року.

Постановою Брянківського міського суду Луганської області від 10 вересня 2012 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року постанову Брянківського міського суду Луганської області від 10 вересня 2012 року залишено без змін.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України зазначив таке.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абзацом другим частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.

Таким чином, умовою зарахування часу проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пільгової пенсії, є, зокрема, факт роботи особи на момент призову за професією або обіймання посади, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах.

Записом у трудовій книжці підтверджується, що позивач на момент призиву на службу до Радянської Армії працював на посаді автослюсаря першого розряду Брянської автобази.

Така посада не значиться у Списку № 1, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

Таким чином, позивач на момент призову на строкову військову службу працював на посаді, яка не дає права на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, тому відсутня підстава для зарахування періоду строкової військової служби позивача до стажу роботи саме за Списком № 1.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

(Постанова Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2013 року, реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 33431959).

4. В особи, яка звільнилася з військової служби після 11 березня 2000 року, відсутнє право на одержання грошової компенсації замість продовольчих пайків.

У квітні 2009 року позивач звернулася до суду з позовом до військової частини 2269 з вимогами про стягнення заборгованості за продовольче пайкове забезпечення.

Олександрівський районний суд Кіровоградської області постановою від 14 липня 2008 року в задоволенні адміністративного позову про стягнення заборгованості за продовольчий пайок відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 травня 2009 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 липня 2008 року залишив без змін.

Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили таке.

Наказом командира військової частини позивача звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України згідно з пунктом "в" статті 85 (за станом здоров'я) та з 22 вересня 2005 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. По день звільнення позивач перебувала на продовольчому та речовому забезпеченні у військовій частині 2269.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України зазначив таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Частиною другою статті 9 цього Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

На виконання вимог вказаного Закону Кабінет Міністрів України 12 березня 1996 року прийняв постанову № 316 "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ".

Дію частини другої статті 9 вказаного Закону в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них призупинено Законом України від 17 лютого 2000 року № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів". Закон набув чинності 11 березня 2000 року.