З метою забезпечення однакового і правильного застосування господарськими судами статей 7-9 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне роз'яснити порядок порушення провадження зі справ про банкрутство за заявами органів державної податкової служби.

1. Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) можуть бути задоволені за правилами, встановленими цим Законом. За названою нормою органи державної податкової служби є кредиторами, а платник податків, неспроможний виконати свої зобов'язання щодо сплати податків і зборів, - боржником.

2. Справа про банкрутство порушується господарським судом за заявою кредитора (в тому числі органу державної податкової служби) за наявності підстав, передбачених статтею 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і ці вимоги не було задоволено боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

3. У заявах про порушення справи про банкрутство відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають бути викладені обставини, що підтверджують неплатоспроможність платника податків з урахуванням особливостей податкових зобов'язань. Так, згідно зі статтею 1 цього Закону до безспірних вимог кредиторів відносяться, зокрема, вимоги кредиторів, підтверджені розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Безспірні вимоги органів державної податкової служби щодо податкових зобов'язань платників податків та порядок їх підтвердження слід розрізняти залежно від часу виникнення недоїмки (податкового боргу).

3.1. Якщо недоїмка за обов'язковими платежами виникла до набрання чинності Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон) (до 1 квітня 2001 року, крім деяких статей, зазначених у пункті 19.1 статті 19 Закону), то безспірні вимоги органів стягнення обов'язкових платежів визначаються за правилами частин першої та другої статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів", згідно з якими суми недоїмки стягуються у безспірному порядку за розпорядженнями органів стягнення.

Доказами наявності безспірних вимог цих органів є виписані ними розрахункові документи на безспірне стягнення недоїмки, непогашеної внаслідок недостатності коштів на рахунках платника податків, і повернуті банками їх виписувачам без виконання згідно з підпунктом 19.3.4 статті 19 Закону.

Відповідно до пунктів 15 і 16 розділу II та пункту 15 розділу V Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 року N 135, платіжні вимоги податкових органів та інших органів стягнення повертаються банками у цих випадках із обов'язковим зазначенням причин повернення. Отже, такі розрахункові документи із зазначенням причин їх повернення є підтвердженням неплатоспроможності платника податків відповідно до вимог частин першої та восьмої статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Тому за наявності такого розрахункового документа про непогашення недоїмки платником податку на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців з дня закінчення встановлених строків сплати відповідних обов'язкових платежів у господарського суду немає правових підстав для повернення заяви податкового органу про порушення справи про банкрутство платника податків.