Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Кучми А. Ю., суддів - Аліменка В. О., Федотова І. В., при секретарі - Козловій І. І., розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 41 КАС України, у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2012 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання пункту 1.2 Положення таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили,

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання п. 2.1 Положення про організацію лезне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженого наказом Міністерства юстиції України N 849/5 від 08.06.2012, таким, що не відповідає акту вищої юридичної сили - п. 19.4 Європейських тюремних правил (січень 2006 року рекомендації Rec(2006)2).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2012 у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства юстиції України N 849/5 від 08.06.2012 затверджено Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (далі - Положення N 849/5)

П. 1.2 Положення N 849/5 визначено, що лазне-пральне обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (далі - установа), включає:

- організацію регулярного щотижневого миття в лазні з обов'язковою заміною натільної та постільної білизни, рушників;

- прання верхнього одягу, натільної та постільної білизни, рушників та іншого майна, крім шкарпеток. Прання шкарпеток засудженими (особами, взятими під варту) здійснюється самостійно;

- дезінфекцію (дезінсекцію) верхнього одягу, натільної та постільної білизни, постільних речей (ковдр, матраців, подушок), рушників (далі - речове майно);

- ремонт речового майна;

- надання перукарських послуг;

- забезпечення милом, пральним порошком, кальцинованою содою та іншими мийними засобами для лазне-пральних, санітарно-гігієнічних та туалетних потреб згідно з установленими законодавством нормами;

- забезпечення лазне-пральним обладнанням і запасними частинами до нього, інвентарем, перукарським інструментом та іншими експлуатаційними матеріалами, коштами на оплату витрат на лазне-пральне обслуговування.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач з 2009 року утримується під вартою в Дніпропетровському слідчому ізоляторі N 3 Управління ДПС в Дніпропетровській області, отже на нього поширюється дія зазначеного вище Положення.

Позивач не погоджується з п. 1.2 Положення N 849/5 в частині організації регулярного щотижневого миття в лазні з обов'язковою заміною натільної та постільної білизни, рушників (абз 1), що на думку позивача є недостатнім та не відповідає Європейським пенітенціарним правилам.

Виходячи з правового аналізу ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. п. 1, 9 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України N 395/2011 від 06.04.2011, Положення про Державну пенітенціарну службу України, затвердженим Указом Президента України N 394/2011 від 06.04.2011, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ відповідачем прийнято в межах наданої компетенції.