У порядку інформації та для врахування у розгляді справ зі спорів, що виникають з правовідносин страхування, надсилається огляд деяких розглянутих господарськими судами справ, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, має право звернутися до суду з вимогою про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, і таке право не пов'язане з попереднім зверненням з аналогічною вимогою до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом до особи, відповідальної за заподіяний збиток, та до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування.

Рішенням місцевого господарського суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачем не доведено порушення його прав, оскільки останній не звертався до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з письмовою вимогою про відшкодування страхової виплати.

Вищим господарським судом України судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову, виходячи з такого.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З приписів зазначених норм не вбачається, що позивач мав обов'язково звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду (постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012 № 5028/17/22/2012).

2. Порушення страхувальником визначеного договором страхування порядку повідомлення страховика про настання страхового випадку може бути підставою для відмови у здійснені страхової виплати лише в тому випадку, коли це позбавило страховика можливості встановити, чи є ця подія страховим випадком.

Товариство звернулося з позовом до страховика про стягнення невиплаченої суми страхового відшкодування з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.

Постановою суду апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду, яким в задоволенні позову відмовлено, скасовано частково та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення сум невиплаченого страхового відшкодування, інфляційних нарахувань та трьох процентів річних задоволено частково.

Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Статтею 991 ЦК України та статтею 26 Закону України "Про страхування" передбачено підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування, зокрема, несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 989 ЦК України на страхувальника покладено обов'язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Зі змісту пункту 5 частини першої статті 989, статті 991 ЦК України та статті 26 Закону України "Про страхування" вбачається, що для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування правове значення має факт повідомлення страховика про настання страхового випадку в строк, який дає страховику можливість дослідити обставини випадку і дійти висновку про визнання його страховим випадком чи про відмову в цьому.

Сам лише факт порушення страхувальником визначеного договором порядку повідомлення про настання страхового випадку за наявності повідомлення страховика про настання такого випадку, не може бути підставою для відмови у здійсненні страхової виплати.

Тобто за змістом зазначених норм можна дійти висновку, що у разі настання страхового випадку, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування. Порушення страхувальником інших умов договору є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком (постанова Вищого господарського суду України від 08.01.2013 № 5028/10/12/2012).