На виконання завдання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ апеляційним судом міста Києва проведено узагальнення судової практики застосування законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності або від кримінального покарання розглянутих місцевими судами міста Києва та апеляційним судом м. Києва у 2011 - 2012 роках.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру.

За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується такими моментами:

- не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (обвинувальний вирок суду не постановляється);

- до винного не застосовується покарання;

- через відсутність обвинувального вироку особа, звільнена від кримінальної відповідальності вважається такою, що не має судимості.

Звільнення від кримінальної відповідальності в контексті цього правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У даному випадку КК виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально - караного діяння, а тому передбачені розділом IX Особливої частини КК підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими.

Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого КК.

Кримінальний кодекс України передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

- у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України);

- за примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України):

- передачею особи на поруки (ст. 47 КК України);

- зміною обстановки (ст. 48 КК України):

- закінченням строків давності (ст. 49 КК України)

Статтями 7 - 11-1 Кримінально-процесуального кодексу України (в редакції 1960 року) визначено спеціальний порядок закриття кримінальних справ у зв'язку із звільненням від кримінальної відповідальності, а саме прокурор (а також слідчий за згодою прокурора) за наявності підстав складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Згідно з частинами 2 - 4 ст. 7-1 КПК України (1960) до направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та повідомлено про право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. У разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у ч. 1 ст. 7-1 КПК України, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника із цією постановою, а також за їх вимогою з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені КПК.

Такі кримінальні справи можуть бути закриті судом як при попередньому розгляді справи, так і після їх розгляду в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 248 КПК України (1960) за наявності визначених у законі обставин (ст. 6, ч. 1 ст. 7, статті 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК) суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам.

Якщо під час судового розгляду справи будуть установлені вказані підстави для її закриття, суд відповідно до ч. 1 ст. 282 КПК, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, своєю мотивованою ухвалою, а суддя-постановою закриває справу.

У випадку, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком, вона має бути розглянута у судовому засіданні в загальному порядку, із проведенням судового слідства, повинні бути з'ясовані всі визначені законом питання; зокрема, необхідно роз'яснити обвинуваченому підставу звільнення його від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави (ч. 2 ст. 7-1 КПК); з'ясувати, чи відшкодовано завдану злочином шкоду; заслухати думку учасників процесу з цього приводу, тощо. Тільки після цього, в разі наявності законних підстав та за відсутності заперечень з боку зазначених осіб, справу може бути судом закрито, а особу звільнено від кримінальної відповідальності.

Наведений порядок звільнення від кримінальної відповідальності діяв у період часу, за який проведено узагальнення (2011 - 2012) роки.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності врегульовано також положеннями ст.ст. 285 - 289 Кримінального процесуального кодексу України в редакції 2012 року.

У 2011 році в провадженні місцевих судів м. Києва перебувало 9014 кримінальних справ щодо 11994 осіб, з постановленням вироку, було розглянуто 6066 кримінальних справ, з яких звільнено від покарання 3076 осіб, у тому числі з випробування на підставі ст. 75 - 79 КК України 2981 та внаслідок акта амністії - 6 осіб.

Окрім того, у 2011 році на розгляд до судів загальної юрисдикції міста Києва надійшло 7630 постанов про звільнення від кримінальної відповідальності, з них розглянуто 7287, задоволено 7177. У тому числі про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (щодо невстановлених осіб, які вчинили злочин, ч. 3 ст. 11-1 КПК) у 2011 році розглянуто 6830 постанов, з яких задоволено 6758.

Місцевими судами м. Києва, звільнено від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки 28 осіб (відмовлено - 6), у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим 59 осіб, в зв'язку з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації 16 осіб (відмовлено - 3), в зв'язку з дійовим каяттям 7 осіб, в зв'язку із закінченням строків давності - 100 (відмовлено 14), всього звільнено 215, відмовлено у звільненні 23 особам.

У 2012 році в провадженні місцевих судів м. Києва перебувало 12212 кримінальних справ, з постановленням вироку розглянуто 6977 кримінальних справ, з яких 3746 осіб звільнено від покарання та від відбування, у тому числі 3672 особи звільнено від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 - 79 КК України, з яких 29 осіб внаслідок амністії.

Також, на розгляд місцевих судів надійшло 4668 постанов про звільнення від кримінальної відповідальності, з них розглянуто 4770, у тому числі задоволено 4663, повернуто 107.

Звільнено від кримінальної відповідальності 266 осіб (25 відмовлено у звільненні від кримінальної відповідальності), у тому числі: внаслідок зміни обстановки 30 осіб (відмовлено 6), в зв'язку з дійовим каяттям 3 особи (відмовлено 1), у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим 45 осіб (відмовлено 2), в зв'язку з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації 8 осіб (відмовлено 1), у зв'язку із закінченням строків давності - 101 (відмовлено 8).

Узагальнення засвідчило, що суди в основному дотримуються правових підстав та встановленого кримінально-процесуальним законом порядку звільнення від кримінальної відповідальності, проте деякі суди допускали порушення закону, на яких варто зупинитися.

а) звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, в зв'язку в дійовим каяттям (ст. 45 КК України)

Відповідно до вимог ст. 45 КК України, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

У 2011 році на підставі ст. 45 КК України місцевими судами звільнено 7 осіб; у 2012 році 3 (відмовлено 1). Апеляційним судом міста Києва на підставі ст. 45 КК України у 2011 році звільнено одну особу. У 2012 році такі рішення апеляційним судом не приймалися.

такої категорії справ, поширеною помилкою судів при прийнятті рішень щодо звільнення особи від відповідальності на підставі ст. 45 КК України є винесення судами рішення без з'ясування: чи мало місце діяння, яке поставлено особі за провину, чи містить воно склад злочину і чи винна особа в його вчиненні. Рішення постановлюються без дослідження доказів та їх оцінки, суди не перевіряють наявність підстав передбачених Кримінальним кодексом для звільнення від кримінальної відповідальності.

У постановлених рішеннях не наводиться належної мотивації, доказів та умов, з урахуванням яких, суд вирішив звільнити особу від кримінальної відповідальності.

Наведені помилки встановлювалися при перегляді в апеляційному порядку, постановлених рішень у 2011 - 2012 роках та були підставами для їх скасування.

Для звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язковими наявність всіх умов дійового каяття, передбачених ст. 45 КК України, і за відсутності однієї з них, звільнення особи неможливе.

Через недотримання вказаних вимог кримінального закону скасовано постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 16 липня 2012 року, якою кримінальну справу по обвинуваченню Я.М.М. та Г.О.М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 204 КК України закрито на підставі ст. 45 КК України. Рішення про скасування вказаної постанови апеляційний суд мотивував тим, що у постанові суд не навів докладних та переконливих мотивів, які б беззаперечно свідчили про те, що Я.М.М. активно сприяв розкриттю злочину, надав органам дізнання та досудовому слідству допомогу, сприяв викриттю інших учасників злочину. Також поза увагою суду залишено те, що Г.О.М. у своїх показаннях на досудовому слідстві свою вину у вчиненні злочину визнавав частково, заперечував вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, а тому на думку колегії суддів не має підстав вважати, що він щиро розкаявся у вчиненому.

Скасовуючи постанову Святошинського районного суду м. Києва від 7 грудня 2011 року про закриття кримінальної справи та звільнення від кримінальної відповідальності Ш.О.П. за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК У на підставі ст. 45 КК України, апеляційний суд в ухвалі від 22 лютого 2012 року вказав, що згідно матеріалів справи Ш.О.П. не відшкодував завдану злочином шкоду в розмірі 10000 грн., тобто підстав для застосування ст. 45 КК України у суду не було.

Порушення визначених законом підстав звільнення від кримінальної відповідальності встановлено апеляційним судом при перегляді за апеляцією прокурора постанови Оболонського районного суду м. Києва від 11 червня 2012 року, якою Д.І.А. звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч. 5, 358 ч. 1, ч. 4 ст. 358 КК України на підставі ст. 45 КК України, а провадження у справі закрито. Як зазначено в ухвалі апеляційного суду від 3 серпня 2012 року, згідно ст. 45 КК України, однією з умов звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям є вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості вперше, а не вчинення такою особою сукупності злочинів вказаної категорії. Д.І.А. обвинувачується у вчиненні двох злочинів, які були розділені певним проміжком часу та які утворювали реальну сукупність, що виключало можливість звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України.

З цих же підстав ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2012 року скасовано постанову Оболонського районного суду від 17 липня 2012 року про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття справи по обвинуваченню Г.Л.О. у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 27 ч. 5, ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 4 КК України, оскільки положення ст. 45 КК України застосовано до особи, яка вчинила злочини в сукупності.

В окремих випадках має місце не дотримання судами порядку вирішення цього питання, який регламентований ст. 7-2 КПК України (1960 року).

Ухвалою апеляційного суду скасовано постанову Голосіївського районного суду м. Києва, якою звільнено Б.О.Ю. від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв'язку з дійовим каяттям. Причиною скасування стало те, що суд закрив справу під час попереднього розгляду справи, не дослідивши безпосередньо докази, на яких обґрунтовував своє рішення. На думку апеляційного суду, закриття справи на підстави ст. 45 КК України можливе виключно зі стадії судового розгляду справи.

З цих же підстав порушення судом першої інстанції порядку звільнення від відповідальності на підставі ст. 45 КК України скасовано постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 20 травня 2011 року, якою Ж.І.В. звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 203-2 КК України та закрито кримінальну справу. Як убачається із протоколу судового засідання таке рішення суд прийняв під час проведення підготовчої частини судового розгляду справи, у стадії вирішення клопотань, без оголошення обвинувального висновку, дослідження будь-яких доказів по справі, у тому числі і показань підсудного. А тому висновок суду про те, що Ж.І.В. повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому діяння, підтвердив обставини пред'явленого йому обвинувачення і щиро розкаявся, апеляційний суд розцінив як істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 8 липня 2011 року скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2011 року, яким Б.О.М. притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 362 КК України, а кримінальну справу закрито. Як зазначено в ухвалі, суд першої інстанції не врахував, що Б.О.М. вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, після вчинення злочину щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину і усунув заподіяну шкоду, у справі відсутні дані про претензії до нього потерпілої та пред'явлення цивільного позову. А тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до Б.О.М. положень ст. 45 КК України є необґрунтованим.

Мав місце випадок, коли поза увагою апеляційного суду міста Києва залишено незаконне рішення районного суду про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України, яке в подальшому виправлено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Ухвалою ВССУ від 13 листопада 2012 року скасовано постанову Оболонського районного суду м. Києва від 27.03.2012 року щодо Л.Г.М., яку на підставі ст. 45 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 1 липня 2012 року, якою вказану постанову залишено без зміни, а справу направлено на новий судовий розгляд. При прийнятті зазначеного рішення судом неправильно застосовано кримінальний закон, зокрема, не враховано положень ст.ст. 32, 33 КК України. Як убачається з матеріалів справи, Л.Г.М. пред'явлено обвинувачення у вчиненні у різний час та кількома різними діяннями двох злочинів. Отже, для застосування положень ст. 45 КК України у суду не було законних підстав через відсутність такої обов'язкової об'єктивної умови, як вчинення злочину вперше. При перевірці справи суд апеляційної інстанції на зазначене порушення закону уваги не звернув.

Таким чином, слід зробити висновок, що для звільнення осіб від кримінальної відповідальності та закриття кримінальних справ на підставі ст. 45 КК України, судам слід безумовно дотримуватися визначених законом підстав та порядку звільнення.

Разом з тим, у зв'язку із чинністю КПК України 2012 року, в якому регламентовано порядок звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 285 - 289 ), а норми Кримінального закону залишилися незмінними, на нашу думку, потребує роз'яснення порядок застосування ст. 45 КК України.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям за наявності вказаних у ст. 45 КК України умов є обов'язком, а не правом суду. При застосуванні цього інституту відповідно до порядку, встановленого ст. 7-2 КПК України (1960 року) не мала правового значення думка потерпілого. В той же час п. 3 ст. 286 КПК України (2012 року), передбачено, що перед направленням до суду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності за ст.ст. 44 - 49 КК України, прокурор зобов'язаний ознайомити з ним потерпілого та з'ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Також згідно п. 2 ст. 288 КПК України суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення, підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Водночас незрозуміло яке рішення повинен прийняти суд, у випадку, коли потерпілий заперечує проти звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. У пункті 4 ст. 288 КПК України передбачено, що суд ухвалою відмовляє у задоволенні клопотання лише у разі встановлення необґрунтованості клопотання, однак жодних застережень щодо не погодження потерпілого не має.

б) звільнення особи від кримінальної відповідальності в зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим (ст. 46 КК України).

Умовами звільнення особи (обвинуваченого, підсудного) від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням із потерпілим (ст. 46 КК України) є вчинення нею вперше злочину невеликої тяжкості та відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди.

Порядок звільнення від кримінальної відповідальності регламентований ст. 8 КПК України.

Упродовж 2011 році місцевими судами звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України 59 осіб; у 2012 - звільнено 45 осіб (відмовлено 2). Апеляційним судом міста Києва у 2011 році скасовано один вирок (Деснянського району) у зв'язку із звільненням особи від відповідальності на підставі ст. 46 КК України.

Як засвідчило узагальнення, суди в основному дотримувалися порядку звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України. Факти порушень за 2011 - 2012 роки носили поодинокий характер.

У зв'язку з нововиявленими обставинами, 4 травня 2011 року скасовано постанову Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2009 року, якою С.В.І звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 46 КК України у зв'язку з примиренням з потерпілим. Встановлено, що внаслідок ДТП інший потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а не як було встановлено судом - легкі тілесні ушкодження, що свідчило про недотримання судом порядку дослідження доказів вини С.В.І. та правильність кваліфікації його дій.

З підстав істотного порушень кримінально - процесуального закону скасовано постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 30 грудня 2010 року, якою І.Д.В. звільнено на підставі ст. 46 КК України від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України. Суд першої інстанції не виконав вимоги ст. 282 КПК України, не дотримався порядку дослідження доказів винності особи у вчиненому злочині не зазначив умови та підстави, з урахуванням яких звільнив його від кримінальної відповідальності. Судом не взято до уваги, що І.Д.В. протягом судового слідства, яке тривало 6 місяців не визнав вину в інкримінованому злочині, і лише в під час доповнень її визнав. Враховуючи те, що звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючою підставою для закриття справи, суд не з'ясував причини зміни І.Д.В. показань, а також розуміння ним підстав і наслідків закриття кримінальної справи. Крім того, відповідно до змісту постанови, суд не визнав доведеним інкриміноване І.Д.В. обвинувачення і не дав його діянням юридичної кваліфікації.

12 травня 2011 року скасовано вирок Деснянського районного суду м. Києва від 9 лютого 2011 року, яким М.В.З. засуджений за ч. 1 ст. 286 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. Згідно заявлених клопотань під час апеляційного розгляду справи, потерпілий та засуджений примирились між собою, завдані злочином збитки відшкодовані в повному обсязі, а тому відповідно до ст. 376 КПК України апеляційний суд, встановив обставини передбачені ст. 7-1 КПК України, скасував вирок та закрив провадження у справі.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 13 серпня 2012 року скасовано вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 5 червня 2012 року відносно О.В.П., засудженого за ч. 1 ст. 286 КК України. На підставі ст. 8 КПК України, ст. 46 КК України, О.В.П. звільнено від кримінальної відповідальності за примиренням з потерпілою, а провадження у справі закрито.

Аналогічне рішення прийнято апеляційним судом міста Києва щодо Б.В.В. (ухвала від 13.03.2012 року), засудженого вироком Печерського районного суду м. Києва за ч. 1 ст. 286 КК України.

На нашу думку окремі положення щодо застосування ст. 46 КК України потребують роз'яснення.

1. Згідно роз'яснень, що містяться у абз. п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України 12 від 23 грудня 2005 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності", потерпілим може бути лише фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яку визнано потерпілим відповідно до ч. 2 ст. 49 КПК України.

Водночас згідно положень ст. 55 КПК України (2012 року) потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

З огляду на це потребує роз'яснення, чи може бути звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України у зв'язку із примиренням із потерпілим, коли таким визнано юридичну особу.

2. У зв'язку із вступом в дію КПК України 2012 року, яким передбачено укладення угоди про примирення (ст. 471 КПК України), виникла колізія у застосуванні ст. 46 КК України, яка полягає у наступному.

На підставі ст. 46 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності та закривається кримінальна справа ухвалою суду (ч. 3 ст. 288 КПК України 2012 року), тобто вирок не виноситься і особа не вважається судимою. Наведений порядок є сприятливий для особи, а ніж угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, укладення якої передбачено ст.ст. 468 - 476 КПК України (2012 року), для затвердження якої, суд ухвалює вирок.

з) звільнення особи від кримінальної відповідальності в зв'язку з передачею на поруки трудовому колективу на підставі ст. 47 КК України.

Відповідно до вимог ст. 47 КК України, особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, щиро розкаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки трудового колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Згідно роз'яснень, що містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності", звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 47 КК України можливе лише за клопотанням колективу підприємства, установи чи організації, членом якого є особа, про передачу її на поруки, яке має бути оформлене протоколом загальних зборів колективу, який долучається до справи.

За змістом ст. 47 КК України не може бути передана на поруки трудовому колективу особа, яка не визнає себе винною у злочині. Заявлене колективом клопотання має відповідати вимогам ст. 47 КК України, з зазначенням заходів виховного характеру та яким чином буде застосовано до особи і чи зобов'язується вона законослухняною поведінкою та сумлінною працею виправдати довіру колективу. Крім того, згідно роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" у разі закриття справи на передбачених законом підставах цивільний позов не розглядається, а вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди в цьому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

Вивчення практики звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України, судами м. Києва засвідчило, що порушення визначених законом підстав мають непоодинокий характер.

У 2011 році звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України - 16 осіб, 3 особам відмовлено; у 2012 році, 11 розглянуто, звільнено 8 відмовлено одній особі.

Основними порушеннями, які допускали суди першої інстанції є ті, що рішення приймаються без належно оформлених протоколів зборів трудових колективів; у клопотаннях колективу не зазначалося конкретних заходів виховного характеру; особи передаються на поруки колективу, який вони очолювали, що є неприпустимим; звільнення від відповідальності здійснювалося без встановлення обов'язкової умови - щирого каяття.

При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України суд має перевірити чи належним чином оформлено клопотання колективу про передачу особи на поруки та чи зазначені у даному клопотанні конкретні заходи, які будуть застосовані до винного.

Через невідповідність тексту протоколу загальних зборів (учбово-педагогічного колективу Київського вищого професійного училища залізничного транспорту) вимогам, які пред'являються до такого роду документів скасовано постанову Святошинського районного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року, якою кримінальну справу щодо К.М.С. закрито на підставі ст. 47 ККУ. Зокрема, вказано, що у протоколі відсутні відомості щодо кількості учасників зборів, не вказано які заходи впливу планується застосувати до К.М.С. для його виправлення та перевиховання, не зазначено відповідальні особи.

З аналогічних підстав скасовано постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 15 грудня 2011 року щодо закриття справи та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України Ф.Ю.В., Д.Е.Р., М.А.В., Т.А.В. за ч. 3. ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України. В ухвалі апеляційного суду вказано, що в порушення вимог ст. 10 КПК України у протоколах загальних зборів трудових колективів ТОВ "ТПК" Долина Мрій", ТОВ "Будівельник', ТОВ "Аспірінум", ТОВ "Новоукраїнське" не зазначено, яка загальна кількість працівників, скільки членів колективу брали участь у зборах. Окрім того не перевірено судом чи реально зареєстровані вказані підприємства, оскільки представники даних підприємств у судовому засіданні згідно даних протоколів судового засідання не були присутні.

Скасовано постанову Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2010 року про звільнення від кримінальної відповідальності В.В.В. за ч. 1 ст. 382 КК України на підставі ст. 47 КК України у зв'язку з передачею на поруки трудовому колективу КПК "Автопарк-Сервіс" та закриття кримінальної справи.

В ухвалі від 12 січня 2011 року апеляційний суд вказав, що до матеріалів справи долучено не протокол зборів, а лише витяг із нього, в якому відсутня інформація щодо обставин вчиненого злочину та щодо обговорення питання про передачу його на поруки. Суд не врахував, що злочин у якому обвинувачується В.В.В. має підвищену суспільну небезпеку, вчинений з використанням службового становища директора КПК "Автопарк-Сервіс". Окрім того, зазначено, що рішення суду про передачу винного на поруки тому колективу, яким він керував, слід визнати неприйнятним у будь-якому випадку.

В зв'язку з недотриманням вимог закону скасовано постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 22 червня 2011 року, якою К.П.Г. звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 367 КК України в зв'язку з передачею на поруки трудовому колективу. Судом першої інстанції не дано оцінку тому, що заявлено колективом клопотання за змістом не відповідає вимогам ст. 47 КК України, оскільки в ньому не зазначено, які конкретні заходи виховного характеру буде застосовано до К.П.Г., яким чином трудовий колектив це буде здійснювати, і чи зобов'язується К.П.Г. законослухняною поведінкою та сумлінною працею виправдати довіру колективу.

Скасовано постанову Дніпровського районного суду м. Києва, якою звільнений від кримінальної відповідальності К.Л.М. за ч. 2 ст. 309 КК України в зв'язку з передачею на поруки трудовому колективу ТОВ ЦЦК "Банкнота". З матеріалів справи не вбачалося, що К.Л.М. - щиро розкаявся у вчиненому злочині, оскільки він тільки визнав себе винуватим, та як він зобов'язався виправити свою поведінку. Крім того, заявлене клопотання не відповідало вимогам ст. 47 КК України, так як в ньому не зазначено, які заходи виховного характеру та яким чином вони будуть до нього застосовані; чи зобов'язується він своєю законослухняною поведінкою та сумлінною працею виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру та не порушувати громадський порядок. Також, судом не перевірено чи взагалі реально зареєстровано та функціонує дане підприємство та інформацію щодо її працівників.

Незаконною визнано постанову Деснянського районного суду м. Києва, якою кримінальну справу за обвинуваченням Ч.В.М. за ст.ст. 27 ч. 5, ч. 1, ч. 3 ст. 358 КК України закрито в зв'язку з передачею Ч.В.М. на поруки трудовому колективу. Судом не взято до уваги, що Ч.В.М. обвинувачується у вчинення кількох злочинів, які утворюють реальну сукупність, з цим обвинуваченням вона погодилась, а тому звільнення від кримінальної відповідальності суперечили вимогам ст. 47 КК України. Крім того, суд прийняв рішення лише на підставі клопотання підписаного директором ТОВ "Баркас", протокол загальних зборів трудового колективу у справі відсутній, що свідчить про прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідності без проведення повної, всебічної перевірки підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Заслуговують на критичне ставлення, судові рішення про звільнення особи від кримінальної відповідності при передачі особи, яка являється директором чи керівником підприємства на поруки трудового колективу, оскільки керівна посада особи та її владні повноваження щодо трудового колективу, виключають можливість впливу трудового колективу на його поведінку.

З порушенням закону винесено постанову Подільського районного суду м. Києва якою Б.М.Д. передано на поруки міжнародної громадської організації "Міжнародна Ліга захисту прав громадян України", та звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 171 КК України. Помилковість висновків суду полягає в тому, що судом не враховано, що зазначена організація є громадською, з якою Б.М.Д. у трудових відносинах не перебуває. Судом не з'ясовано, яким чином громадська організація буде впливати на Б.М.Д, з метою перевиховання. Більш того, при прийнятті вказаного рішення суд, всупереч вимог ст. 282 КПК України не вислухав думку учасників судового розгляду і висновок прокурора по даному питанню, а рішення прийняв лише за клопотанням захисника, висловлене в судових дебатах.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 24 листопада 2011 року кримінальну справу по обвинуваченню К.М.С. за ст. 15, ч. 1 ст. 289 КК України, закрито на підставі ст.ст. 44, 47 КК України з передачею його на поруки учбово-педагогічному колективу Київського вищого професійного училища залізничного транспорту.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2012 року постанову скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд з тих підстав, що з тексту протоколу про передачу К.М.С. на поруки не зрозуміло, що саме мається на увазі під виразом "Учбово-педагогічний колектив", а це має суттєве значення, оскільки закон дозволяє передачу особи на поруки не будь-якому колективу і не його частині, а лише всьому колективу підприємства, установи чи організації за їх клопотанням.

Тому суд першої інстанції в ході судового розгляду не належно впевнився, чи весь колектив Київського вищого професійного залізничного училища заявив таке клопотання, а це можна було б визначити у разі вказівки у протоколі кількості присутніх та відсутніх членів усього колективу в абсолютних, чи відсоткових показниках.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 5 березня 2012 року скасовано постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 15 грудня 2011 року Ф.Ю.В., Д.Е.Р., М.А.В., Т.А.В., звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 203-2 КК України на підставі ст. 47 КК України з передачею їх на поруки відповідно ТОВ "ТПК" Долина Мрій", ТОВ "Будівельники", ТОВ "Аспірінум", ТОВ "Новоукраїнське". Рішення про закриття справи з передачею вказаних осіб на поруки обґрунтовано лише даними, що позитивно їх характеризують та фактом надходження від трудових колективів клопотань про взяття підсудних на поруки, що не можна визнати законними та достатніми підставами для прийняття такого рішення. Крім того із змістів протоколів загальних зборів не видно, яка загальна кількість працівників у наведених трудових колективах, та яка кількість із них брала участь у засіданні та виражала бажання заявити клопотання про взяття вказаних осіб на поруки. Судом не перевірено наявність трудових книжок у підсудних, а також чи взагалі реально зареєстровані та чи функціонують дані підприємства.

21 лютого 2012 року скасовано постанову Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року, якою М.Є.І. звільнено від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 368 КК України, на підставі ст. 47 КК України з передачею його поруки трудовому колективу ТОВ "Енергоойл-Горлівка". Приймаючи рішення про звільнення М.Є.І. від кримінальної відповідальності, суд не дав належної оцінки характеру та обставинам скоєння злочину, інкримінованого М.Є.І., розміру хабара - 30455,1 грн. та конкретним обставинам справи, зокрема тому факту, що в ТОВ "Енергоойл-Горлівка" він працює незначний період часу.

Звільняючи від кримінальної відповідальності Н.Д.О., що обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 47 КК України Шевченківський районний суду м. Києва від 29 грудня 2011 року не врахував, що обов'язковою умовою для застосування ст. 47 КК України є у тому числі, щире каяття. У постанові на цю обставину суд не послався, а згідно матеріалів справи, така обставина відсутня, а тому апеляційний суд її скасував.

Підводячи підсумок щодо практики звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, слід зазначити, що суди повинні більш виважено підходити до вирішення цього питання, перевіряти наявність підстав для застосування до особи цього інституту; обґрунтованість клопотань (у якому повинно бути зазначено мотивоване прохання загальних зборів колективу за місцем роботи або навчання обвинуваченої чи підсудної особи звільнити її від кримінальної відповідальності; поручительство колективу про те, що ця особа не допустить надалі суспільно небезпечної поведінки та про зобов'язання проводити з нею відповідну виховну роботу; та належність оформлення протоколів загальних зборів колективів (наявність у протоколах відомостей про загальну кількість працівників у трудовому колективі; кількість працівників присутніх на зборах). На нашу думку у судовому засіданні доцільно вислуховувати представника трудового колективу, який звернувся із клопотанням про передачу на поруки; як вимагає ч. 2 ст. 288 КПК України також з'ясувати думку потерпілого; у разі сумніву щодо існування такого підприємств, належним чином це перевірити шляхом витребування витягу з Єдиного реєстру підприємств та організацій.

е) Звільнення від кримінальної відповідальності в зв'язку з зміною обстановки (ст. 48 КК України)

Як визначено у статті 48 Кримінального кодексу України, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або особа перестала бути суспільно небезпечною.

Вказаною статтею передбачено дві самостійні підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності втрата суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки на час розслідування чи розгляду справи в суді діянням, або особою, яка його вчинила.

Згідно статистичних даних у 2011 році розглянуто 32 справи, звільнено 28 осіб, відмовлено 6 особам; у 2012 році розглянуто 38, звільнено 30 осіб, відмовлено 6 осіб.

Найбільш поширеною помилкою районних суддів при звільнені особи на підставі ст. 48 КК України є те, що в постановах суду відсутні висновки у чому полягає така зміна обстановки, внаслідок якої особа обвинуваченого перестала бути суспільно небезпечною, та не зазначено, яка була зміна умов життя, чи її особистості, що позитивно вплинуло на неї і доводить факт її виправлення.

Недотримання цих вимог стало причиною скасування постанов районних суддів та направлення справи на новий судовий розгляд.

Постановою Подільського районного суду м. Києва закрито провадження у справі за обвинуваченням К.С.І. за ст.ст. 27 ч. 5, 358 ч. 1, 358 ч. 3, 192 ч. 2 КК України в зв'язку зі зміною обстановки. Своє рішення суд першої інстанції аргументував тим, що К.С.І. став на шлях виправлення, злочин вчинив через скрутне матеріальне становища, під час судового розгляду справи влаштувався на роботу та частково погасив заборгованість перед банком. Скасовуючи вказану постанову, апеляційний суд зазначив, що висновки суду є помилковими, оскільки не наведено переконливих обставин, які б свідчили про настання певних змін, які послужили підставою для звільнення К.С.І. від кримінальної відповідальності. При цьому, суд послався лише на фактичні дані, що характеризують особу, не зазначивши, з яких підстав звільняється підсудний, чи вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність та чи особа перестала бути суспільно небезпечною. Також колегія суддів вказала, що відшкодування завданої шкоди в сумі 17700 грн. банківській установі в порівняні із заборгованістю 362626 грн., не може свідчити про те, що особа, яка вчинила злочин перестала бути суспільно небезпечною.

Скасовано постанову Подільського районного суду м. Києва якою Ш.Р.С. звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 368 КК України на підставі ст. 48 КК України в зв'язку зі зміною обстановки. Обґрунтовуючи звільнення, суд послався на народження у Ш.Р.С. дитини та його звільнення з роботи за власним бажанням, а тому перестав бути суспільно небезпечною особою. Проте, суд не звернув увагу, на те, що злочин вчинено, коли він не займав посаду, пов'язану з виконанням функції представника влади, а тому, суду необхідно було перевірити цю обставину, усунути суперечності, які полягають в тому, що в матеріалах справи наявні дані про фактичне звільнення з роботи у інший час та за інших підстав.

Визнано незаконною постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2011 року, якою З.Є.М. звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України, а кримінальну справу за ч. 1 ст. 368 КК України закрито. Як зазначив суд, З.Є.М. перестав бути суспільно небезпечною особою в силу свого похилого та непрацездатного віку, звільнення з посади, що стала передумовою вчинення злочину, незадовільного стану здоров'я та позитивної характеристики. Підставою для скасування постанови стало порушення вимог ст. 282 КПК України, а саме, судом не розпочато та не проведено у справі судове слідство, не допитано підсудного З.Є.М. на стадії підготовчої частини судового засідання до оголошення обвинувального висновку. З'ясувавши думку учасників судового процесу щодо заявленого клопотання, суд видалився до нарадчої кімнати і прийняв постанову, якою закрив справу. Крім того, апеляційний суд зазначив, що постанова не містить будь-яких обґрунтувань на підтвердження висновку про зміну обстановки, внаслідок якої З.Є.М. перестав бути суспільно-небезпечною особою, тобто про наявність таких змін, що унеможливлюють вчинення ним нового злочину.

Мають місце поодинокі випадки відмови судами у звільненні від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року відмовлено органу досудового слідства і прокурору у звільненні О.І.В., у звільненні від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 164 КК України у зв'язку із зміною обстановки.

Як зазначив суд, попередня судимість О.І.В. не погашена, оскільки кримінальну справу відносно нього за продовжуваний злочин, передбачений ч. 1 ст. 164 КК України, порушено за фактом вчинення злочину 19 квітня 2007 року, відносно особи 10 липня 2007 року, а в наступному досудове слідство неодноразово зупинялося за розшуком О.І.В. і він оголошувався у розшук. Згідно розрахунку державного виконавця, заборгованість О.І.В. по аліментах за 2003 - 2011 роки становила 60091 грн. 56 коп. У постанові слідчого, складеній за результатами досудового слідства не зазначено суму частково відшкодованої О.І.В. шкоди. Джерело походження ксерокопій касових чеків про грошові перекази, які знаходяться в матеріалах справи і протокол їх виїмки у справі відсутній. О.І.В. у судовому засіданні не зміг назвати сплачену суму на погашення заборгованості по аліментах.

За таких обставин, з матеріалів справи не вбачається, що О.І.В. вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, і на час розгляді справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене О.І.В. діяння втратило суспільну небезпечність або він сам перестав бути суспільно небезпечним, а тому обстановка в кримінально-правовому значенні не змінилася.

Зважаючи на те, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України - право, а не обов'язок суду, а тому суд його використовуючи повинен навести переконливі аргументи, які повинні бути підтверджені відповідними доказами. Зміна обстановки може стосуватися умов життя особи, яка вчинила злочин, і бути пов'язаною з її соціальним статусом, станом здоров'я, а характер таких змін має бути пов'язаний з усуненням обставин, що сприяли вчиненню злочину, і свідчити на користь висновку про усунення можливості вчинення особою злочину в майбутньому.

ж) Закриття кримінальної справи за закінченням строків давності (ст. 49 КК України) та проблеми їх застосування.

Згідно із ст. 7-1 КПК України провадження у кримінальній справі може бути закрито судом у зв'язку із закінченням строків давності.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 11-1 КПК України, суд у судовому засіданні, за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 КК України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком. При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суддя під час попереднього, судового, або касаційного розгляду справи повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України.

Разом з тим непоодинокі випадки, коли суди першої інстанції при постановлені вироку та звільненні від кримінальної відповідальності в зв'язку із закінченням строків давності допускали помилки.

Згідно статистичних даних у 2011 році розглянуто 108, звільнено з цих підстав 100 осіб, відмовлено 14; у 2012 році - розглянуто 103, звільнено 101, відмовлено 8 особам.

В зв'язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, 30 травня 2011 року скасовано постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2011 року, якою Стовбуна В.В. звільнено від кримінальної відповідності за вчинення злочину, передбаченого ст. 15 ч. 3, ст. 358 ч. 1 КК України оскільки при розгляді подання судом першої інстанції (Б.Е.М.) не досліджено та не взято до уваги, що в ході досудового слідства порушено право на захист Стовбун В.В. та слідчим не роз'яснено, що закриття справи у зв'язку із закінченням строків давності у порядку ст. 7-1 КПК України є нереабілітуючою обставиною, і здійснюється лише за її згодою. Також, слідчий не з'ясував при пред'явленні обвинувачення, чи визнає С.В.В. свою вину в інкримінованому злочині, та передчасно направив справу до суду, чим порушив право обвинуваченої на захист.

Визнано такою, що суперечить кримінально-процесуальному закону, постанова Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року про звільнення від кримінальної відповідальності К.Ю.А. на підставі ст. 49 КК України із закриттям кримінальної справи по обвинуваченню його у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (ухвала апеляційного суду міста Києва від 2 березня 2011 року).

Приймаючи рішення, суд допустив суттєву неповноту, фактично не з'ясував позицію К.Ю.А. стосовно пред'явленого обвинувачення, а також розуміння підстав та наслідків закриття кримінальної справи, з урахуванням його позиції під час досудового слідства про невинуватість у вчиненні інкримінованого злочину.

З підстав допущених порушень органом досудового слідства, а саме не встановлено час, місце, спосіб та мотиву злочинів, не вжито заходів на встановлення фактичних обставин, а обвинувальний висновок містить суперечливі дані про притягнення Ю.С.М. як обвинуваченого, що є неконкретністю та суперечливістю обвинувачення і порушує його право на захист, скасовано вирок Святошинського районного суду м. Києва щодо Ю.С.М. засудженого за ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України, та звільненого від покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку з закінченням строків давності а справу направлена на додаткове розслідування.

Ухвалою апеляційного суду від 6 квітня 2011 року скасовано вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 липня 2010 року (Я.А.М.), яким К.В.А. засуджено за ст.ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до 7 років позбавлення волі, дії засудженого перекваліфіковано з ст. 15, ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 125 КК України, вирок скасовано, кримінальну справу закрито у зв'язку з закінченням строків давності передбачених ст. 49 КК України за ч. 2 ст. 125 КК України.

При постановленні вироку Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року щодо Ц.В. та засудження його за ч. 2 ст. 366 КК України не взято до уваги що з моменту скоєння засудженим злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України минув п'ятирічний строк давності. З цих підстав вирок скасовано та закрито провадження у справі на підставі ст. 49 ч. 1 п. 3 КК України.

Також, в зв'язку з відсутністю у вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 31 березня 2011 року, яким М.А.А. та М.С.А. засуджено за ст. 293 КК України до штрафу в розмірі 50 н.м.д.г., та на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від покарання у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Наведене унеможливило перевірку відповідності висновків суду фактичним обставинам справи та дати оцінку правильності кваліфікації дій підсудних та іншим обставини справи, які впливають на призначення покарання, або звільнення від відповідальності чи покарання.

Поряд із скасуванням незаконних рішень про звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності мали місце випадки скасування незаконного засудження з одночасним прийняттям рішення про звільнення засуджених від відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Ухвалою апеляційного суду від 7 лютого 2011 року, в зв'язку з неврахуванням вимог ст. 49 КК України скасовано вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2010 року щодо Ш.В.В. засудженого за ч. 2 ст. 212 КК України з застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України. Судом першої інстанції не взято до уваги, що на момент розгляду справи по суті строк давності за злочин невеликої тяжкості - 3 роки, минув, а перебіг давності не був зупинений і не переривався вчиненням нових злочинів. Провадження у справі закрито, а Ш.В.В. звільнений від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

Також скасовано вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 24 червня 2005 року, яким А.М.С. засуджено за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року, ст. 185 ч. 3, ст.ст. 15, 185 ч. 3 КК України, ст. 70 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. В силу ст. 376 КПК України апеляційний суд, встановив обставини, передбачені ст. 7-1 КПК України, а саме, в тому разі якщо особа ухиляється від слідства та суду, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо 15-річний строк давності передбачений ч. 2 ст. 49 КК України, минув. Врахувавши, що всі епізоди злочинної діяльності А.М.С. вчинив в 1994 році, вирок скасовано, а справу закрито із звільненням А.М.С. від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

20 грудня 2011 року скасовано постанову Печерського районного суду м. Києва від 30 вересня 2011 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення від відбування покарання та кримінальної відповідальності засудженого М.В.Ю. у зв'язку із закінченням строків давності в частині відмови від звільнення від відбування покарання у зв'язку з закінченням строків давності.

Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд зазначив, що М.В.Ю. не з'явився на проголошення вироку, тобто ухилився від відбування покарання призначеного за вироком Старокиївського районного суду м. Києва від 16 травня 1995 року за ч. 3 ст. 142 КК України до 6 років позбавлення волі, у зв'язку з чим перебіг давності зупинився та був відновлений 27 травня 2011 року, коли його затримано працівниками міліції. Такі висновки суду апеляційний суд визнав помилковими, вказавши, що правила застосування ч. 3 ст. 80 КК України (2001 року) до М.В.Ю. не можуть застосовуватись, оскільки його засуджено за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року, який відноситься до тяжких злочинів. Відповідно до вимог ст. 49 КК України (1960 року) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло у разі вчинення тяжкого злочину десять років, і давність не була перервана вчиненням нового злочину. З врахуванням того, що вирок щодо М.В.Ю, вступив в законну силу 13 липня 1995 року, а згідно довідки про судимість, давність не перервана вчиненням нового злочин, обвинувальний вирок не може бути виконано.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 9 липня 2012 року скасовано вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 серпня 2011 року щодо С.Р.В., засудженого за ч. 2 ст.ст. 75, 79 КК України на два роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст.ст. 75, 76 КК України від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік, а кримінальну справу відносно нього закрити у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України. судом першої інстанції не враховано, що злочин вчинений С.Р.В. у кінці вересня 2000 року, виявлений працівниками міліції у листопаді 2000 року, отже строк давності притягнення до кримінальної відповідальності спливав 3 листопада 2005 року.

У зв'язку із закінченням строків давності звільнено від кримінальної відповідальності П.Т.В. (ухвала апеляційного суду м. Києва від 6 липня 2012 року), а вирок в порядку ст. 365 КПК України від 22 березня 2011 року, якою П.Т.В. засуджено за ч. 1 ст. 368 КК України скасовано.

На обґрунтування рішення зазначено, відповідно до санкції ч. 1 ст. 368 КК України в редакції від 7 квітня 2011 року покарання та вимог ст. 12 КК України щодо класифікації злочинів, злочин, передбачений ч. 1 ст. 368 КК України в редакції від 7 квітня 2011 року, є злочином невеликої тяжкості.

Згідно із вироком П.Т.В. вчинила злочин 13 травня 2010 року, а тому на час розгляду справи в апеляційному порядку, тобто до набрання вироком суду законної сили, минуло два роки, і при цьому перебіг давності не зупинявся та не переривався, а тому її слід звільнити від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Аналогічне рішення прийнято апеляційним судом міста Києва 3 липня 2012 року щодо С.О.В., засудженої вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року за ч. 2 ст. 368 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України на 5 років обмеження волі. Дії С.О.В. перекваліфіковані на ч. 1 ст. 368 КК України (встановлено відсутність ознаки вимагання), та приймаючи до уваги, що закінчила вчинення злочину 1 квітня 2010 року звільнено її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Підставою для зміни вироку апеляційного суду м. Києва від 14.05.2012 року, яким С.С.В. засуджено за ст. 368 ч. 1 та ст. 15 ч. 2, 368 ч. 2 КК України, стало не врахування апеляційною інстанцією вимог ст. 49 КК України, за якими по епізоду одержання засудженим хабара від Т.О.В., що було кваліфіковано за ст. 368 ч. 1 КК України, сплинули строки давності (2 роки). Вирок в цій частині скасовано та закрито провадження.

Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення осіб від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України, судам слід уважно з'ясовувати питання: чи минули визначені ст. 49 КК України строки давності; чи не ухилялася вона від слідства або суду та чи не вчинила вона нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.

а) звільнення від покарання: з випробуванням (ст.ст. 75 - 79 КК України);

У 2011 році в провадженні місцевих судів м. Києва перебувало 9014 кримінальних справ щодо 11994 осіб, з постановленням вироку, було розглянуто 6066 кримінальних справ, з яких звільнено від покарання 3076 осіб, у тому числі з випробування на підставі ст.ст. 75 - 79 КК України 2981.

У 2012 році в провадженні місцевих судів м. Києва перебувало 12212 кримінальних справ, з постановленням вироку розглянуто 6977 кримінальних справ, з яких 3746 осіб звільнено від покарання та від відбування, у тому числі 3672 особи звільнено від його відбування з випробуванням на підставі ст.ст. 75 - 79 КК України,

Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запорукою зміцнення правопорядку і запобігання вчиненню нових злочинів засудженими та іншими особами.

Вивчення матеріалів судової практики засвідчило, що суди, обираючи покарання винним та звільняючи засуджених від його відбування на підставі ст.ст. 75, 104 КК України, в основному дотримувалися вимог кримінального закону (ст. 65 КК України) щодо загальних засад призначення покарання та рекомендацій, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", з наступними змінами та доповненнями.

Зокрема, суди враховують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Вирішуючи питання про призначення покарання, суди загалом правильно розуміють вимоги закону щодо призначення його у кожному окремому випадку з урахуванням усіх обставин, що впливають на його вид і міру.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

В основному звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується при засудженні за вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості, але воно також застосовувалось і при засудженні за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів.

У ст. 75 КК України відсутнє чітке визначення підстав для її застосування, однак виходячи зі змісту статті, законодавець надав суду можливість визначати такі підстави залежно від обставин справи. При цьому суду необхідно враховувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи.

Виконуючи зазначені вимоги, суди у переважній більшості випадків враховували тяжкість злочину, тобто характер діяння і спосіб його вчинення, мотиви, стадії та ін., а також обставини, що характеризували особу винного. Зокрема, більшість судів найчастіше враховували такі чинники, як відсутність тяжких наслідків від вчиненого злочину, поведінку засудженого до його вчинення в побуті та за місцем роботи, вік, стан здоров'я, родинний стан, перебування на його утриманні неповнолітніх або осіб похилого віку, тяжкі захворювання членів сім'ї, відсутність судимостей, щире каяття. Усі ці обставини та різне їх поєднання, на думку судів, істотно знижували ступінь небезпечності винної особи для суспільства, тому давали судам підстави для звільнення засуджених від відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконання покладених на нього судом обов'язків.

Засуджені, які звільнені від призначеного покарання на підставі статей 75, 76 КК України, як правило, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, за місцем роботи та проживання характеризувалися позитивно, в більшості випадків щиро розкаювалися у вчиненому.

У 2011 році до апеляційного суду м. Києва надійшло 382 кримінальні справи з апеляціями на вироки, постановлені місцевими судами м. Києва із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України, із яких залишено без змін 248 в частині застосування ст. 75 КК України; скасовано з постановленням нового вироку 41; скасовано з поверненням справи на новий судовий розгляд 71 справу; скасовано із поверненням справи прокурору на додаткове розслідування 20 справ; змінено в частині застосування ст. 75 КК України 2 справи.

За 2012 рік надійшло на апеляційний перегляд 1865 вироків, розглянуто 1825 вироків, з яких змінено 143, у тому числі 70 вироків змінено у зв'язку із пом'якшення апеляційною інстанцією покарання засудженим, у 9 - у зв'язку із застосуванням ст. 68 та ст. 69-1 КК України; в одному - у зв'язку з застосуванням ст. 79 КК України; 63 вироки змінено з пом'якшенням покарання з урахуванням даних по їх особи засуджених, обставин, що пом'якшують покарання та інших даних, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дають підстави для застосування ст.ст. 69, 75 КК України, або пом'якшення покарання в межах санкції статті, за якою особа засуджена, скасовано із постановленням нового вироку у 81 випадку.

Вивчення судової практики обґрунтованості застосування судами ст. 75 КК України вказує на те, що мають місце істотні недоліки щодо обґрунтованості та законності прийнятих судами рішень. Вироки судів у справах цієї категорії оскаржувалися здебільшого за апеляціями прокурорів на неправильне застосування норм КК України, КПК України та на м'якість призначеного покарання, його невідповідність ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.

Вироки судів першої інстанції скасовані в більшості випадків через неправильне застосування кримінального закону, зокрема недотримання вимог ст. 75 КК України щодо врахування, при її застосуванні, тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, внаслідок чого суди приймали незаконні рішення.

Причинами скасування вироків також є не вмотивоване призначення засудженим основного покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини з застосуванням ст. 69 КК України, з послідуючим їх звільненням від його відбування з випробуванням.

Вироком апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року скасовано вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25 травня 2011 року, яким С.І.А. засуджену за ч. 3 ст. 152 КК України із застосуванням ст. 69 КК України; ч. 2 ст. 152, 70 КК України на 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки. Скасовуючи вирок, та постановляючи новий вирок про засудження С.І.А. за ч. 2 ст. 152; ч. 2 ст. 153, 70 КК України на 7 років позбавлення волі, колегія суддів вказала на порушення вимог кримінального закону. Зокрема, суд першої інстанції належним чином не обґрунтував свого висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного покарання та незаконно застосував положення ст. 69 КК України. У справі відсутні дані про наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Неприпустимими є посилання суду у вироку при застосуванні вказаної норми кримінального закону на значний сплив часу з дня вчинення злочину як на обставину, що істотно знижує ступінь тяжкості вчинених дій та зменшує відповідальність винних осіб.

Скасовуючи вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2011 року апеляційний суд в своєму вироку від 18 липня 2011 року щодо Б.М.П. вказав, що суд першої інстанції, у вироку на обґрунтування можливості призначити мінімальну міру покарання за ч. 2 ст. 307 КК України та за сукупністю злочинів, послався на ті ж обставини, які врахував і при застосуванні ст. 75 КК України. При цьому суд залишив поза увагою, що Б.М.П. вчинив особливо небезпечне для суспільства порушення правил обігу наркотиків та психотропних речовин, яке полягало в неодноразовому їх збуті та втягнений у їх вживання іншої особи.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 13 серпня 2010 року, яким визнано винними та засуджено Я.Д.М., Б.О.В., Р.А.В., П.В.М. за ч. 3 ст. 364; ч. 2 ст. 162; ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 126; ч. 2 ст. 189, 70 КК України і призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою в правоохоронних органах, строком на 3 роки та конфіскацією майна, яке є особистою власністю, кожного. Цим же вироком В.В.М. визнано винним та засуджено за тими ж статтями КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою в правоохоронних органах, строком 3 роки, без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України В.В.М. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням протягом іспитового строку на 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вироком апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2011 року зазначений вирок скасовано та постановлено новий вирок, яким Я.Д.М., Б.О.В., Р.А.В. визнано винними та засуджені за ч. 4 ст. 189; ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 364; ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 162; ч. 5 ст. 185; ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 126; ч. 2 ст. 127; ч. 1 ст. 365; ч. 1 ст. 366, 70 КК України, відповідно на 8 років, 7 років 6 місяців, 7 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою в правоохоронних органах, строком на 3 роки та з конфіскацією майна, що є їх власністю, В.В.М. визнано винним та засуджено за ч. 4 ст. 189; ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 364; ч. 5 ст. 185; ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 162; ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 126; ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366, 70 КК України на 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з роботою в правоохоронних органах, строком на 3 роки та з конфіскацією майна, що є його власністю.