У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів у справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Оскільки саме виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу визнається порушенням прав власника патенту, дослідження лише протоколів погодження, сертифікатів та технічних умов у випадку, коли предметом спору є продукти, що відрізняються лише певним процентним співвідношенням хімічних елементів, не можна визнати належним дослідженням предмета спору.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом про встановлення факту використання Заводом винаходу, захищеного патентом України та зупинення такого використання шляхом заборони виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу та його реалізації.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.

Судові акти з посиланням на висновок призначеної в даній справі комісійної експертизи об'єктів інтелектуальної власності мотивовано відсутністю фактичних обставин на підтвердження використання відповідачем винаходу за патентом України.

Скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України виходив з такого.

В абзаці п'ятому частини другої статті 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" (далі – Закон) зазначено, що використанням винаходу (корисної моделі) визнається: виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях.

Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй (абзац восьмий статті 28 Закону).

Саме виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу згідно з наведеним положенням статті 28 Закону, зокрема, визнається порушенням прав власника патенту.

Однак зі змісту наявного у справі висновку комісійної судової експертизи вбачається, що його складено лише за результатами дослідження комерційних пропозицій відповідача, сертифікатів якості та протоколу погодження технічних умов порошкового дроту, тобто на підставі документів, а не продуктів, які виготовляються відповідачем.

При цьому сам продукт, що пропонувався до продажу та продавався відповідачем, судом не витребовувався та експертом не досліджувався. За допомогою спеціальних знань не порівнювалися продукт відповідача та продукт позивача, що виготовлений з використанням винаходу за патентом України. Відповідно у справі не встановлено, чи було використано у відповідному продукті відповідача кожну ознаку винаходу, що включена до незалежного пункту формули за патентом України згідно з описом цього патенту. Дослідження протоколів погодження, сертифікатів та технічних умов (а не безпосередньо виготовленого продукту) у випадку, коли предметом спору є продукти, що відрізняються лише певним процентним співвідношенням хімічних елементів, не можна визнати належним дослідженням предмета позову.

З огляду на наведене для правильного вирішення спору в даній справі суду необхідно було дослідити належні докази використання винаходу, що охороняється патентом України у відповідному виробі відповідача, також захищеному відповідними патентами, який потрібно було витребувати та надати експерту (постанова Вищого господарського суду України від 05.03.2013 № 5006/33/10/2012).

2. Назва твору, фрази, словосполучення та інші частини твору, які можуть використовуватися самостійно, підлягають охороні як об'єкт авторського права тільки в тому випадку, коли вони є результатами творчої діяльності автора і є оригінальними.

Звертаючись із позовом до суду, позивач зазначав, що реєстрація знака для товарів і послуг із зображенням слова, здійснена з порушенням вимог частини четвертої статті 6 та пункту "в" частини першої статті 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", а саме - не відповідає умовам надання правової охорони через те, що твір наукового характеру є відомим в Україні твором, а видача свідоцтва на цей знак мала місце внаслідок подання заявки з порушенням авторських прав позивача, який не надав згоду відповідачу використовувати частину цього твору – окреме слово.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у позові та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що слово як частина твору, яке використана в оспорюваному зображенні знака для товарів і послуг, може використовуватись самостійно, а отже розглядається як самостійний твір і охороняється відповідно до вимог статті 9 Закону України від 23.12.1993 № 3792-ХІІ "Про авторське право і суміжні права" (далі – Закон).

Не погоджуючись з висновками попередніх судових інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Дійшовши правильного висновку про те, що вирішення питання щодо оригінальності та можливості самостійного використання частини твору потребує спеціальних знань, суд, призначивши у справі відповідне експертне дослідження, в той же час так і не отримав висновків судового експерта з питання, пов'язаного із з'ясуванням оригінальності частини твору, про незаконне використання якої стверджував позивач. Поряд з цим своїх власних висновків щодо наявності або відсутності ознак, які давали б підстави вважати, що частина твору була створена власною творчою працею автора, результати якої мають оригінальний характер, суд всупереч вимогам статей 4-7, 43, 105 ГПК України не дійшов, а отже коло обставин справи, які мали значення для її правильного розгляду, не з'ясував.

Зокрема, господарський суд мав з'ясувати:

- коли саме була оприлюднена частина твору (твір у цілому), щодо якої позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, тобто з якого часу цей об'єкт авторського права став доступним для публіки та які докази про це свідчать;

- чи слід вважати, що зображення спірного знака для товарів і послуг, щодо якого відповідач отримав правову охорону, є продуктом його власної творчості, або воно було запозичено ним у якийсь спосіб у інших осіб.

Апеляційним господарським судом також не було враховано, що назва твору, фрази, словосполучення та інші частини твору, які можуть використовуватися самостійно, підлягають охороні як об'єкт авторського права тільки в тому випадку, коли вони є результатами творчої діяльності автора і є оригінальними (постанова Вищого господарського суду України від 05.06.2012 № 10/155-10-4437).

3. Позначення, які не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання, не можуть одержати правову охорону.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та зобов'язання відповідача внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно визнання недійсними повністю названих свідоцтв, а також опублікувати відповідні відомості у офіційному бюлетені "Промислова власність".

Вищий господарський суд України залишив без змін рішення попередніх судових інстанцій про задоволення позову, виходячи з такого.

Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за результатами кваліфікаційної (формальної) експертизи на ім'я Товариства були зареєстровані знаки для товарів і послуг для 5 класу.

Позивач посилався на те, що ці позначення були зареєстровані з порушенням умов надання правової охорони та що існування оскаржуваних позначень порушує належні йому права як виробника ліків.

Господарські суди, врахувавши вимоги статті 499 ЦК України, статей 6, 19 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", а також взявши до уваги висновок судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності, яка була проведена у цій справі, правильно виходили з того, що знаки для товарів і послуг за свідоцтвами є описовими, оскільки вони вказують на склад, значення матеріалу та склад сировини – діючу речовину лікарського засобу. Суди також правильно взяли до уваги висновки експерта у тій їх частині, згідно з якою знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України не набули розрізняльної здатності стосовно товарів 5 класу МКТП "фармацевтичні препарати; ліки для людини", оскільки не асоціюються у споживачів із конкретним виробником, а вказують на назву діючої речовини лікарського засобу.

З огляду на таке суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що знаки не відповідають умовам надання правової охорони відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (постанова Вищого господарського суду України від 10.07.2012 № 9/125).

4. Використання Товариством аудіовізуального твору шляхом його публічного сповіщення у складі іншого аудіовізуального твору не підпадає під визначення вільного використання, передбаченого статтями 21 - 25 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Товариство звернулося до господарського суду з позовом про визнання дій Телерадіокомпанії незаконними в частині порушення виключних майнових авторських прав позивача, а також просило стягнути з Телерадіокомпанії суму компенсації за порушення його виключних майнових авторських прав на музичний твір (пісню) та знятий на цю пісню аудіовізуальний твір (відеокліп).

Позовні вимоги мотивовано неправомірним використанням Телерадіокомпанією названих творів шляхом їх публічного сповіщення в ефір без необхідного дозволу та без сплати авторської винагороди.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Прийняті судові рішення мотивовано: правомірністю публічного сповіщення Телерадіокомпанією цілісного аудіовізуального твору – телепередачі, до якого твір увійшов як складова частина; наявністю у позивача права на одержання від Телерадіокомпанії авторської винагороди; відсутністю підстав для стягнення з відповідача компенсації.

Вищий господарський суд України скасував оскаржувані судові рішення та прийняв нове рішення про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31 - 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права": право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Відповідно до частин другої-третьої статті 17 Закону України "Про авторське право і суміжні права":

- якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору;

- автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше.

Отже, Товариство як власник майнових авторських прав на спірні твори не має права заперечувати проти їх використання у складі іншого аудіовізуального твору лише тоді, коли включення цих творів до складу іншого відбулося з дозволу правовласника, оформленого належним чином.

Водночас відповідачем не подано доказів правомірності (з дозволу правовласника) включення спірних творів до складу аудіовізуального твору-телепередачі.

Разом з тим правомірність включення музичного твору (пісні) до складу відповідного аудіовізуального твору (відеокліпу) свідчить про безпідставність твердження позивача про порушення відповідачем його прав не лише шляхом використання названого відеокліпу, але й відповідної пісні як самостійного об'єкта.

У свою чергу, використання Товариством аудіовізуального твору (відеокліпу) шляхом публічного сповіщення його частини у складі іншого аудіовізуального твору - телепередачі – не підпадає під визначення вільного використання, передбаченого статтями 21 - 25 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Таким чином, попередні судові інстанції, неправильно застосувавши приписи статті 17 Закону України "Про авторське право і суміжні права", дійшли помилкового висновку щодо правомірності використання Телерадіокомпанією аудіовізуального твору (відеокліпу) без дозволу Товариства (постанова Вищого господарського суду України від 12.06.2012 № 59/196).

5. Організація колективного управління у зв'язку з комерційним використанням відповідачем фонограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань має право вимагати надання відомостей, необхідних для виплати винагороди (роялті), від часу встановлення такого використання до часу укладання з організацією колективного управління договору про виплату винагороди (роялті) і у випадку позадоговірного використання зазначених об'єктів.

Організація колективного управління звернулася до господарського суду з позовом про зобов'язання Підприємства надати відомості, необхідні для збирання та розподілу винагороди (роялті) за використання фонограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань шляхом публічного виконання, а саме: розмір доходів відповідача за певний період; перелік фонограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, які використовувалися шляхом публічного виконання в кафе протягом цього періоду.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено. Судові рішення з посиланням на Закон України "Про авторське право та суміжні права" (далі – Закон) мотивовано обов'язком відповідача подати необхідні відомості.

Вищий господарський суд України погодився з висновками господарських судів попередніх інстанцій з урахуванням такого.

За змістом статей 450, 452, 453, 454, 455 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 1, 36, 37, 39, 40, 42, 43 Закону, розділів І і ІІ Розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71: право на використання об'єкта суміжних прав (зокрема, виконання, фонограми, відеограми тощо) належить відповідному правовласнику (виконавцеві, виробникові фонограми та/або відеограми чи особі, якій відповідні права передані у встановленому порядку); використання об'єктів суміжних прав здійснюється за згодою правовласників; у випадках, передбачених законом, допускається пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників без згоди відповідних правовласників, але з виплатою їм винагороди; збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються уповноваженими організаціями колективного управління; суб'єкти комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань до початку здійснення комерційного використання зобов'язані укласти з уповноваженою організацією колективного управління відповідний договір про виплату винагороди (роялті); за відсутності зазначеного договору винагорода (роялті) сплачується у подвійному розмірі за весь період фактичного використання.