Заочний розгляд справи у цивільному процесі передбачався як один із найбільш ефективних засобів боротьби із зловживаннями з боку відповідачів їх процесуальними правами у цивільному процесі.

Вперше інститут заочного рішення був введений Статутом цивільного судочинства Російської Імперії 1864 р. та застосовувався в разі неявки відповідача до суду і мав на меті усунення причин, які сприяли затягуванню процесу.

Можливість винесення заочного рішення повинна була слугувати попередженням відповідачу, який без будь-якої відповідальності ухилявся від явки до суду і розгляду справи. В основу заочного провадження законодавцем була покладена презумпція неявки відповідача в судове засідання внаслідок неотримання ним судової повістки. Умовами постановлення заочного рішення за положеннями Статуту були: неявка відповідача; його повідомлення про час і місце судового розгляду справи; прохання про це позивача; відсутність прохання відповідача про розгляд справи за його відсутності; відсутність поважних причин неявки відповідача в судове засідання, розгляд справи в суді першої інстанції.

Україні також відомий інститут заочного рішення, оскільки він був передбачений Цивільним процесуальним кодексом (надалі - ЦПК) 1924 р., прийнятим 03.09.24 р. За його положеннями умови ухвалення заочного рішення були розширені. Це: відсутність як відповідача, так і позивача, або відсутність обох сторін, або за участі у справі кількох позивачів чи відповідачів щодо тих, що не з'явилися, повідомлення сторін про час і місце судового розгляду (ст. 98).

Однак інститут заочного рішення в Україні проіснував лише до 05.11.29 р., тобто до прийняття ЦПК в новій редакції.

Чинний Цивільний процесуальний кодекс України, що був прийнятий 18 березня 2004 року (в дії з 01.09.2005 р.), запровадив інститут заочного розгляду справи, який спрямований на забезпечення швидкого та ефективного судового розгляду, в певній мірі спрощення цивільного процесу, сприяння підвищення відповідальності сторін за свої дії та попередженню тяганини й зловживань з боку відповідача.

Так, глава 8 ЦПК "Заочний розгляд справи" встановлює умови і порядок розгляду справи без відповідача і ухвалення заочного рішення.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України умовами проведення заочного розгляду справи є:

- неявка у судове засідання відповідача;

- належне повідомлення відповідача про час і місце судового засідання і докази про це;

- відсутність поважних причин неявки відповідача;

- відсутність клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності;

- згода позивача на заочний розгляд справи.

Говорячи про неявку відповідача в судове засідання, як умову заочного розгляду справи, слід мати на увазі як його особисту відсутність у залі судового засідання, так і відсутність його представника. Коли відповідач фактично присутній у залі судового засідання, але не бере активної участі у справі, то таку його поведінку не можна прирівнювати до неявки і ухвалене при цьому судове рішення не буде вважатися заочним. До таких випадків можна прирівняти також видалення відповідача із зали судового засідання в порядку застосування заходів процесуального примусу.

У разі множинності учасників на боці відповідача (ст. 32 ЦПК України) заочний розгляд справи можливий у випадку неявки у судове засідання всіх відповідачів. Така норма, введена, очевидно, з метою запобігти ситуації, коли одне і те саме рішення суду щодо одних відповідачів вважатиметься заочним, а щодо інших звичайним. Адже в такому випадку на практиці питання оскарження такого рішення суду та набрання ним чинності виявиться проблемним.

Неявка відповідача в судове засідання після оголошеної по справі перерви, зупинення провадження у справі та поновлення її розгляду не дає підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки відповідач брав участь у попередніх засіданнях, йому роз'яснювалися його права та обов'язки, він висловлював свою думку і ставлення до позовних вимог.

Повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду повинно проводитися відповідно до вимог статей 74 - 76 ЦПК. При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду не існує.

Порядок вручення судових повісток чітко регламентований ст. 76 ЦПК України. У випадку, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

Якщо особа, яка бере участь у справі, перебуває під вартою або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку та письмові пояснення цієї особи до суду.

Повернення відділенням зв'язку судової повістки за закінченням терміну зберігання не можна вважати належним повідомленням особи, яка бере участь у справі, оскільки це не відповідає вимогам ст. 76 ЦПК України.

Невиконання обов'язку осіб, які беруть участь у справі, повідомляти про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи може тягнути певні негативні наслідки надсилання судом судової повістки на останню відому судові адресу, незалежно від її подальшого отримання. Проте, для застосування таких наслідків суд зобов'язаний попередньо дотримуватися порядку вручення судової повістки відповідно до положень ч. 3 ст. 76 ЦПК України.

Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро та органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. При цьому друкований орган, в якому розміщуються відповідні оголошення, визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини 9, 10 ст. 74 ЦПК України).

При вирішенні питання належного повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду справи мається на увазі саме вручення відповідачеві повістки про виклик у судове засідання. На це прямо вказується в ст. 224 ЦПК України. Причому в таких випадках не матиме значення, чи отримав відповідач повістку про виклик до попереднього судового засідання, та чи з'являвся він до нього, або чи надавав він письмові чи усні заперечення, та подавав чи не подавав докази, що їх обґрунтовують.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України участь у судових засіданнях це право, а не обов'язок сторін. Тому не можна вважати основою заочного провадження один лише факт неявки відповідача у судове засідання. Необхідним елементом є неповідомлення ним причин неявки або визнання таких причин судом неповажними.

У випадку неявки відповідача з причин, які визнані судом поважними, заочний порядок розгляду справи виключається.

Питання визначення критеріїв, якими повинен керуватися суд при визначення поважності (неповажності) таких причин законодавчо не вирішено. Вірним вбачається те, що при визначенні поважності причин неявки в судове засідання суд повинен оцінювати всі обставини у сукупності. У разі визнання причин неявки неповажними, суд зобов'язаний в ухвалі обґрунтувати своє рішення з цього питання: чому суд вважає зазначені підстави неповажними; з яких підстав він виходив, роблячи такий висновок, які обставини брав при цьому до уваги.

У випадку наявності клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності відсутні підстави для ухвалення заочного рішення. У такому випадку відповідач вважається присутнім і причини його неявки не з'ясовуються.

Якщо і позивач, і відповідач подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, при цьому позивач не висловив своєї згоди на ухвалення заочного рішення, суд ухвалює не заочне, а звичайне рішення.

При надходженні від відповідача заяви про відкладення провадження у справі за зазначеними ним причинами і заперечення проти ухвалення заочного рішення, суд також не вправі ухвалювати заочне рішення, навіть тоді, коли причина неявки в судове засідання відповідача буде визнана судом неповажною. Судове рішення при цьому ухвалюється за загальними правилами ЦПК України.

Пропозиція провести заочний розгляд може виходити від будь-якого з осіб, які беруть участь у справі, або від суду.

Якщо у справі бере участь кілька позивачів, то для заочного розгляду справи потрібна згода (відсутність заперечень) усіх позивачів.

Згода позивача на заочний розгляд справи може бути висловлена усно або письмово. У випадку усного волевиявлення позивача, останнє повинно бути зафіксовано в журналі судового засідання. Якщо позивач не згоден на заочний розгляд справи, то суд відкладає розгляд справи.

У випадку наявності підстав для ухвалення заочного рішення суд зобов'язаний роз'яснити позивачу порядок та наслідки заочного розгляду справи та з'ясувати, чи згоден він на таке вирішення справи.

Цивільний процесуальний кодекс України встановлює певні обмеження прав позивача при заочному розгляді справи. Зокрема, позивач не може у межах заочного провадження змінити предмет або підставу позову, змінити розмір позовних вимог. Якщо позивач вчиняє такі дії, розгляд справи відкладається, а відповідачеві направляється копія заяви з урахуванням зміни позовних вимог.

Такі обмеження захищають права відповідач, який не з'явився у судове засідання і ознайомлений лише з первинними вимогами позивача.

Разом з тим, зменшення позивачем розміру позовних вимог не впливає на можливість продовження розгляду справи в заочному порядку, оскільки при цьому права відповідача не порушуються. При цьому важливо, щоб зменшення розміру позовних вимог відбувалось за тим самим предметом позову.

При розгляді справи в порядку заочного провадження суд досліджує докази, подані сторонами, враховує їх доводи, міркування та клопотання та ухвалює рішення, що є заочним. Однак відсутність у судовому засіданні відповідача та неможливість заслухати його пояснення ще зовсім не означає, що позовні вимоги позивача будуть задоволені в повному обсязі, оскільки суд розглядає справу на підставі наявних в ній доказів і в разі недоведеності позову повинен відмовити у позові або задовольнити його лише у доведеній позивачем частині.

Як зазначено в ч. 2 ст. 225 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими главою 8 розділу III ЦПК "Заочний розгляд справи".

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

Оскільки закон не встановлює певної форми постановлення ухвали, останню можливо постановити без видалення до нарадчої кімнати, яка не оскаржується окремо в апеляційному порядку.

Постановлення ухвали про заочний розгляд справи є правом, а не обов'язком суду.

У статті 226 ЦПК України зазначено, що "за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 213 і 215 цього Кодексу і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд".

Тобто строк і порядок подання заяви про перегляд заочного рішення є додатковими реквізитами резолютивної частини заочного рішення порівняно з тими, що вже викладені у ч. 4 ст. 215 ЦПК України:

- висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;

- висновок суду по суті позовних вимог;

- розподіл судових витрат;

- строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

В описовій частині заочного рішення буде відсутнім узагальнений виклад позицій відповідача, оскільки розгляд справи відбувався за його відсутності, а також буде зазначено, що справа розглядалася заочно.

У мотивувальній частині не буде вказівки на докази, якими обґрунтовуються заперечення відповідача, якщо вони не були подані відповідачем до або під час попереднього судового засідання відповідно до ст. 131 ЦПК України.

Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, копія заочного рішення направляється рекомендованим листом із повідомленням не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

Допускаючи розгляд справи в порядку заочного провадження та ухвалення заочних рішень, законодавець встановив особливу систему оскарження (перегляду) заочних рішень, яка має задовольнити вимоги судової практики. З цього випливає, що відповідачеві має бути компенсовано його невигідне становище, коли суд розглянув страву за його відсутності шляхом встановлення спрощеного порядку перегляду заочного рішення.

Коментуючи можливість перегляду заочного рішення за ЦПК України, можна виділити два варіанти поведінки сторін, спрямованих на скасування (оскарження) заочного рішення:

1) подача заяви про перегляд заочного рішення для відповідача;

2) подача заяви про апеляційне оскарження та надалі апеляційної скарги для позивача.

Правові наслідки при цьому будуть різні.

У першому випадку розгляд заяви про перегляд заочного рішення здійснюється тим самим судом першої інстанції, що ухвалив заочне рішення. У разі скасування заочного рішення справа призначається до розгляду у загальному порядку у тому самому суді.

Апеляційний розгляд вправи здійснюється вищестоящим апеляційним судом, який перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а не причини неявки відповідача у судове засідання та вплив наданих ним доказів на правильне вирішення справи.

Виняток допускається для повторного заочного рішення, де згідно ч. 3 ст. 232 ЦПК України як позивач, так і відповідач наділені правом його оскарження в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Положення ЦПК України свідчать про те, що за загальним правилом, відповідач позбавлений права на апеляційне оскарження заочного рішення. Лише в разі постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, відповідачеві надається право оскаржити заочне рішення у апеляційному порядку.

Слід звернути увагу на те, що природа перегляду заочного рішення та його апеляційного оскарження досить різна. Звертаючись із заявою про перегляд заочного рішення, відповідач вважає заочне рішення неправильним на підставі того, що суд не зміг оцінити пояснення та докази, які могли бути надані в разі особистої присутності в залі судового засідання та особистого захисту його прав. За цією ознакою право перегляду заочного рішення надано тому самому суду першої інстанції, що ухвалив заочне рішення, а не вищестоящому.

Природа апеляції інша. У апеляційній скарзі відповідач зазначає, в чому полягає незаконність або необґрунтованість рішення, які порушення норм матеріального чи процесуального права були допущені судом або які обставини справи були недосліджені тощо.

Відповідач вправі подати заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії. Позиція законодавця така: після пропуску відповідачем строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення подача апеляційної скарги стане для нього недоцільною. Якщо він бажав подати на розгляд суду свої доводи та докази, то вправі використати для цього лише єдиний шлях подати заяву про його перегляд.

Проте в разі допущення судом порушення норм матеріального або процесуального права, тобто при наявності підстав для апеляційного оскарження заочного рішення, відповідач не може звернутися до суду з апеляційною скаргою на загальних підставах.

Втім можна було б надати відповідачеві право вибору порядку оскарження заочного рішення, а саме:

1) у загальному порядку, тобто шляхом апеляційного оскарження рішення;

2) шляхом подачі заяви про його перегляд.

Саме таким шляхом йде ЦПК РФ, закріпивши у главі 22 "Заочне провадження" право відповідача як на перегляд, так і на оскарження заочного рішення у касаційному порядку (у мирового судді в апеляційному) порядку, при умові подачі касаційної (апеляційної) скарги після спливу строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення.

Однак ЦПК України не дає такого права відповідачеві, якому пропонується лише спеціальний порядок перегляду заочного рішення, не дозволяючи водночас оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, про що чітко зазначено у статтях 228 та 232 ЦПК України. Щодо позивача, то він навпаки, може оскаржити заочне рішення на загальних підставах, і не вправі подавати заяву про його перегляд.

Отже, ЦПК України не врахував позитивний досвід ні Статуту цивільного судочинства, ні ЦПК УРСР 1924 року, які наділяли відповідача правом не лише на подачу відзиву на заочне рішення, але й на оскарження заочного рішення в апеляційному порядку (за ЦПК УРСР 1924 р. касаційному) порядку.

Підставою для перегляду заочного рішення є обставини, що свідчать про поважність причини неявки в судове засідання, докази, що їх підтверджують, а також докази, що можуть вплинути на ухвалене заочне рішення, тобто докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача (пункти 3, 4 ч. 2 ст. 229 ЦПК України).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Закон встановлює певні вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження. Суд розглядає заяву про перегляд заочного рішення в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Проте якщо у справі відсутні відомості про повідомлення, або причини неявки будуть визнані судом поважними, розгляд заяви має бути відкладено.

Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви і з'ясовує думку сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення.

Закон чітко не регламентує права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, що з'явилися за викликом суду. Враховуючи загальні правила ЦПК України, вони мають право давати пояснення та заявляти клопотання з приводу наданих відповідачем доказів.

Розглянувши заяву про перегляд заочного рішення, суд може своєю ухвалою:

1) залишити заяву без задоволення;

2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження.