Конституційний Суд України у складі суддів:

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича - головуючого, доповідача,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Литвинова Олександра Миколайовича,

Маркуш Марії Андріївни,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Тупицького Олександра Миколайовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Карлаша Юрія Івановича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), абзаців першого, другого, третього, четвертого пункту 3 статті 6, абзацу першого пункту 3 статті 10 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 року № 3689-XII (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 7, ст. 36) зі змінами (далі - Закон).

Заслухавши суддю-доповідача Овчаренка В. А. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне звернення - громадянин Карлаш Ю.І. - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень:

- частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 6 КАС України стосовно того, чи має право особа на захист у суді своїх майнових прав на отримання свідоцтва України на знак для товарів і послуг у випадку відмови у державній реєстрації знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг чи їх частини;

- абзаців першого, другого, третього, четвертого пункту 3 статті 6 Закону в аспекті питання, чи зобов'язана Державна служба інтелектуальної власності України застосовувати як підставу для відмови у реєстрації знака для товарів і послуг те, що до цієї служби раніше звернулася особа і на її ім'я зареєстровано знак чи заявлено про його реєстрацію в Україні або зверталася особа, знаки якої охороняються на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, або особи, яким належать відомі в Україні фірмові найменування та які одержали право на них до дати подання до цієї установи заявки щодо таких самих чи споріднених з ними товарів і послуг;

- абзацу першого пункту 3 статті 10 Закону стосовно того, чи є ці положення диспозитивними, тобто чи дають вони закладу експертизи, Державній службі інтелектуальної власності України, право утриматися від створення висновку, від його затвердження і прийняття рішення у вигляді відмови в реєстрації знака, враховуючи, зокрема, що особа, чия заявка на реєстрацію знака для товарів і послуг розглядається до прийняття Державною службою інтелектуальної власності України рішення про відмову в реєстрації знака, звернулася до суду для дострокового припинення дії свідоцтва, реєстрації на території України торговельної марки, протиставленої згідно з положеннями абзаців першого, другого, третього пункту 3 статті 6 Закону.

Необхідність в офіційній інтерпретації вказаних положень Карлаш Ю.І. обґрунтовує неоднозначним, на його думку, їх застосуванням судами загальної юрисдикції: в одних випадках суди сприяють захисту прав та інтересів особи, яка подала заявку на реєстрацію знака для товарів і послуг, а в інших - не здійснюють такого захисту, що призводить до порушення прав заявника на реєстрацію знака.