У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних із застосуванням положень Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури", далі – Закон) Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне звернути увагу адміністративних судів на таке.

Зі змісту статей 19 – 21 Закону вбачається, що нагляд за додержанням і застосуванням законів здійснюється прокуратурою, зокрема шляхом проведення перевірок.

Порядок проведення перевірок встановлено статтею 21 Закону .

Відповідно до частини першої цієї статті перевірки проводяться за письмовими зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, а також за власною ініціативою прокурора. При цьому перевірки за заявами фізичних чи юридичних осіб, зверненнями та запитами депутатів усіх рівнів, крім заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, проводяться лише у разі їх попереднього розгляду компетентними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами або неприйняття ними у встановлені строки рішень з цих питань.

З цієї норми вбачається, що підставами для перевірки є письмові звернення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, за умови, коли їх розглянуто компетентними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами або неприйнято ними у встановлені строки рішень з цих питань.

Також перевірку може бути проведено за власною ініціативою прокурора.

Відповідно до пункту 2.4 Положення про порядок проведення органами прокуратури перевірок при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів , затвердженого наказом Генерального прокурора України від 12 листопада 2012 року № 111 (далі – Положення) підставами для проведення перевірки прокурором за власною ініціативою є дані, що свідчать про можливі порушення законності.

Висновки про наявність підстав для проведення перевірки можуть бути зроблені за наслідками проведених аналізів, узагальнень, опрацювання інформації про стан законності, вивчення актів та матеріалів органів державного нагляду (контролю), матеріалів розгляду судами цивільних, адміністративних, господарських справ та справ про адміністративні правопорушення, матеріалів кримінальних проваджень, інформаційних баз даних державних органів, повідомлень у засобах масової інформації, мережі Інтернет та з інших джерел, які також можуть відображатися в:

дорученнях Генерального прокурора України, наданих у межах компетенції дорученнях його першого заступника, заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, областей та прирівняних до них прокурорів, їх перших заступників та заступників;

- наказах Генерального прокурора України;

- планах роботи органів прокуратури;

- рішеннях колегій Генеральної прокуратури України, прокуратур обласного рівня;

- рішеннях нарад у керівників органів прокуратури;

- дорученнях прокуратури іншого регіону щодо проведення перевірки, яка потребує вчинення окремих дій у межах повноважень, передбачених статтею 20 Закону України "Про прокуратуру" ;

- інших організаційно-розпорядчих документах.

Частина третя статті 21 Закону передбачає, що для здійснення перевірки прокурор приймає постанову, в якій зазначає підстави, що свідчать про можливі порушення законності, та обґрунтовує необхідність вчинення дій, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої статті 20 цього Закону. Не допускається проведення перевірки без надання копії зазначеної постанови представнику підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, фізичній особі-підприємцю.

Суди повинні враховувати, що відповідно до Положення представником підприємства, установи, організації є уповноважена посадова особа підприємства, установи, організації, що очолює чи входить до складу керівних органів підприємства, установи, організації, а також власник суб’єкта господарювання, фізична особа-підприємець або фізична чи юридична особа, яка у встановленому законом порядку уповноважена діяти від їх імені (абзац п’ятий пункту 1.2 Положення ).