Право на житло є одним з найважливіших соціально-економічних прав громадян. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Питання реалізації мешканцями гуртожитків конституційного права на житло регулюється Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" від 04.09.2008 р. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1 цього Закону сфера його дії поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше 5 років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них. Проте відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону не поширюється на громадян, які: 1) проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв'язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв'язку з роботою (службою) за контрактом; 2) осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав (без офіційної реєстрації місця проживання); 3) громадян, які проживають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі й потребують поліпшення житлових умов, або жила площа яких тимчасово заселена, або повернути колишнє жиле приміщення яким немає можливості; 4) на військовослужбовців, працівників ЗС України та МВС України, які проживають у гуртожитках; 5) на осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз; 6) на осіб, які проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на момент набрання чинності цим Законом.

Сфера дії даного Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій ЗС України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, МВС України та державних навчальних закладів.

Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України "Про житловий фонд соціального призначення"), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України). Так, реалізація мешканцями гуртожитку права на житло шляхом отримання соціального житла закріплена у ст. 8 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", згідно з якою громадяни, на яких поширюється дія цього Закону та які на законних підставах зареєстровані й тривалий час (не менше 5 років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створені органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власникам у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми. Ч. 2 ст. 8 цього Закону передбачає, що для сприяння таким громадянам у розв'язанні їх житлової проблеми вони беруться відповідними місцевими радами в установленому порядку на квартирний облік для надання їм (їх сім'ям) соціального житла на загальних підставах.

Згідно із ст. 9 вищевказаного Закону у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 8, взяття на квартирний облік та надання відповідним громадянам соціального житла здійснюється тим органом місцевого самоврядування, котрий представляє інтереси територіальної громади, де розташовано гуртожиток, в якому вони зареєстровані та проживають. Виконавчий орган відповідної місцевої ради на підставі рішення ради про надання соціального житла мешканцям гуртожитку, на яких поширюється дія цього Закону, видає згідно з чинним законодавством ордери, які є єдиною підставою для вселення у надане соціальне житло.

Статистичні дані свідчать, що протягом 2011 - 2012 рр. апеляційним судом м. Києва переглянуто незначну кількість справ, які виникають зі спорів щодо реалізації житлових прав мешканців гуртожитків. З матеріалів справ, надісланих з районних судів, убачається, що при розгляді спорів даної категорії суди нечасто застосовують Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків". Проаналізувавши надіслані матеріали, можна зробити відповідні висновки з наступних питань.

Критерії розмежування справ щодо реалізації житлових прав мешканців гуртожитків (юрисдикція спорів)

Питання юрисдикції цивільних справ даної категорії спорів регулюється главою 2 ст.ст. 15 - 16 ЦПК України. Спори, що виникають з приводу виселення з гуртожитку та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку, стягнення плати за користування його приміщеннями (ліжко-місцями), визнання ордеру на жилу площу в гуртожитку недійсним, розглядаються в порядку цивільного судочинства. Якщо характеризувати справи даної категорії, то саме такі позови протягом 2011 - 2012 рр. найчастіше перебували у провадженні судів першої інстанції м. Києва та розглядалися в порядку позовного провадження. Спори, які розглядаються в порядку наказного та окремого провадження, при розгляді справ даної категорії судами першої інстанції не зустрічалися.

Особливості розгляду справ судами першої інстанції

При розгляді даної категорії спорів судами першої інстанції застосовуються ЦПК України, Житловий кодекс Української РСР, Примірне положення про гуртожитки, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.86 року № 208, Закон України "Про оренду державного та комунального майна", Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

У провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебувала справа за позовом дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду об'єктів соціально-побутового призначення "Екос" до Вільчинського О.М. та Вільчинської А.С. у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх Вільчинської В.О., Вільчинської В.О., треті особи: Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві держадміністрації, Товарної біржі "Українська інвестиційна" про виселення. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва позовні вимоги залишені без задоволення. При цьому суд посилався на ст. 19 вказаного Закону, відповідно до якої забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей. Суд також посилався, на ст. 132 ЖК України, якою встановлено вичерпний перелік осіб, які можуть бути виселені без надання іншого житла. Оскільки Вільчинська А.С. - мати двох неповнолітніх дітей, то норми цієї статті на неї не поширюються. Зазначене судове рішення було оскаржене в апеляційному порядку та відповідно до рішень апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2012 р. скасоване і постановлене нове рішення, про задоволення позовних вимог та виселення відповідачів із займаного жилого приміщення. Суд апеляційної інстанції зауважив безпідставність застосування норм ст. 132 ЖК України та Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", оскільки Вільчинська А.С. ніколи не була працівником позивача, а була поселена до гуртожитку тимчасово на підставі договору оренди, укладеного між позивачем та підприємством (Товарною біржею "Українська інвестиційна"), на якому відповідачка працює, і відповідно на спірні правовідносини вказані норми не поширюються.

Виселення з гуртожитку та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку

Відповідно до ст. 19 вказаного Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, а саме - лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, не придатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої ст. 20 цього Закону.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва, яке ухвалою апеляційного суду м. Києва залишено без змін, по справі за позовом Дочірнього підприємства, "ЕКОС" АТ ХК "Київміськбуд" до Іваницької Ю.М., третя особа: Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення. Судом встановлено, що Іваницька Ю.М. займала одне ліжко-місце в гуртожитку на підставі договору про компенсаційні витрати на утримання житлового фонду, укладеного між ЖУ "Лівобережне" ДП "ЕКОС" ХК "Київміськбуд" та Іваницькою Ю.М., строк дії договору з 1 січня 2009 р. по 31 грудня 2009 р. Проте після закінчення строку дії договору відповідачка відмовилася звільнити займане приміщення. На день звернення до суду Іваницька Ю.М. займала вказане приміщення більше 5 років, у зв'язку з чим обґрунтовувала свою позицію тим, що на неї поширюється дія Закону "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", згідно з яким виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадках визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, не придатному для проживання людей. Проте суд не погодився з такою позицією відповідачки, оскільки норми вищевказаного Закону не поширюються на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності, у т.ч. ті, що передані територіальним громадам у постійне чи тимчасове користування. Також судом не було прийнято до уваги посилання Іваницької Ю.М. на те, що вона проживає в гуртожитку більше 5 років, вчасно та в повному обсязі сплачує комунальні послуги, які зараховуються на рахунок позивача, позаяк відповідач не перебуває у трудових відносинах з балансоутримувачем гуртожитку, не отримувала ордера на заселення на житлову площу в гуртожитку, а отже, є тимчасовим мешканцем, на якого поширюються норми ст. 99 ЖК України.