Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) торговий патент повинен бути розміщений у приміщеннях для надання послуг у сфері грального бізнесу та надання побутових послуг; має бути відкритим та доступним для огляду. При розміщенні ксерокопії торгового патенту на гральному автоматі дотримується вимога цієї статті щодо відкритості та доступності торгового патенту для огляду, тобто інформаційної функції патенту. Зазначена норма Закону не передбачає обов'язку господарюючих суб'єктів розміщувати для огляду саме оригінали торгових патентів або їх нотаріально засвідчені копії (постанова Верховного Суду України від 23 січня 2012 р. у справі № 21-262а11).

1. Аналіз положень МК (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та постанов Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 9 квітня 2008 р. № 339 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" та від 20 грудня 2006 р. № 1766 "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. З цією метою вони мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару.

Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів (постанова Верховного Суду України від 10 квітня 2012 р. у справі № 21-52а12).

2. У разі якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, за винятком випадку, коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.

В інших випадках за умови наявності обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов'язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір (постанови Верховного Суду України від 20 лютого 2012 р. у справі № 21-390а11, від 26 червня 2012 р. у справі № 21-130а12).

3. Факт перебування громадянина на консульському обліку в країні, яка є суб'єктом міжнародних відносин, зумовлює необхідність для мети, передбаченої ч. 2 ст. 8 Закону України від 13 вересня 2001 р. № 2681-III "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), вимагати на підтвердження факту перебування транспортного засобу на обліку в цій же країні документи, видані саме її повноважними органами.

Оскільки автомобіль позивача не був зареєстрований у цій країні, відповідні документи митниці не надані, то вона правомірно відмовила позивачу у здійсненні пільгового митного оформлення автомобіля (постанови Верховного Суду України від 5 березня 2012 р. у справі № 21-405а11, від 5 березня 2012 р. у справі № 21-416а11, від 5 березня 2012 р. у справі № 21-444а11, від 5 березня 2012 р. у справі № 21-454а11, від 8 травня 2012 р. у справі № 21-90а12, від 19 червня 2012 р. у справі № 21-80а12).

4. Передбачене ст. 355 МК порушення митних правил, яке полягає в заявленні у вантажній митній декларації неправдивих відомостей як підстави для звільнення від сплати податків і зборів, що спричинило їх недобори до бюджету, не можна вважати триваючим, а тому за правилами ч. 1 ст. 328 МК адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня його вчинення (постанова Верховного Суду України від 9 квітня 2012 р. у справі № 21-260а11).

Положення про порядок передачі об'єкта права державної власності, затвердженого постановою КМУ від 21 вересня 1998 р. № 1482, яким врегульовано механізм та порядок передачі державного майна, пов'язує виникнення в ініціатора такої передачі обов'язку погоджувати пропозиції щодо цього з юридичними особами лише за умови закріплення за ними такого майна на праві господарського відання чи оперативного управління.

Позивачі не належать до кола суб'єктів, з якими відповідно до п. 5 зазначеного Положення необхідно погоджувати пропозиції щодо передачі об'єктів права державної власності, оскільки зазначене майно хоч і знаходиться на їх балансі, проте не закріплене за ними на праві господарського відання або оперативного управління (постанови Верховного Суду України від 27 березня 2012 р. у справі № 21-49а12, від 15 травня 2012 р. у справі № 21-129а12).

1. За змістом положень п. 16 ч. 1 ст. 32 Закону України від 18 листопада 2003 р. № 1280-IV "Про телекомунікації" та пунктів 31, 107 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ від 9 серпня 2005 р. № 720 (чинних на час виникнення спірних правовідносин), зазначена норма Закону передбачає порядок надання за особистим зверненням споживача безоплатно послуг щодо розшифровки суми за надані телекомунікаційні послуги лише за той розрахунковий період, до якого споживач має претензії. Надання за заявою абонента розшифровок щодо тривалості та напрямку телефонних дзвінків за будь-який розрахунковий період, до якого споживач не має претензій, здійснюється як додаткова телекомунікаційна послуга, вартість якої не належить до сфери державного регулювання (постанови Верховного Суду України від 24 квітня 2012 р. у справі № 21-35а12, від 15 травня 2012 р. у справі № 21-114а12, від 5 червня 2012 р. у справі № 21-133а12).

2. За змістом ст. 7 Закону України від 5 квітня 2001 р. № 2344-III "Про автомобільний транспорт" маршрути між населеними пунктами області та обласним центром є внутрішньообласними, тому дії щодо організації перевезень на таких маршрутах віднесено до повноважень обласної державної адміністрації як органу державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту в межах області (постанова Верховного Суду України від 29 травня 2012 р. у справі № 21-123а12).

1. За змістом п. 12 розд. X "Перехідні положення" ЗК (чинного на час виникнення спірних правовідносин), незважаючи на місцезнаходження землі, виключено можливість органів місцевого самоврядування розпоряджатися землями державної і комунальної власності, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї). Водночас відповідно до ст. 84 ЗК зазначені землі державної власності взагалі не можуть передаватись у комунальну та (або) приватну власність. За змістом зазначеної статті право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади. Крім того, відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 12 ЗК до повноважень органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин належить вилучення земельних ділянок із земель комунальної, а не державної власності.

У зв'язку з цим селищна рада, приймаючи рішення щодо земельної ділянки, на якій розташоване державне підприємство, не врахувала особливого правового статусу земельної ділянки та вийшла за межі повноважень, наданих їй Конституцією України та законами України (постанова Верховного Суду України від 20 лютого 2012 р. у справі № 21-367а11).

2. Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або у судовому порядку.

Право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, КМУ, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, надано головам обласних державних адміністрацій (ст. 33 зазначеного Закону).

Розпорядження голови районної державної адміністрації, на підставі якого видано державний акт на право власності на земельну ділянку, є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому воно не може бути в подальшому скасоване посадовою особою, яка його прийняла (постанова Верховного Суду України від 5 березня 2012 р. у справі № 21-423а11).

3. Підготовка та видача висновків, зокрема щодо надання земельних ділянок у користування або власність та наявних обмежень, а також висновків щодо умов відведення земельних ділянок у користування належить до такого виду земельно-кадастрових робіт і послуг, як надання консультацій з питань оформлення прав на земельні ділянки, які відповідно до вимог п. 5 Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою КМУ від 1 листопада 2000 р. № 1619, надаються на платній основі (постанови Верховного Суду України від 5 березня 2012 р. у справі № 21-349а11, від 26 березня 2012 р. у справі № 21-277а11, від 27 березня 2012 р. у справі № 21-63а12, від 10 квітня 2012 р. у справі № 21-54а12, від 11 червня 2012 р. у справі № 21-284а11).

4. Вчинена з порушенням чинного законодавства добровільна відмова від права постійного користування невизначеною частиною земельної ділянки не може розцінюватися як добровільна відмова від права постійного користування усією земельною ділянкою та бути підставою припинення зазначеного права згідно зі ст. 141 ЗК (постанова Верховного Суду України від 9 квітня 2012 р. у справі № 21-291а11).

5. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України від 3 березня 1998 р. № 147/98-ВР "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (далі - Закон № 147/98-ВР) передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що передача об'єктів з комунальної у державну власність, у тому числі об'єктів незавершеного будівництва, здійснюється за наявності згоди КМУ на їх передачу. Таким чином, перехід права власності з комунальної до державної закон пов'язує з такою обов'язковою обставиною, як відповідне волевиявлення на зазначену передачу як суб'єкта комунальної власності (Київради), так і КМУ. У справі, що розглядається, суди всіх інстанцій встановили відсутність сукупності таких рішень Київради та КМУ. Суд касаційної інстанції, застосовуючи ст. 5 Закону № 147/98-ВР, помилково виходив із того, що перехід права власності можливий і за відсутності сукупності вищезазначених волевиявлень (рішень) Київради та КМУ, пов'язуючії це з іншими обставинами (постанова Верховного Суду України від 11 червня 2012 р. у справі № 21-295а11).

• податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість)

1. При визначенні бази оподаткування податку на додану вартість (далі - ПДВ) операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень МК і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть порівнюватись. Висновок суду касаційної інстанції про те, що згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) база оподаткування ПДВ зазначених операцій має обмежуватися митною вартістю імпортованого товару, яка відповідає його звичайній ціні, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства і є помилковим (постанова Верховного Суду України від 12 березня 2012 р. у справі № 21-380а11).

2. У разі якщо платник податку не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною. Саме своєчасно подана платником податку заява до податкового органу є підставою для включення до податкового кредиту суми податку, сплаченої у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі якщо право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулися господарські операції, суми ПДВ, вказані у податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані (постанова Верховного Суду України від 26 березня 2012 р. у справі № 21-268а11).

• бюджетного відшкодування з ПДВ

1. За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) платник ПДВ має право на бюджетне відшкодування незалежно від терміну його реєстрації як платника цього податку, якщо податковий кредит за звітний період сформований внаслідок придбання основних фондів (постанова Верховного Суду України від 21 лютого 2012 р. у справі № 21-17а12).

2. Якщо спеціальний режим оподаткування, встановлений п. 11.29 ст. 11 Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), поширюється на суб'єкт господарювання, подання податкової декларації скороченої форми є його обов'язком, а не правом (постанови Верховного Суду України від 20 лютого 2012 р. у справі № 21-395а11, від 26 березня 2012 р. у справі № 21-393а11, від 3 липня 2012 р. у справі № 21-204а12).

3. Підпунктом 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України від 21 грудня 2000 р. № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено граничні строки для подання заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування, і ця норма не встановлює строків, протягом яких здійснюється зарахування належної платнику повної суми бюджетного відшкодування шляхом зменшення податкових зобов'язань із цього податку наступних податкових періодів, якщо заява про таке відшкодування подана своєчасно (постанова Верховного Суду України від 6 лютого 2012 р. у справі № 21-354а11).

4. Відповідно до підпунктів 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, а підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду, втрачають право, зокрема на нарахування податку та складання податкової накладної.

При встановленні судом обставин, за яких позивач міг усвідомлювати, що його контрагент, який звільнений від сплати ПДВ, при формуванні ціни на товар включив ПДВ за ставкою 20%, суд касаційної інстанції помилково виходив із того, що наявність у платника податку - позивача - виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ із державного бюджету (постанова Верховного Суду України від 12 березня 2012 р. у справі № 21-270а11).

• податку з доходів фізичних осіб

З набранням чинності Закону України від 22 травня 2003 р. № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" його положення, які є спеціальними у застосуванні до правовідносин оподаткування та прийняті пізніше у часі порівняно із Законом України від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII "Про прокуратуру", підлягають пріоритетному застосуванню до правовідносин, пов'язаних з оподаткуванням (неоподаткуванням) грошової допомоги, що виплачується прокурорам і слідчим прокуратури у разі їх виходу на пенсію за вислугою років (постанова Верховного Суду України від 3 липня 2012 р. у справі № 21-162а12).

• збору за забруднення навколишнього природного середовища

Санітарний збір у портах є обов'язковим для сплати судновласниками при кожному вході у порт, а його ставки із суден групи "А", встановлені п. 36 Положення про портові збори, затвердженого постановою КМУ від 12 жовтня 2000 р. № 1544, обчислюються виходячи з об'єму судна або самохідної частини складеної плавучої споруди та не залежать від розміру або кількості проведених заходів, передбачених п. 35 цього Положення.

Такий портовий збір, як санітарний є заходом, спрямованим на запобігання забрудненню моря скиданням відходів та інших матеріалів, і спонукає судновласників охороняти морське середовище (постанова Верховного Суду України від 27 лютого 2012 р. у справі № 21-453а11).

1. Моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією, для цілей застосування статей 2, 4 Закону України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України (постанова Верховного Суду України від 16 січня 2012 р. у справі № 21-412а11).

2. Притягнення суб'єктів господарювання до відповідальності за використання гральних автоматів, в яких не реалізовані фіскальні функції, можливе лише з моменту включення до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій комп'ютерно-касової системи "Фіскал", тобто з 1 липня 2008 р., оскільки до цієї дати у суб'єктів господарювання не було об'єктивної можливості дотримати вимог ст. 3 Закону України від 6 липня 1995 р. № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у частині використання гральних автоматів, що переведені у фіскальний режим роботи (постанови Верховного Суду України від 23 січня 2012 р. у справі № 21-382а11, від 6 лютого 2012 р. у справі № 21-362а11).

3. З моменту включення наказом Державної податкової адміністрації України від 1 липня 2008 р. № 430 "Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції" до Державного реєстру комп'ютерно-касової системи "Фіскал", яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів, держава виконала взятий на себе обов'язок щодо забезпечення переведення суб'єктів господарювання на облік розрахункових операцій у готівковій формі при використанні гральних автоматів із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій.

У зв'язку з цим із зазначеної дати суб'єкти господарювання зобов'язані використовувати у своїй діяльності гральні автомати, оснащені вказаною комп'ютерно-касовою системою, і не повинні вводити в експлуатацію ті гральні автомати, що не забезпечують можливість застосування цієї системи (постанови Верховного Суду України від 13 лютого 2012 р. у справі № 21-396а11, від 8 травня 2012 р. у справі № 21-93а12).

4. До суб'єкта господарювання, який здійснював розрахункові операції через незареєстрований, неопломбований в установленому порядку та непереведений у фіскальний режим роботи реєстратор розрахункових операцій, застосовуються фінансові санкції, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України від 6 липня 1995 р. № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", чинного на час виникнення спірних правовідносин (постанова Верховного Суду України від 5 червня 2012 р. у справі № 21-97а12).

5. За змістом ст. 15-3 Закону України від 19 грудня 1995 р. № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та пунктів 2, 22 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою КМУ від 30 липня 1996 р. № 854, у разі якщо магазин не є спеціалізованим підприємством відповідно до вимог зазначених норм, підприємець не має права здійснювати в ньому продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці (постанова Верховного Суду України від 13 лютого 2012 р. у справі № 21-371а11).