У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України , та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Особа, якій продавець передав право вимоги до покупця, звернулася до господарського суду з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням оплати товару, поставленого на підставі видаткових накладних.

Скасовуючи рішення місцевого та постанову апеляційного господарського судів про відмову у задоволенні позовних вимог, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Водночас суди попередніх інстанцій не врахували, що наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України , а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (див. постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012).

2. Недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не є дією непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, внаслідок якої боржник може бути звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (стаття 617 ЦК України , частина друга статті 218 ГК України ).

Постачальник звернувся з позовом до споживача про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних, пені та суми штрафу за неналежне виконання умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, якою частково задоволено позовні вимоги та, зокрема, стягнуто зі споживача суму пені, інфляційних втрат та 3 % річних, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Статтею 218 ГК України визначено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Та обставина, що мешканці (кінцеві споживачі) сплачують за опалення впродовж року і мають реструктуризацію заборгованості, не впливає на обов'язок відповідача виконувати свої договірні зобов'язання перед позивачем та відповідно не виключають його вини у виникненні заборгованості (див. постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2011 № 47/523).

3. Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу про виконання грошового зобов'язання (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа), не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Іпотекодержатель/кредитор звернувся з позовом до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, якою задоволено позовні вимоги, Вищий господарський суд України зазначив таке.

На виконання приписів статті 35 Закону України "Про іпотеку" позивачем на адресу відповідача (іпотекодавця) та третьої особи (боржника) була направлена вимога про погашення боргу за кредитним договором з пропозицією погасити його в тридцятиденний строк. При цьому банк попередив останніх, що у випадку непогашення боргу буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Дана вимога отримана третьою особою (боржником), що підтверджується підписом уповноваженого представника на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Від відповідача (іпотекодавця) ця вимога повернулася на адресу позивача з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Таким чином, позивачем у повному обсязі виконано приписи Закону України "Про іпотеку" та умови договору іпотеки, укладеного з відповідачем (іпотекодавцем), щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом направлення вимоги про усунення порушень рекомендованим листом на адресу відповідача, погоджену ним в договорі іпотеки. При цьому неотримання відповідачем зазначеної вимоги обумовлено виключно ігноруванням листа останнім та, відповідно, не може бути доказом порушення позивачем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки (див. постанову Вищого господарського суду України від 04.07.2012 № 20/5007/121/11).

4. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить законодавству України.

Виконавець звернувся з позовом до замовника про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу в зв'язку з несвоєчасним здійсненням розрахунків за охоронні послуги.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України зазначив таке.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України , іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України , частиною шостою статті 231 ГК України , статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України , відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08.

5. За прострочення платежу за договором може бути стягнуто пеню, сума якої не може перевищувати встановлений законом граничний розмір, тобто пеню, обчислену на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Підрядник звернувся з позовом до замовника про стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних.

Залишаючи без змін рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог у частині інфляційних втрат та відсотків річних та змінюючи зазначені рішення в частині суми стягнення пені, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Відповідно до статті 611 ЦК України одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки.

Положеннями статті 216, частини першої статті 218 ГК України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 ГК України).

Умовами договору встановлена відповідальність у вигляді пені за порушення зобов'язання в частині оплати виконаних робіт у розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Проте розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" , незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені (див. постанову Верховного Суду України від 24.10.2011 та постанову Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі № 25/187).

6. Розмір пені за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги визначено Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" , що виключає застосування до даних правовідносин приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" .