Обставини справи:

Позов заявлено про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2007 р. N 1325 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань Міністерства транспорту та зв'язку". В ході розгляду справи представником позивача було усно заявлено клопотання про уточнення позовних вимог, в якому заявлено про визнання незаконною та нечинною постанову КМУ N 1325 від 14.11.2007 р. в частині підпункту 1 пункту 5 та скасування зазначеного положення.

Відповідно до ст. 51 КАС України позивач має право змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду, а тому судом прийнято до розгляду зазначені уточнення позивача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ст. 124 Конституції України, постанову КМУ від 28.12.92 р. N 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Указ Президента України від 10.06.97 р. N 503 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" та зазначає, що оспореною постановою КМУ N 1325 надано право Укрзалізниці формувати та реалізовувати єдину тарифну політику на залізничному транспорту, що порушує право позивача на використання тарифів, затвердженим компетентним державним органом, та перешкоджає здійсненню господарської діяльності з надання експедиторських послуг на залізничному транспорті. Крім того, представником позивача звернено увагу, що тарифна політика є предметом розгляду низки судових спорів, за якими ухвалені відповідні рішення про зобов'язання регулювання тарифної політики Міністерством транспорту та зв'язку.

Одночасно позивач заявив клопотання про забезпечення позову шляхом зупинення дії спірної постанови відповідача та заборони Міністерству транспорту та зв'язку України та Державній адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" керуватися в своїй діяльності постановою КМУ від 14.11.2007 р. N 1325 до вступу в законну силу рішення у даній адміністративній справі. Ухвалами суду від 13.12.2007 р. та від 28.12.2007 р. вирішено про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2007 р. N 1325 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань Міністерства транспорту та зв'язку" в частині регулювання тарифів, що впливає на правовідносини із здійсненням перевезення залізничним транспортом.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що оспорена Постанова прийнята в межах повноважень, відповідає законодавству та не порушує прав та інтересів позивача. В якості правових підстав заперечення представник відповідача посилалась на ст.ст. 113, 116 Конституції України, Закони України "Про Кабінет Міністрів України" та "Про ціни і ціноутворення".

Представники третіх осіб підтримали позицію, наведену представником Кабінету Міністрів України, та просили суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

14 листопада 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 1325 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань Міністерства транспорту та зв'язку". Спірна постанова, зокрема, вносить зміни щодо формування та регулювання тарифів на послуги перевезення транзитних вантажів залізничним транспортом через територію України. Позивач є підприємством транспорту, яке надає послуги експедирування та перевезення. Зокрема, у тексті підпункту 1 пункту 5 зазначено: "у пункті 4: підпункт 15 виключити; доповнити підпункт 26 пункту 4 абзацом такого змісту: "погоджує тарифи Укрзалізниці на перевезення транзитних вантажів залізничним транспортом через територію України". Зазначені зміни вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. N 789, якою затверджено Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України.

На час розгляду даної адміністративної справи та на час прийняття спірної постанови в різних судах розглядаються аналогічні спори щодо питання регулювання тарифів на здійснення перевезення залізницею. Деякі судові рішення не набрали законної сили, інші скасовані, а тому не має чіткого визначення, якими саме тарифами повинні користуватися учасники господарських правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

ЗАТ "Інтертранс" при здійсненні своєї господарської діяльності укладає договори з Укрзалізницею та користується тарифами, встановленими відповідно до оспореної постанови тощо, а тому положення підпункту 1 пункту 5 оспорюваної постанови зачіпає охоронювані законом інтереси позивача, як учасника господарських відносин, пов'язаних із наданням послуг перевезення та експедирування.

Підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів правовідносин, на регулювання яких видано спірний акт.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Конституційним Судом України у Рішенні по справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно правових актів органів Верховної Ради України (справа про акти органів Верховної Ради України) від 23.06.97 р. N 2-зп, справа N 3/35-313), було сформовано правову позицію, відповідно до якої визначено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.