Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про визнання незаконним та нечинним Указ Президента України від 17.01.2008 р. НОМЕР_3 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України".

В судовому засіданні 24.04.2009 р. оголошено резолютивну частину постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд В С Т А Н О В И В:

Згідно Указу Президента України від 13.03.2003 р. N 221/2003 позивач був призначений на посаду начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Згідно Указу Президента України від 17.01.2008 р. НОМЕР_3 "Про звільнення ОСОБА_1 О. з посади начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України" позивача звільнено з посади.

В подальшому згідно наказу Міністра оборони України від 29.01.2008 р. N 04-р позивача звільнено з державної служби.

Позивач - ОСОБА_1 - вважає зазначений Указ Президента України від 17.01.2008 р. незаконним та нечинним з таких підстав.

Ст. 30 Закону України "Про державну службу" визначені виключні підстави для припинення державної служби, і даний перелік є вичерпним. Проте, в оскаржуваному Указі відсутнє посилання на ст. 30 Закону України "Про державну службу", а також на положення Конституції України або Закону України "Про розвідувальні органи". Тобто, позивач стверджує, що його звільнено безпідставно.

Згідно наказу Міністра оборони України N 4-р від 29.01.2008 р. вказано в якості причини звільнення п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Проте, в такому випадку не було дотримано вимог ст. ст. 40 та 49-2 КЗпП України щодо гарантій при звільненні працівника. Зокрема, позивач посилається на те, що його не попереджали про звільнення та не пропонували іншої роботи

В додаткових поясненнях позивач пояснив, що вважає оскаржуваний указ нормативно-правовим актом, оскільки він має державне значення і має загальнообов'язковий характер, зокрема, для Міністерства оборони України, і стосується не лише особисто позивача.

Також позивач вважає, що в даному випадку до правовідносин сторін має застосовуватися річний строк позовної давності згідно ст. 99 КАС України.

Відповідач - Президент України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач вважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України, що підлягає до застосування до правовідносин сторін в даному випадку. За таких обставин в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено за пропуском строку позовної давності згідно вимог ст. 100 КАС України.

3-я особа - Міністерство оборони України - вважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України, що підлягає до застосування до правовідносин сторін в даному випадку. За таких обставин в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено за пропуском строку позовної давності згідно вимог ст. 100 КАС України.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з таких підстав.

По-перше, оскаржуваний Указ Президента України від 17.01.2008 р. НОМЕР_3 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України" не є актом нормативно-правового характеру, тому висновок позивача про необхідність дотримання вимог ст. 171 КАС України під час розгляду справи є необґрунтованим.

Спеціального закону щодо нормативно-правових актів станом на день прийняття рішення не прийнято. Проте, визначення нормативно-правового акта міститься у підзаконних актах, що можуть використовуватися в якості джерела права за відсутності спеціального закону.

Зокрема, згідно Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Мін'юсту від 12.04.2005 р. N 34/5, нормативно-правовий акт визначений як офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

В даному випадку оскаржуваний Указ прийнятий Президентом України як суб'єктом владних повноважень в рамках здійснення повноважень щодо кадрових призначень посадових осіб, тому є актом саме персоніфікованого характеру, розрахований на "разове" застосування, оскільки акти звільнення посадових осіб, як і їх призначення є "разовими" діями, і не розраховані на багаторазове використання.