У IV кварталі 1991 року та у І кварталі 1992 року арбітражними судами Луганської, Львівської, Донецької, Дніпропетровської, Харківської областей та м.Києва розглянуто 266 справ, пов'язаних з недостачами вугілля при поставках і перевозках. Як вбачається з матеріалів цих справ, у відвантажених споживачам підприємствами вугільної промисловості 610 вагонах загальною вагою 45 тис.140 тонн підприємствами-одержувачами та залізницею складені акти про недостачу 2 тис.346 тонн вугілля або 5,2 відсотків відвантаженої кількості у спірних вагонах.

Вивчення цих справ показало, що по більшості з них рішення арбітражних судів України відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та поданим доказам.

Поряд з цим в окремих арбітражних судах не виключені факти прийняття рішень без достатнього дослідження матеріалів справи, належної оцінки доказів, що не сприяє встановленню дійсних причин та місця виникнення недостачі вугілля. Випадки прийняття помилкових рішень пояснюються також неправильним застосуванням Статуту залізниць, Правил перевозок вантажів та Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю.

Так, відповідно до параграфа 12 розділу 4 та параграфа 14 розділу 3 Правил перевозок вантажів визначення ваги нетто здійснюється шляхом відрахування з ваги брутто маси вагона за трафаретом (з бруса). Мають місце випадки, коли в актах прийомки, складених вантажоодержувачем за участю представника громадськості, при відсутності відомості про зважування вагонів після розвантаження, вага маси вагона, яка відраховується з ваги брутто, не відповідає транспортному документу. Наприклад, в залізничній накладній зазначено, що вага вагона з бруса складає 21 тонну, а в акті з ваги брутто відраховується вага вагона 22 тонни і навпаки, відповідно до накладної вага вагона 22 тонни, а в акті - 21 тонна. Не аналізуючи цих розходжень у поданих доказах і не надав їм відповідну оцінку, арбітражний суд поклав на відправника відповідальність за недостачу вугілля (справи арбітражного суду Донецької області NN 76-9, 362-9). Цей же арбітражний суд задоволив позов одержувача та стягнув з відправника вартість недостачі у одному вагоні 7,9 тонн вугільного брикету, посилаючись на те, що "матеріалами справи встановлено, що до відповідача надійшов вантаж, при прийомці якого з участю перевізника виявлено недостачу і складений акт". Між тим, як вбачається з залізничної накладної, вантаж виданий одержувачу у порядку статті 65 Статуту, тобто без перевірки. В акті прийомки, крім констатації, що вагон прибув на станцію призначення з недостачею 7,9 тонн, взагалі не зафіксовано яким же чином було встановлено цю недостачу. В основу рішення арбітражний суд поклав невідомо ким зроблений на звороті залізничної накладної запис про те, що вага брутто складає не 88 т, а тільки 80,8, а вага вагона не 22 т з бруса, а 22,7 тонни (справа 68-9).

Відповідно до п.12 Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю, якщо продукцію одержано у декількох вагонах, вартість якої сплачена за одним розрахунковим документом, одержувач зобов'язаний перевірити кількість цієї продукції в усіх вагонах. Однак, є непоодинокі факти, коли за одним розрахунковим документом відвантажується маршрут або група вагонів, а одержувач перевіряє вагу вантажу лише в окремих вагонах і арбітражний суд не звертає на це увагу при вирішенні питання про відповідальність за недостачу вугілля. Арбітражний суд Донецької області відмовив у позові про стягнення вартості недостачі вугілля, оскільки відповідач подав докази про те, що вага вугілля у спірних вагонах була проконтрольована станцією відправлення, про що є запис у журналі, і тому "прийомка цих вагонів повинна була здійснена за участю перевізника, що не було зроблено позивачем" (справа N 778-9). Такий мотив арбітражного суду не відповідає чинному законодавству, зокрема, Статуту залізниць. Арбітражний суд Львівської області відповідальність за недостачу вугілля поклав на залізницю тільки на тій підставі, що на станції відправлення представником залізниці було підтверджене правильність визначення ваги вантажовідправником, про що складений акт зважування. (Справа N 6/114). Помилковість такого підходу до вирішення спору полягає у тому, що участь залізниці у зважуванні вантажу, завантаженого засобами відправника, відповідно до Статуту залізниці ще не є доказом вини перевізника у несхоронності вантажу. Зазначена обставина підлягає врахуванню при вирішенні питання про причини і місце виникнення недостачі, тобто про відповідальність сторін, але не як основна, а поряд з іншими доказами, які свідчать про їх вину.