У порядку інформації та для врахування у розгляді справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про рекламу, надсилається огляд вирішених господарськими судами справ, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Поширенням інформації, що вводить в оману є, зокрема, повідомлення невизначеному колу осіб неправдивих відомостей шляхом розміщення недобросовісної реклами.

Рішенням Антимонопольного комітету України (далі - АМК) визнано дії Товариства стосовно повідомлення останнім невизначеному колу осіб неправдивих відомостей щодо низьких цін у торговельній мережі порушенням, передбаченим статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману.

В основу зазначеного рішення було покладено, зокрема, такі обставини:

- на білбордах міста було розміщено рекламу, яка містила знак для товарів і послуг, що використовувався у господарській діяльності Товариства, та інформацію про нижчі ціни у його торговельній мережі, ніж у конкурентів;

- з метою перевірки достовірності тексту реклами територіальним відділенням АМК було проведено порівняльний аналіз роздрібних цін на продовольчі товари з іншими суб'єктами аналогічного сегменту ринку в місті;

- за результатами дослідження встановлено, що реклама зазначеного змісту не відповідала дійсності, оскільки роздрібні ціни реалізації на окремі продовольчі товари в супермаркетах мережі Товариства є навіть вищими, ніж зафіксовано за результатами проведеного моніторингу; відтак у Товариства були відсутні підстави для твердження про те, що в його торговельній мережі "дешевше" у порівнянні з конкурентами;

- територіальним відділенням АМК встановлено, що за інформацією, наданою Товариством, у місті здійснювалося порівняння із 105 цінами товарних позицій конкурентів, тобто не знаходить підтвердження інформація про те, що щотижня проводився моніторинг 30000 цін конкурентів у територіальних межах міста.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство, замовивши рекламні матеріали зазначеного змісту, зробило спробу досягти успіху в конкуренції шляхом здійснення впливу на споживчий попит покупців не завжди правдивими та такими, що вводять в оману, твердженнями. Відповідна реклама здатна привернути увагу споживача і є додатковим стимулом для придбання товарів саме в торговельній мережі Товариства; водночас така реклама є недобросовісною конкуренцією, оскільки може ввести в оману споживачів та завдати шкоди конкурентам.

Вищий господарський суд України дійшов висновку, що у розгляді даної справи господарські суди правильно виходили з вимог статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", згідно з якою поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання (постанова Вищого господарського суду України від 06.07.2010 № 11/170-О-09).

2. Розміщення недостовірної інформації щодо досвіду надання послуг є недобросовісною рекламою.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, відповідача зобов'язано спростувати рекламу щодо лікування захворювання, поширену в газетах та на телеканалі.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що у згаданій рекламі містилися посилання на наявність у клініці найдосконалішого комплексу для лікування, безпечної ультразвукової діагностики та досвіду лікарів клініки у здійсненні значної кількості успішних операцій.

Водночас підприємством не подано доказів щодо проведення лікарями клініки успішних операцій, крім того, інформація щодо кількості операцій є суперечливою; пояснення лікарів клініки, викладені ними у власному резюме щодо кількості проведених операцій, не є достовірними.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про рекламу" публічне спростування недобросовісної та неправомірної порівняльної реклами здійснюється добровільно або за рішенням суду за рахунок винної особи в такому ж порядку, в якому вона була розміщена.

Згідно з частиною одинадцятою статті 21 названого Закону забороняється реклама нових методів профілактики, діагностики, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування.

Отже, встановивши, що: відповідачем у засобах масової інформації розповсюджувалася недобросовісна реклама і такі дії були спрямовані на привернення до себе якомога більшої кількості клієнтів, які потребують відповідних послуг, в зв'язку з чим порушувалося право позивача на підприємницьку діяльність та вільне конкурентне середовище; обрані позивачем способи захисту свого права відповідають приписам Закону України "Про рекламу" в частині зобов'язання спростувати недобросовісну рекламу, попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 4/73).

3. Закінчення строку дії дозволу місцевої ради на тимчасове розміщення рекламних конструкцій є підставою для припинення договірних відносин та відповідно демонтажу рекламного засобу, якщо у договорі передбачено, що моментом закінчення строку його дії є закінчення строку дії відповідного дозволу.

Комунальне підприємство звернулося до господарського суду з позовом до Фізичної особи - підприємця про стягнення боргу з оплати переданих в оренду місць для тимчасового розміщення рекламних конструкцій та зобов'язання демонтувати рекламні конструкції, посилаючись на укладений сторонами договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів (далі - Договір).

Попередні судові інстанції у прийнятті судових рішень про задоволення позовних вимог виходили з фактичних даних, які підтверджують: невиконання відповідачем умов Договору з оплати переданих йому в оренду місць для тимчасового розміщення рекламних конструкцій на заявлену позивачем суму; закінчення строку дії Договору в частині оренди місць тимчасового розміщення рекламних конструкцій внаслідок закінчення дії відповідного дозволу; відсутність фактичних даних щодо припинення Договору в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи - підприємця з урахуванням такого.

Згідно з пунктом 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та в порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Типових правил.

Відповідно до пункту 32 названих Типових правил плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).