Відповідно до пункту 6 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України

З метою забезпечення правильного і однакового застосування законодавства у вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про державний матеріальний резерв, дати господарським судам України такі роз'яснення.

1. Загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву визначені Законом України "Про державний матеріальний резерв" (далі - Закон).

Крім того, відповідні питання регулюють такі нормативно-правові акти:

- Положення про Державне агентство резерву України, затверджене Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011;

- Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 № 1129 (далі - Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 № 1129);

- Особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобілізаційного резерву, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.1998 № 100-03;

- Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532);

- постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 977 "Деякі питання державного насіннєвого фонду";

- Інструкція про порядок проведення контролю за станом роботи з матеріальними цінностями державного резерву, затверджена наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву від 08.09.2009 № 239.

Придбання та поставка матеріальних цінностей для державного резерву здійснюються в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб у порядку, визначеному Законами України "Про здійснення державних закупівель", "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб", "Про державне оборонне замовлення" та Порядком формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.96 № 266.

Що ж до правовідносин, які виникли до набрання Законом чинності, то до них відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 № 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" мають застосовуватися акти законодавства Союзу РСР, зокрема, приписи Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 29.09.69 № 780-275, з додержанням принципу дії нормативно-правових актів у часі.

2. У вирішенні питань стосовно визначення підвідомчості і підсудності справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про державний матеріальний резерв, господарським судам слід враховувати викладене в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам".

Якщо в матеріалах справи містяться відомості, що є державною таємницею, зокрема, зведені дані про номенклатуру і рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладення, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву тощо (пункт 6 статті 11 Закону та абзац другий пункту 2 частини першої статті 8 Закону України "Про державну таємницю"), господарський суд, до якого помилково подано відповідну позовну заяву, на підставі частини четвертої статті 16 і частини першої статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передає матеріали справи до господарського суду міста Києва.

3. З огляду на те, що поставка матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб, то з урахуванням приписів частини третьої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункту 2 статті 8 та абзацу другого пункту 2 статті 11 Закону укладення господарських договорів щодо поставки продукції до державного матеріального резерву та відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, якщо це не завдає їм збитків.

При цьому в разі відмови відповідного суб'єкта господарювання від укладення будь-якого із зазначених договорів з посиланням на можливість заподіяння йому у зв'язку з цим збитків обов'язок стосовно доведення такої можливості покладається саме на суб'єкта господарювання.

Господарським судам слід також мати на увазі, що визнання монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на товарному ринку віднесено до виключних повноважень Антимонопольного комітету України (пункт 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"); з цього приводу див. також пункт 15 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".

4. Чинне законодавство, а саме абзац перший пункту 2 статті 11 Закону і пункт 4 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 № 1129, передбачають можливість розміщення і зберігання запасів матеріальних цінностей державного матеріального резерву на промислових, транспортних сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, установах і в організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Відповідні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Такий договір згідно з частиною першою статті 937 ЦК України укладається у письмовій формі.

Водночас законом не встановлено наслідків у вигляді недійсності договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву через недодержання форми його укладення, а тому господарські суди повинні у кожному конкретному випадку з'ясовувати дійсний зміст правовідносин сторін на предмет наявності між ними договірних відносин щодо зберігання відповідних матеріальних цінностей. Доказами такої наявності можуть бути, зокрема, документи, зазначені у пункті 10 названого Порядку, а саме акт про приймання матеріальних цінностей та належно оформлені бухгалтерські документи складського обліку.

Встановивши обставини, пов'язані з укладенням між Державним агентством резерву України (далі - Держрезерв України) та підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України (згідно з частиною першою статті 4 Закону), договорів, за якими зазначені підприємства, установи, організації взяли на себе зобов'язання за дорученням Держрезерву України вчинити від свого імені, але за рахунок Держрезерву України правочини щодо закупівлі та закладення до державного резерву матеріальних цінностей, господарський суд повинен з'ясувати:

- правову природу відповідного договору, виходячи з дійсного змісту правовідносин сторін, у тому числі обставини, пов'язані з передачею Держрезервом України відповідних повноважень зазначеним підприємствам, установам і організаціям щодо формування державного матеріального резерву;

- питання, пов'язані з необхідністю укладення договору відповідального зберігання підприємствами, установами і організаціями, зазначеними в частині п'ятій статті 4 Закону, безпосередньо з Держрезервом України.

5. Згідно зі статтею 12 Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. У зв'язку з цим господарським судам слід з'ясовувати наявність документів, необхідних для відпуску матеріальних цінностей державного резерву, якими можуть бути відповідне розпорядження Кабінету Міністрів України, довіреність на їх отримання та документ, що підтверджує особу отримувача матеріальних цінностей, тощо. Згадана довіреність має бути оформлена з урахуванням вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 № 99.

При цьому необхідно враховувати, що відпуск з державного резерву матеріальних цінностей, що піддягають освіженню, здійснюється також за рішенням центрального органу виконавчої влади, яким є Держрезерв України, а тому і в даному випадку слід встановлювати наявність рішення цього органу щодо проведення відповідної операції.