У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон), судова палата у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає за необхідне звернути увагу судів на наступне.

Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК). Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов. Зокрема, частиною п'ятою статті 119 ЦПК передбачено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Наслідком недотримання зазначеної умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо цей недолік не буде усунуто у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (стаття 121 ЦПК).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Враховуючи наведене, при застосуванні у судовій практиці згаданого Закону та норм ЦПК, що стосуються сплати судового збору, суди повинні дотримуватись прецедентної практики Європейського суду з прав людини та враховувати таке.

1. Статтями 3 і 4 Закону визначено об'єкти справляння судового збору та його розміри.

Наведений у частині другій статті 4 Закону перелік заяв, скарг (дій), за подання яких до суду або за вчинення яких судом встановлено ставки судового збору, за своїм змістом є вичерпним. Отже, справляння судового збору з інших заяв (скарг), що подаються до суду, навіть не зазначених у частині другій статті 3 Закону, цим законодавчим актом не передбачено.

2. На цей час є чинною Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 (зі змінами). При вирішенні питань, пов'язаних зі сплатою та поверненням сум судового збору при розгляді справ, судами мають враховуватися відповідні положення цієї Інструкції в частині, що не суперечить Закону.

3. Розміри ставок судового збору (стаття 4 Закону) встановлено на основі розміру мінімальної заробітної плати (МЗП), встановленого законом станом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (абзац перший частини третьої статті 6 Закону). Наприклад, це позовна заява, в якій об'єднано вимогу про визнання правочину недійсним (без реституції, має немайновий характер) і витребування майна (має майновий характер).

4. Статтею 5 Закону визначено пільги щодо сплати судового збору. У застосуванні зазначеної норми судам необхідно враховувати, зокрема, таке.

Відповідно до цієї статті від сплати судового збору звільняються позивачі за подання окремих позовів, а також певні категорії осіб незалежно від категорії позову.

З урахуванням системного логічного аналізу цієї норми Закону призначення судових витрат, а також змісту положення частини першої статті 3 цього Закону й встановлення законодавцем ставок судового збору за скарги при перегляді судових рішень у відсотках збору, що підлягає сплаті за подання позову (стаття 4), то зазначене слід розуміти так, що позивачі, які звільнені від сплати судового збору при поданні окремих позовів, та певні категорії осіб незалежно від категорії позову звільняються не лише від сплати судового збору за подання позову, а й за подання апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України.

Оскільки передбачені Законом пільги щодо сплати судового збору стосуються лише самої справи та її руху, то сплата судового збору за подання до суду заяв про забезпечення доказів або позову (підпункт 13 пункту 1 частини другої статті 4) здійснюється на загальних підставах за ставками, передбаченими Законом, незалежно від того, що позивачі звільнені від сплати судового збору за подання певних позовів. Проте це не стосується певних категорій осіб, незалежно від виду позову, оскільки Законом вони взагалі звільнені від сплати судового збору, тобто і за оскарження процесуальних ухвал (дій) суду (наприклад, підпункти 8, 9, 18).

Підпунктом 14 пункту 1 частини другої статті 4 Закону визначено розмір ставки судового збору з апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, а саме 0,5 розміру мінімальної заробітної плати. Відповідне положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на будь-які ухвали суду незалежно від того чи передбачено Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.