Конституційний Суд України у Рішенні від 4 квітня 2012 року № 7-рп/2012 (далі - Рішення) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення "з рівномірним віднесенням до всіх одномандатних округів, які утворюються на території столиці України - міста Києва" частини другої статті 22 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року № 4061-VI (далі - Закон).

Своє Рішення Конституційний Суд України мотивував тим, що:

а) віднесення частиною другою статті 22 Закону закордонних виборчих дільниць до одномандатних виборчих округів, які утворюються на території столиці України - міста Києва (у виборах 1998 і 2002 років за змішаною пропорційно-мажоритарною виборчою системою було по дванадцять виборчих округів), з урахуванням співвідношення кількості виборців, які проживають або перебувають за кордоном, та виборців у місті Києві не узгоджується з частиною другою статті 18 Закону, якою визначено певну межу відхилення кількості виборців в одномандатному виборчому окрузі, а саме - до дванадцяти відсотків від орієнтовної середньої кількості виборців в одномандатних виборчих округах (абзац шостий пункт 3 мотивувальної частини Рішення), що не забезпечує реального відображення волевиявлення тих виборців, які проживають на території міста Києва (абзац восьмий пункту 3 мотивувальної частини Рішення);

б) віднесення закордонних виборчих дільниць до всіх одномандатних виборчих округів на території столиці України - міста Києва не забезпечує рівних правових можливостей кандидатів у народні депутати України, які балотуватимуться в одномандатних виборчих округах у місті Києві, щодо реалізації їх права бути обраними народними депутатами України, оскільки обмежуються можливості таких кандидатів формувати вільне волевиявлення виборців, які проживають або перебувають за кордоном (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення), а тим самим не забезпечує рівного і вільного виборчого права виборцям, які проживають або перебувають за межами України і які за існуючою пропорційно-мажоритарною виборчою системою реалізовують таке право лише за пропорційною складовою змішаної виборчої системи (абзац четвертий пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

Керуючись статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд України", висловлюю окрему думку щодо наведених позицій Конституційного Суду України.

1. Вказані твердження, які обумовили резолютивну частину Рішення, не є мотивованими. В мотивувальній частині Рішення не обґрунтовано, у чому саме положення частини другої статті 22 Закону суперечить статтям 38, 69, 71, 76 Конституції України. На якій підставі суд дійшов висновку, що частина друга статті 22 Закону не узгоджується з положенням частини другої статті 18 Закону, і навіть якщо уявити, що це так, то чому конституційність однієї норми Закону має оцінюватися через зміст іншої норми того ж Закону? Всі норми закону є рівнозначними. Які конституційні приписи було покладено в основу висновку, що оспорювані положення частини другої статті 22 Закону не забезпечують рівних правових можливостей кандидатів у народні депутати України, які балотуватимуться в одномандатний виборчий округ у місті Києві?

Варто зазначити, що абсолютного дотримання принципу рівності у визначенні кількості виборців у одномандатних виборчих округах для здійснення волевиявлення громадян при реалізації ними активного виборчого права досягнути apriori неможливо, тому що абсолютна рівність у такому разі передбачає однакову кількість виборців на день виборів у всіх 225 мажоритарних виборчих округах. Наведене твердження стосується також можливостей кандидатів у народні депутати України, які балотуватимуться в одномандатний виборчий округ у місті Києві. Саме тому в будь-якому законодавстві передбачено певну межу відхилення в кількості виборців у одномандатних виборчих округах. В Україні таку межу встановлено у статті 18 Закону, тобто допускається відхилення від кількісної рівності числа виборців як нездійсненного абсолюту. Якщо в Рішенні абсолютизується принцип рівності, то доцільно було б визнати неконституційними і положення статті 18 Закону, яка також передбачає відхилення від принципу рівності.