Вступ

Розділ І. Аналіз статистичних даних. Призначення кримінальних справ до розгляду

Аналіз даних дотримання місцевими судами строків розгляду кримінальних справ

Аналіз даних дотримання строків розгляду апеляційними судами кримінальних справ по першій інстанції та в апеляційному порядку

Стан дотримання судами строків призначення справ до попереднього розгляду (ст. 241 КПК) та строків призначення справи до судового розгляду (ст. 256 КПК)

Розділ ІІ. Аналіз стану дотримання строків розгляду кримінальних справ

Аналіз причин тривалого розгляду кримінальних справ, зокрема кримінальних справ, за якими особи утримуються під вартою

Вжиття судами процесуальних заходів для своєчасного розгляду справ

Надання апеляційними судами методичної допомоги місцевим судам, у тому числі з питань дотримання розумних строків при розгляді кримінальних справ

Висновки та пропозиції

Відповідно до ст. 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та ст. 29 Конституції України передбачено право кожної людини на свободу та особисту недоторканість.

Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого кримінального обвинувачення гарантовано кожному ст. 6 Конвенції.

Конвенція реалізується у практиці Європейського суду з прав людини (далі - Суд). Саме Суд наповнює конкретним змістом і тлумачить у своїх рішеннях положення Конвенції. З метою забезпечення виконання зобов'язань України у частині реалізації рішень та застосування практики Суду слід докладати необхідні зусилля для розгляду кримінальних справ у розумні строки та поліпшувати умови для осіб, які утримуються під вартою.

Як вбачається з практики Суду, розумність тривалості провадження має бути оцінена з урахуванням конкретних обставин справи і критеріїв, напрацьованих Судом, зокрема, складності справи та поведінки заявника і відповідних державних органів (Kalashnikov v. Russia, заява № 47095/99, п. 125, ECHR 2002-VI, Antonenkov v. Ukraine, заява № 14183/02, п. 41, 2005-II та ін.).

Верховний Суд України у листі від 25 січня 2006 року № 1-5/45 звертав увагу судів на те, що відповідно до тлумачення Судом положень п. 1 ст. 6 Конвенції тривалість провадження у кримінальній справі для цілей цієї статті розпочинається з моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, затримання особи за підозрою у скоєнні злочину чи допиту її як підозрюваного (навіть допиту особи як свідка, якщо із протоколу допиту вбачається, що на момент допиту слідчий уже підозрював допитуваного у причетності до конкретного злочину), залежно від того яка з указаних подій сталася раніше, і закінчується винесенням остаточного рішення у кримінальній справі. При цьому період розгляду кримінальної справи не поділяється на стадії досудового слідства та судового розгляду й аналізується з точки зору його розумності в цілому.

1.1. Для об'єктивного аналізу причин порушення строків розгляду кримінальних справ, за якими особи утримуються під вартою, важливим є визначення строку, в який має бути розглянуто кримінальну справу.

Строк судового розгляду кримінальної справи починається з моменту надходження справи до суду першої інстанції з обвинувальним висновком і закінчується набранням вироком (постановою, ухвалою) законної сили і зверненням вироку (постанови, ухвали) до виконання.

Кримінально-процесуальним законом України встановлено строки проведення попереднього розгляду справи та строк призначення справи до судового розгляду з дня попереднього розгляду. Так, згідно зі ст. 241 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) справа повинна бути призначена до попереднього розгляду не пізніше 10 діб, а у разі складності справи - не пізніше 30 діб із дня надходження її до суду. Відповідно до вимог статті 256 КПК термін призначення справи до судового розгляду має становити не більше 10 діб, а у випадку складності справи - не більше 20 діб із дня попереднього її розгляду.

Найбільшу складність викликає питання дотримання строків судового розгляду справ судом першої інстанції, оскільки законом ці строки не визначено.

Найбільш прийнятним є поняття розумного строку розгляду справи у розумінні ст. 6 Конвенції та визначення цього поняття з урахуванням рішень Суду.

Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи скористатися юридичною допомогою захисника, обраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

Реалізація таких прав людини вимагає певного часу і метою суду має бути реалізація всіх прав людини, передбачених цією Конвенцією та національним законодавством. Дотримання розумних строків судового розгляду є дуже важливим для кримінальних справ, особливо якщо обвинувачений перебуває під вартою. Зміст поняття «розумна тривалість» визначається характером самої справи, де враховуються загальна тривалість розгляду справи в суді; складність справи; наслідки недодержання розумного строку розгляду справи у суді для сторони-заявника; особиста поведінка обвинуваченого; оперативність роботи судового органу. Також слід зазначити, що затримки у провадженні можуть бути наслідком дій чи бездіяльності інших органів влади.

Таким чином, розумні строки розгляду справ зобов'язують суд вирішувати справи без невиправданих зволікань або ж уникати поспіху, що завдає шкоди справедливому судочинству.

Для визначення строків розгляду кримінальних справ, за якими особи утримуються під вартою, традиційно використовуються періоди часу більше 6 місяців, від 1 року до 2 років, понад 2 роки. Проте навіть перевищення зазначених термінів при розгляді конкретної справи не завжди свідчить про порушення розумних строків розгляду справи, особливо щодо багатоепізодних справ, справ із кількома підсудними, справ, у яких має бути досліджено велику кількість доказів або проведено тривалу експертизу.

У провадженні місцевих судів у 2011 році перебувало більше 251 тис. кримінальних справ стосовно 301 тис. осіб. Розглянуто більше 202 тис. справ (у 2010 році - 197 тис. справ), тобто порівняно з минулим роком кількість розглянутих судами першої інстанції кримінальних справ збільшилася на 2,7 %.

Станом на 01 січня 2012 року загальна кількість нерозглянутих понад 6 місяців кримінальних справ, за якими особи утримуються під вартою і рахуються за судами, за 2011 рік становить 3 015 справ стосовно 4 448 осіб.

Не розглянуто кримінальних справ у строк:

- від 6 місяців до 1 року - 5 568 справ, що менше, ніж у 2010 році (6 158 справ) на 10,6 %, найбільший відсоток від справ, які перебували у провадженні судів міста Севастополя, Закарпатської та Харківської областей;

- від 1 року до 2 років - 3 022 справи, що менше, ніж у 2010 році (3 325 справ) на 10 %, найбільший відсоток від справ, які перебували у провадженні судів міста Севастополя, Закарпатської та Житомирської областей;

- понад 2 роки - 1 323 справи, що більше, ніж у 2010 році (1 242 справи) на 6,12 %, найбільший відсоток від справ, які перебували у провадженні судів міста Севастополя, Закарпатської та Харківської областей.

1.2. На початок 2011 року в апеляційних судах по першій інстанції залишилися нерозглянутими 182 справи, найбільшою є їхня кількість в апеляційних судах Донецької, Харківської областей та Апеляційному суді м. Києва. Протягом року до апеляційних судів надійшло 68 кримінальних справ.

Отже, у 2011 році по першій інстанції у провадженні апеляційних судів перебувало 250 кримінальних справ стосовно 636 осіб. Розглянуто по суті 192 справи стосовно 419 осіб, що становить 76,8 % від загальної справ, які розглянуто.

Залишок нерозглянутих справ на 01 січня 2012 року становить 58 справ стосовно 217 осіб, найбільша їх кількість у апеляційних судах Донецької, Харківської області та Апеляційному суді м. Києва.

Згідно зі статистичними даними у термін від 6 місяців до 1 року не розглянуто 11 справ, понад 1 до 2 років - 14 справ, понад 2 роки - 15 справ, зокрема:

- Апеляційний суд Харківської області - 3 справи;

- Апеляційний суд м. Києва - 2 справи;

- Апеляційний суд Житомирської області - 2 справи;

- Апеляційний суд Вінницької області - 1 справу;

- Апеляційний суд Автономної Республіки Крим - 1 справу;

- Апеляційний суд м. Севастополя - 1 справу;

- Апеляційний суд Миколаївської області - 1 справу;

- Апеляційний суд Черкаської області - 1 справу;

- Апеляційний суд Донецької області - 1 справу;

- Апеляційний суд Закарпатської області - 1 справу;

- Апеляційний суд Луганської області - 1 справу.

Загальна кількість нерозглянутих справ, за якими особи тримаються під вартою і рахуються за судами понад 6 місяців, становить 31 справу стосовно 120 осіб.

Всього у 2011 році за апеляціями на вироки та постанови місцевих судів до апеляційних судів надійшло 37 933 справи (у 2010 році - 34 235 справ). Таким чином, у апеляційному порядку було оскаржено 18,7 % винесених місцевими судами вироків і постанов.

У провадженні апеляційних судів у 2011 році за апеляціями на вироки та постанови місцевих судів перебувало 41 518 справ (у 2010 році - 37 300 справ). Розглянуто 37 260 справ за апеляціями.

Із порушенням встановлених КПК строків апеляційними судами було розглянуто 882 справи, що становить 2,4 % від загальної кількості розглянутих справ (у 2010 році - 694 справи, що становило 2,1 %).

Залишок на 01 січня 2012 року становив 4 258 справ (у 2010 році - 3 706 справ). Переважно це справи, що надійшли із місцевих судів у листопаді - грудні 2010 року і призначені до розгляду в апеляційному порядку на грудень 2010 року, січень - лютий 2011 року.

Причинами нерозгляду справ у призначений судом першої інстанції день, а також відкладення слухання справ у апеляційній інстанції були:

1) неявка учасників процесу у судове засідання:

- неявка засудженого, у тому числі невиконання постанови суду про примусовий привід засудженого;

недоставка засудженого конвоєм;

неявка виправданого;

неявка прокурора;

неявка захисника;

неявка законного представника;

неявка потерпілого;

неявка інших учасників процесу (свідків, експерта, спеціаліста, перекладача);

2) виклик учасників процесу у судове засідання:

засудженого, у разі надходження від нього відповідного клопотання;

законного представника, захисника, участь яких визнано судом обов'язковою;

інших учасників процесу (у разі оголошення судового слідства);

3) клопотання учасників процесу;

4) оголошення судового слідства;

5) витребування додаткових доказів;

6) хвороба судді-доповідача (якщо немає можливості передати справу іншому судді);

7) зайнятість судді-доповідача у першій інстанції;

8) особлива складність справи;

9) інші підстави (неознайомлення учасників судового розгляду (прокурора, захисника тощо) з матеріалами справи, самовідвід колегії суддів, неповідомлення учасників процесу).

Однією з причин тривалого строку перебування справ на апеляційному розгляді є оголошення розшуку засуджених, явка яких у судове засідання є обов'язковою.

Строки розгляду кримінальних справ за апеляціями на постанови судді, винесені в порядку, передбаченому статтями 52-5, 165-2, 165-3, 177, 205, 236-2, 236-6, 236-8 КПК, визначені статтею 382 КПК, згідно з якою апеляції на постанови суддів, винесені в порядку, передбаченому статтями 52-5, 165-2, 165-3, 177, 205 КПК, розглядаються не пізніш як через три доби після їх надходження до апеляційного суду, апеляції на постанови судді, винесені в порядку, передбаченому статтями 236-2, 236-6, 236-8 КПК, розглядаються не пізніш як через сім діб після їх надходження до апеляційного суду.

Найбільше справ цієї категорії розглянуто Апеляційним судом м. Києва - 2 417 справ, апеляційними судами Одеської - 1 512, та Донецької області - 1 435 справ.

1.3. Кримінально-процесуальним законодавством України, на відміну від цивільного процесуального законодавства, не передбачено в який строк суд має розглянути кримінальну справу і постановити вирок чи інше рішення у ній, є лише вимога щодо дотримання строків призначення кримінальної справи до попереднього розгляду та судового розгляду (в залежності від складності справи).

Так, згідно зі ст. 241 КПК справу має бути призначено до попереднього розгляду не пізніше 10 діб, а у разі складності справи - не пізніше 30 діб із дня надходження її до суду.

Згідно зі ст. 256 КПК справа повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше 10 діб, а у разі складності справи - не пізніше 20 діб із дня її попереднього розгляду.

У чинному законодавстві немає чіткого визначення терміну «розумний строк», натомість термін «процесуальний строк» означає встановлений законом проміжок часу для вчинення процесуальних дій особами, які беруть участь у справі. Строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом або (якщо тривалість такого строку законом не передбачена) судом.

Аналіз статистичних даних за 2011 рік свідчить, що до попереднього розгляду з порушенням вимог ст. 241 КПК місцевими судами було призначено 1 879 кримінальних справ (найбільше у Одеській, Рівненській, Львівській та Херсонській областях) та 4 144 - з порушенням терміну призначення справи до судового розгляду, передбаченого статтею 256 КК (найбільше у Харківській, Житомирській, Донецькій та Одеській областях). У відсотковому відношенні питома вага таких справ порівняно із загальною кількістю справ, провадження у яких закінчено, становить 0,93 % та 2,04 % відповідно. Слід зазначити, що випадків порушення строків, встановлених статтями 241, 256 КПК, при розгляді апеляційними судами кримінальних справ по першій інстанції у 2011 році виявлено не було.

Серед об'єктивних причин, що перешкоджають своєчасному призначенню справ до попереднього чи судового розгляду у межах строків, передбачених статтями 241, 256 КПК, слід зазначити наступні:

перевантаженість суддів місцевих судів справами, які розглядаються у порядку Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК);

неукомплектованість судів (у 2011 році штатна кількість суддів апеляційних судів становила 1 718, а фактична - 1 455 суддів, штатна кількість суддів місцевих судів - 4 830, фактична - 4 249, тобто загальна кількість вакантних посад суддів становила - 844);

тимчасова непрацездатність суддів.

До суб'єктивних причин слід віднести:

неналежну організацію суддями розгляду справ;

недостатній контроль за організацією роботи суду з боку голови суду.

2.1. Вивчення та аналіз причин тривалого розгляду кримінальних справ за матеріалами, наданими апеляційними судами, співставлення цих відомостей зі статистичними даними щодо оперативності розгляду кримінальних справ дає підстави для висновку, що тривалий розгляд зумовлений не лише об'єктивними причинами, які не залежать від суду, а також і суб'єктивними, що виникають із вини судді або у зв'язку з неналежною організацією роботи суду.

До об'єктивних причин тривалого розгляду кримінальних справ належать такі:

1.) Невиконання процесуальних обов'язків учасниками процесу.

Ця причина є найбільш поширеною. Як правило, несумлінне ставлення до виконання процесуальних обов'язків виявляють представники захисту.

Крім того, є випадки перенесення судових засідань через неявку прокурорів, народних засідателів, потерпілих, перекладачів або у зв'язку із заміною захисника (інколи неодноразовою).

2.) Неявка свідків у судове засідання.

Одним із чинників, який перешкоджає суду вчасно розглянути справу, є неявка в судове засідання свідків, що може бути ознакою низької правосвідомості населення.

Виконуючи вимоги закону про безпосереднє дослідження доказів у кримінальній справі, у тому числі допит свідків у суді, суди досить часто відкладають слухання справи для повторного виклику свідків, які не бажають з'являтися до суду, інколи застосовуючи до них примусовий привід, (проте постанови про примусовий привід органи внутрішніх справ здебільшого не виконують).

У разі відкладення розгляду справ судді не завжди дотримуються вимог ст. 292 КПК і не в повній мірі використовують можливості розгляду справ у відсутності потерпілих та свідків (статті 290, 291, 306 КПК).