Розглянувши лист заступника голови апеляційного суду м. Києва щодо деяких спірних питань застосування норм цивільного процесуального права, судова палата у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає таке.

1. Питання: Правила якої підсудності, статті 109 чи статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), застосовуються до позову спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини?

Відповідь: Територіальна підсудність визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції (статті 108 - 114 ЦПК).

Стаття 109 ЦПК визначає підсудність справ за місцезнаходженням відповідача, а стаття 114 ЦПК визначає правила виключної підсудності.

Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК, звернувшись у нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до статті 66 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за місцем відкриття спадщини.

З урахуванням викладеного на позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності і вони пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини, якщо такі позови виникають із приводу нерухомого майна.

2. Питання: Чи підлягають застосуванню передбачені статтею 88 ЦПК правила розподілу судових витрат при розгляді в порядку глави 2 розділу VII-1 цього Кодексу заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду та, зокрема, чи підлягає поверненню заявнику сума судового збору, сплаченого за розгляд такої заяви, у разі її задоволення судом, оскільки при розгляді такої заяви рішення не ухвалюється, а постановляється ухвала?

Відповідь: Відповідно до статті 389-11 ЦПК за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення. Згідно із частиною третьою статті 208 ЦПК судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, а у випадках, передбачених статтями 389-6, 389-11 цього Кодексу, - постановленням ухвали.

Главою 2 розділу VII-1 ЦПК, що регулює видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, не визначено питання повернення судових витрат, зокрема, судового збору. Разом із тим, враховуючи специфіку правової природи вказаної ухвали, стаття 389-11 ЦПК, як вже було визначено вище, поширює на таку ухвалу правила, встановлені ЦПК для ухвалення рішення.

Статтею 88 ЦПК визначено правила розподілу судових витрат між сторонами. Зокрема, у частині першій цієї статті передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначене питання має вирішуватись у зв'язку із тим, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 389-8 ЦПК до заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Тому судові витрати після розгляду заяви підлягають розподілу між сторонами.

Отже, враховуючи системний аналіз цивільного процесуального законодавства, на розподіл судових витрат за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду поширюються положення статті 88 ЦПК і заявникові повертається сума судового збору, сплаченого за розгляд такої заяви, у разі її задоволення судом.