Суб'єкт права на конституційне подання - 59 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення статті 22 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року № 4061-VI (далі - Закон), які передбачають, що закордонні виборчі дільниці утворюються Центральною виборчою комісією при закордонних дипломатичних установах України, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України, з рівномірним віднесенням до всіх одномандатних виборчих округів, які утворюються на території столиці України - міста Києва. Народні депутати України вважають, що вказані положення Закону, котрими передбачено рівномірне віднесення закордонних виборчих дільниць до всіх одномандатних виборчих округів, які утворюються на території столиці України - міста Києва, порушують конституційні принципи рівного, вільного виборчого права, права громадян обирати і бути обраними, не забезпечують рівності можливостей кандидатів у народні депутати України, які балотуються в одномандатних виборчих округах, та рівності юридичної ваги голосів виборців і, на їхню думку, не відповідають положенням статті 1 , частини другої статті 5 , частини першої статті 38 , статей 69 , 71 , частини першої статті 76 Конституції України .

У Рішенні від 4 квітня 2012 року № 7-рп/2012 (далі - Рішення) Конституційний Суд України визнав "такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення "з рівномірним віднесенням до всіх одномандатних округів, які утворюються на території столиці України - міста Києва" частини другої статті 22 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року № 4061-VI" (пункт 1 резолютивної частини), зазначивши, що "положення частини другої статті 22 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 року № 4061-VI, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення" (пункт 2 резолютивної частини Рішення).

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне висловити окрему думку стосовно Рішення.

1. Відповідно до Основного Закону України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України (частина перша статті 150 ); закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (частина перша статті 152 ). Приймаючи рішення про неконституційність правових актів, Конституційний Суд України повинен, насамперед, керуватися принципом верховенства права, повно і всебічно розглянути справу та належним чином обґрунтовувати своє рішення (стаття 4 Закону України "Про Конституційний Суд України" ). Отже, зробивши висновок, що "положення частини другої статті 22 Закону щодо рівномірного віднесення закордонних виборчих дільниць до всіх одномандатних виборчих округів, які утворюються на території столиці України - міста Києва, є такими, що суперечать частині першій статті 38 , статтям 69 , 71 , частині першій статті 76 Конституції України ", Конституційний Суд України мав би показати, в чому саме полягає така "суперечність".

Однак, у Рішенні такого обґрунтування стосовно будь-якого з указаних конституційних положень (частина перша статті 38 - "громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування", статті 69 - "народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії", статті 71 - "вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення" та частини першої статті 76 - "конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років") не наведено.

Натомість, зроблені Конституційним Судом України припущення щодо можливого "не узгодження" між собою положень частини другої статті 22 та частини другої статті 18 Закону (абзац шостий пункту 3 мотивувальної частини Рішення), а також про те, що "рівномірне віднесення закордонних виборчих дільниць до всіх одномандатних виборчих округів, які утворюються на території столиці України - міста Києва з урахуванням кількості виборців в місті Києві, зумовлює значне збільшення кількості виборців, які не пов'язані з територіальною громадою міста Києва" і це, відповідно, "не забезпечує відображення волевиявлення тих виборців, які проживають на території міста Києва" (абзаци сьомий та восьмий мотивувальної частини Рішення) - обґрунтуванням неконституційності частини другої статті 22 Закону не може вважатися з засади речі, оскільки побудоване на основі хибного уявлення щодо конституційної природи депутатського (парламентського) мандату в Україні. Народний депутат України, незалежно від того де і в який спосіб він обраний, "є повноважним представником Українського народу у Верховній Раді України, відповідальний перед ним, і покликаний виражати і захищати його інтереси" (стаття 79 Конституції України , абзац п'ятий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року № 11-рп/98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України).